Дамоклів меч над культурою

Якби задля фінансування заходів боротьби з поширенням коронавірусу довелося обирати поміж скороченням видатків на культуру, освіту, пенсії, армію та субсидії для важкої промисловості, українські громадяни насамперед пожертвували б культурою. Принаймні такі цифри нещодавно оприлюднив Київський міжнародний інститут соціології.

Але, як виявилося, не тільки пересічні українці можуть так легко відмовитися від культури. Державні мужі напрацьовували варіант скорочення видатків за статті Мінкульту у державному бюджеті, за що наразилися на хвилю невдоволення від митців країни.

Напевно, це неспроста. Скажімо, зараз, у часи коронавірусу, акценти зміщуються на користь медичної галузі та боротьби із пандемією. Благородні наміри внести свою лепту у порятунок життя та здоров’я людства має оправдання. Але якщо такі рішення перетворяться на системний підхід до винищення всього «другосортного і шароварного», як звикли називати культуру, то думка саме тієї третини населення України стане реальністю в руках владних чинів, котрі реалізують усі ідеї на практиці.

Місцеві органи влади, зіткнувшись із питанням фінансування видатків на охорону здоров’я, також були змушені переглядати бюджети. У час карантину вони мають усі важелі для того, аби зняти фінансування з якоїсь галузі і перекинути необхідні кошти на заходи із подолання коронавірусу. Але дамоклів меч над культурою не всюди зробив свою справу.

В Івано-Франківську не скорочували жодних видатків на програми і заходи Департаменту культури. Як запевнила нас директорка міського Департаменту культури Надія Загурська, міська влада не вдалася до такого кроку. А ті заходи, котрі мали відбутися в час карантину, частково можуть бути перенесені на осінь.

Надія Загурська.

Це, зокрема, стосується масових концертів з нагоди Дня міста. У Департаменті культури з розумінням поставилися до ситуації, котра склалася в Івано-Франківську із потребою медичного забезпечення, а тому працівники усіх закладів добровільно писали заяви на відпустки за власний рахунок. Так, запевняє Надія Загурська, лише структурні підрозділи міської культури зекономили для міста 1 мільйон 80 тисяч гривень.

«Більшість працівників культури міста, знаючи ситуацію і необхідність доплати медичним працівникам, проявили ініціативу і брали відпустки за власний рахунок. Хто на місяць, хто на пів місяця. Це робилося для того, аби в бюджеті були кошти, котрі би можна було направити на потрібну допомогу медпрацівникам та лікувальним закладам міста», – каже Надія Загурська.

І навіть попри те, що міська казна у час карантину не має надходжень зі сплати податків, урізати програми і витрати на культуру, за словами Надії Загурської, ніхто не мав наміру. Все обійшлося поки що малою кров’ю.

«Ніхто не постраждав матеріально. І це завдячуючи міській владі. Зараз, для прикладу, зарплата у клубних установах невисока. Якщо би ми ще обмежили їх у фінансуванні, то це було би дуже неправильно. Так, у деяких районах області переводили усі заклади на дві треті ставки, але ми змогли втриматись без такого кардинального кроку», – зауважує директорка Департаменту культури.

В Департаменті культури запевняють, що такого розвитку подій ніхто навіть собі уявити не міг, а тому, як і щороку, планували концерти, фестивалі, гуляння, забави. Ніхто не був готовий до такого режиму життя.

«Ви знаєте, у якому активному режимі ми працювали у грудні і січні. І тут раптом нас вибиває із колії. Ми плануємо, а Бог керує», – із розпачем зауважує Надія Загурська.

Частину із тих масових заходів, котрі були заплановані, вже повернути не можна, але працівники культури все ще плекають надію на те, що карантин закінчиться і життя у місті завирує.

«Є такі фестивалі, котрі ми вже провести цього року не зможемо. Але День міста Руслан Романович казав, що ми перенесемо на жовтень. У серпні, дай Боже, щоби все було добре, ми зможемо відсвяткувати День Незалежності. Так, прикро, що дуже багато чого не відбулося. Особливо шкода тих фестивалів, котрі були окрасою нашого міста і відбуваються один раз у рік. У нас було дуже багато хороших ідей до відзначення Дня міста саме на травень. Мали бути знову живі скульптури, концерти, виставка книг українських видавництв, розмаїття вишитих сорочок, багато гостей», – розповідає про нереалізовані плани очільниця культурної галузі міста.

Щодо того, що люди готові відмовитися від культури заради порятунку життя і здоров’я інших, то Надія Лаврівна згідна, що потрібно деколи і пожертвувати розвагами.

«Для мене культура – це мій храм, в якому я живу, якому вірю і поклоняюся. Але якщо стоїть питання життя людини і проведення фестивалю, думаю, кожен із нас би пожертвував найціннішим заради порятунку близької людини. Тому я розумію такі настрої тієї третини українців, котрі готові пожертвувати культурою. Це навіть не жертовність, а більше здоровий глузд. Ми теж могли сказати, що заслуговуємо на відшкодування збитків. Але люди пішли на компроміс і взяли відпустки за свій рахунок. А загалом буде дуже прикро, якщо почнуть економити на культурі, бо тоді ми втратимо себе як нація», – зауважила Надія Загурська.

Зважаючи на результати опитування та резонанс, який викликала ситуація із можливим скороченням видатків на мистецтво у державі, ми запитали відомих прикарпатських письменників, чому українці так легко готові пожертвувати культурою і чи не відгукнеться це нам у майбутньому?

Володимир БОДАК

Тарас ПРОХАСЬКО, письменник, лауреат Шевченківської премії:

– Питання української культури дуже складне. Вона складається з багатьох різних культур, котрі страшенно заангажовані у різних ідеологіях. Тому українці у своїй культурі, у гуманітарній сфері є невиробленою нацією.

Дотепер тривають наслідки системи освіти, яка не робить акценту на мистецтві. Є культура українська, виразно патріотична, яка працює як виховання. Її завдання – наполягати на виборі української ідентичності. Російськомовна культура мало перетинається своїми потребами та інтересами із українською.

Це так звана споживацька, амбівалентна культура. Тяжко знайти елементи культури, які би відповідали рівню освіченості і були би цікаві усім українцям. Потреба у вищій культурі є мінімальною. І в цьому немає нічого дивного після усіх травм, обробок і неосвіченості, яка панувала і панує дотепер.

 

Демократії у таких випадках не побудуєш, тому що потрібні рішення верхівки, еліти, провідників, грубо кажучи, які повинні думати про впровадження чи зрощення нової української культури так само, як і про національну безпеку. Але, на жаль, від цієї еліти державної не бачимо таких імпульсів. Тому й маємо таку ситуацію.

Люди, які потребують культури, а їх є дуже небагато, привчені знаходити собі це без ніякої державної допомоги, інвестицій чи державного розвитку. Люди, які хочуть українського кіно, його знаходять і мають можливості його подивитися.

В Україні маємо нераціональний підхід до питань національної безпеки. Епідемія і карантин показав проблеми у галузі охорони здоров’я, в освітній галузі. Але він також показав, що контент культурний стає одним із найбільш запитаних продуктів.

Тому що люди, які сидять на карантині, потребують саме цього культурного контенту. Їм потрібні фільми, пісні. Це новий світ, який перетворює культуру у найпотрібніший продукт. Без нього просидіти два місяці на карантині непросто і дуже тяжко.

Ми би мали говорити, що цей культурний продукт є таким самим життєво необхідним, як вода чи засоби дезінфекції. Від того, що людина споживає, залежатиме не тільки її самопочуття, але й її відчуття себе у світі. Варто задуматися, що у такому напіввіртуальному режимі доведеться жити великим масам людей.

Стає зрозуміло, що не знімати кіно, не писати музику чи текстів – це просто обрубування гілки, на котрій можна всидіти. Готовність українців відмовитися від культури мала би не мати значення для культурної політики держави.

Для нас відгукнуться не настрої людей, котрі готові відмовитися від культури, а рішення, які приймуть відповідні структури і через недофінансування галузі перекинуть кошти на щось інше. Зрештою, це не нова ситуація. Вона нам відгукується постійно.

Василь ДОБРЯНСЬКИЙ, письменник:

– Я не знаю, що таке національна культура, тому не можу сказати, чому українці її ігнорують. Які її ознаки? Сорочка-вишиванка чи засмічені береги рік і узбіччя доріг? Порожні, без людей і книг, бібліотеки чи матюки на шкільних майданчиках?

Справді, невже ви думаєте, що в людей, котрі проголосували за нинішню владу, і тих, що були проти, одні культурні цінності? Гадаю, науковці можуть чітко визначити, що таке національна культура і які її ознаки.

Я вважаю, що в Україні національної культури ще нема. Або вже нема. У нашій країні культура – річ зайва. За нову владу масово проголосувала молодь. Їй нема 40 років. Вона народилася за часів незалежності. На її прапорі просте гасло: «Хліба і видовищ». Може, видовищ навіть більше.

Вона отруєна російською пропагандою, що руйнує будь-які паростки української культури й історичної пам’яті. Ось, візьмемо, свіжий приклад. Днями на радіо «Kiss-FM» запустили танцювальний ремікс на «Пливе кача по Тисині». Чуєте? Танцювальний ремікс на пісню, під яку хоронили героїв Майдану та російсько-української війни.

І ви думаєте, що не знайдуться охочі під нею потанцювати? Знайдуться, ще й багато. По українській культурі топчуться ногами ті, хто не є громадянами нашої держави. Вони від неї відмовляються, бо вважають загумінковою. Або взагалі ні про що не думають, лише хочуть жерти і сміятися. Це «соціалісти» нового порядку, які весело підуть брататися з північним сусідом.

Це не українці. Це населення України, потомки тих, чиє коріння – родове й ментальне – походить з колонізаторів. Або вкрай задурені маси, які, крім телевізора, нічого не знають. Їм наплювати на рішення влади про зменшення фінансування культури. Їхня культура – в холодильнику, а не в книжці чи в українському кіно.

Звичайно, що така ситуація нам зашкодить у майбутньому. Але не настільки, як це може здатися. Вони ж і тут, на тих рештках коштів, перетворюють культуру на «95-й квартал». Про війну все менше говорять, трансформують реальність у шоу. «Я знаю грамоту свободи. Її підписують мечі», – пише Ліна Костенко.

Майбутнє нації – в громадянах України, які виборюють свободу. Їхня культура, їхнє розуміння себе й Української держави у цьому світі поєднають історичне минуле й майбутнє нації. Нічого не пропаде. Наш народ вистояв у багатьох випробуваннях.

Вистоїть і тепер. Навіть якщо хтось задумає поставити гільйотину на площі Грев… Гм, у центрі Києва. А кожному з нас слід триматися сонячної сторони, де правда. «Навіть сліпці відчувають щокою сонце», – казав гетьман Іван Мазепа.

Треба працювати, писати книжки, ставити театральні вистави, випускати газети, знімати кіно всупереч всьому, заповнювати соціальний простір україноцентричною інформацією. І вірити, що багато сліпих почують щокою те проміння, прозріють.

Останні новини

  • 13:21
    В двох франківських закладах профтехосвіти обладнають сучасні навчальні кімнати
  • 12:45
    У Перегінську УГКЦ судиться з УПЦ КП за капличку
  • 12:33
    Працівники кредитної спілки на Прикарпатті присвоїли понад мільйон гривень вкладників
  • 11:55
    Виділення матеріальної допомоги постраждалим від повені на Прикарпатті контролюватиме моніторингова група ОДА
  • 11:30
    Операція “Нагляд”: поліція перевірила понад 1500 раніше судимих прикарпатців
  • 10:57
    Богородчанці знову пікетували ОДА з вимогою приєднати їх до Франківського району
  • 10:23
    Представники місії ООН нададуть допомогу постраждалим від повені прикарпатцям
  • Здоров'я
    Здоров'я
    За минулу добу на Прикарпатті 53 нові випадки COVID-19 та одна смерть
  • 09:22
    Два села на Прикарпатті знову залишились без транспортного сполучення через проливний дощ
  • 08:57
    На Прикарпатті заблукала група туристів
  • Природа
    На Прикарпатті зацвіло лавандове поле (ФОТО, ВІДЕО)
  • Здоров'я
    Здоров'я
    Україні загрожує спалах поліомієліту
  • Туризм
    Туристи показали, як виглядає дорога на водоспад Женецький Гук після повені (ФОТО)
  • 7 Липня
  • 19:56
    В Івано-Франківську покажуть “Рефлексії часу”
  • Туризм
    В Україні назвали 23 країни світу, куди можна подорожувати
  • Залишити коментар

    Ваша електронна пошта не буде опублікована.

    Ми у Facebook


    Це вікно зникне через 20 seconds