Бахмут продовжує залишатись найгарячішою ділянкою фронту на карті російсько-української війни. Українські воїни власним потом і кров`ю тримають оборону міста-фортеці, а на деяких ділянках успішно контратакують. Однією з найпотужніших бригад Збройних сил України, яка вже майже десять місяців тримає позиції у Бахмуті, є 93 ОМБр «Холодний Яр». Бійці ведуть запеклі бої у Бахмуті та за останні півтора місяця не відійшли ні на метр. Цілодобово стоять на варті, готові будь-якої миті вступити в бій за життя кожного пораненого солдата й медики 93 ОМБр.

Травматолог, керівник КНП «Яремчанська міська лікарня» Олександр Соколюк  керує евакогрупою, яка вивозить «трьохсотих» із поля бою до стабілізаційного пункту. Медики постійно перебувають у бойовій готовності, ризикуючи власним життям, рятують життя та здоров’я нашим воїнам.

Про роботу евакуаційної групи 93 ОМБр «Холодний Яр» у епіцентрі бойових дій Олександр Соколюк поділився із «Західним кур’єром».

Кожний метр у Бахмуті зараз під артобстрілом

У 2015 році Олександра Соколюка вперше мобілізували до ЗСУ й він рік відслужив у 93 бригаді. Тоді його побратими тримали оборону біля Донецького аеропорту.

За словами військового медика, повномасштабний наступ росіян на Україну не став для нього несподіванкою. «Ще наприкінці січня я говорив своїм знайомим, що треба готуватись до повномасштабної війни. Правда, більшість із них сприймали це з іронією. Події на кордонах нашої держави яскраво свідчили про це. Коли почався повномасштабний наступ, я довго не думав і попередив свою сім’ю, що долучаюсь до своєї бригади», – розповідає він.

Під час повномасштабної війни у складі 93 ОМБр разом із побратимами звільняли Сумщину – Охтирку та Тростянець. Згодом бригаду перекинули на Харківщину, де «холодноярівці» дали «доброї прочуханки» оркам. У серпні 2022 року 93 ОМБр зайшла на Донеччину і по сьогоднішній день відважно стримує спроби наступу російської армії. Зараз бійці знаходяться у самому епіцентрі воєнних дій – у місті Бахмут.

«Спочатку мені здавалось, що тяжко було в Охтирці. Коли я потрапив з цивільного життя у зону бойових дій, де постійні вибухи, обстріли, на кожному кроці небезпека… Потім думав, що набагато тяжче було у Тростянці. Згодом картина змінилась під Ізюмом. Але скажу вам чесно: всі ці напрямки порівняно з Бахмутом – це просто легенька прогулянка. Бахмут не порівняти ні з чим. Це дуже тяжкий напрямок роботи. Ми зайшли сюди у серпні, протягом двох – трьох тижнів, поки ми освоїлись та позаймали свої позиції, розібрались із тактичною та географічною ситуацією, це було справжнє «пекло», – ділиться Сокіл.

Тяжкою залишається ситуація у Бахмуті і зараз. З початку травня інтенсивність обстрілів не тільки Бахмута, а приналежних до Бахмутського напрямку населених пунктів, посилилась. Вогонь артилерії, ракетні та авіаудари не вщухають ні на хвилину. Кожний метр міста зараз під артобстрілом. Від авіаційних бомб складаються дев’ятиповерхівки, а вирви сягають до десяти метрів.

Та незважаючи на всі зусилля росіян, застосування важкої артилерії та авіації – крилатої, гвинтокрильної, важких мінометів та бомбардування, танків, піхоти, – українські захисники продовжують тримати Бахмут. Попри пекельні умови, успішно виконують бойові завдання у зруйнованому місті.

Постійно у бойовій готовності

Евакуаційна група «Сокіл» складається з трьох осіб. Це фельдшер Євген із позивним Форест та водій Валентин із позивним Нікополь.

«Фельдшер із Сєверодонецька, водій із Нікополя, а я з Франківщини. Але це не заважає нам виконувати завдання, як один організм. Врятовані життя та здоров’я хлопців – це результат злагодженої роботи моєї команди», – говорить Олександр. І додає: «Ми постійно перебуваємо в бойовій готовності та в очікуванні виклику. Виїжджаємо у Бахтут до хлопців на позиції, якщо є поранені – надаємо їм медичну допомогу, намагаємось відновити їм вітальні функції, якщо стан дуже тяжкий, і якнайшвидше вивезти їх із поля бою і передати у стабілізаційний пункт. А самі знову вертаємось до Бахмута за іншими бійцями, яким потрібна допомога».

Кількість виїздів на день буває різною. І, за словами керівника евакуаційної групи, це не завжди залежить від інтенсивності обстрілів. «Буває, що за день вивозимо 15 бійців, буває що трьох. А буває, що обстріли інтенсивні, але Бог над нами є й хлопці залишаються неушкодженими. Бувають навіть дні, коли немає жодного пораненого», – розповідає командир евакогрупи.

Спілкуємось із Соколом опівдні. За його словами, цей день виявився тихим – до цього часу не було ще жодного виклику.

Порівнюючи роботу з 2015 роком, коли Олександр Соколюк працював на Донеччині, поранення в основному були кульові. А зараз десь 80% випадків – це поранення від осколків різного калібру боєприпасів.

«Це може бути і 150-й калібр, і 120-й і 80-й, від танка, ракети… І, як правило, вони є важкі. Звичайно, куля теж несе шкоду, але вона не може розірвати так, як осколок від снаряда, вистреленого з танка чи гаубиці», – каже військовий медик.

Окрім поранень, у бійців є дуже тяжкі контузії.

«У нас був випадок нещодавно. Ми виїхали на позиції. Там було троє поранених хлопців, в одного з них була важка контузія. Коли його привезли і ми почали витягувати його з «бехи», він вихопив гранату. І бракувало кілька секунд, щоб він висмикнув чеку і підірвав себе. Він нас не впізнавав, думав, що серед чужих. Нам вдалось забрати у нього гранату, ми почали з ним спілкуватись. На щастя, і йому й іншим пораненим хлопцям вдалось врятувати життя», – розповідає Олександр Соколюк.

Евакуаційні групи не раз потрапляють під обстріли. За словами Олександра, важливо мати не тільки міцні нерви, а й вміти миттю оцінити приблизну відстань влучань. Такі знання та навички збережуть життя й евакогрупі, й пораненому у машині.

«Коли ти приїжджаєш на позицію, тільки вийшов із машини, у тебе зразу загострюється слух. По звуку ти орієнтуєшся, на якій висоті приблизно летить міна чи снаряд і де може впасти та чи можна працювати спокійно з «трьохсотим». А буває так, що виходиш із машини і чуєш, що воно зараз упаде десь поряд. Щоб надати медичну допомогу пораненому, треба забрати його з лінії вогню. Тоді затягуємо «трьохсотого» десь у підвал чи за якусь стіну і починаємо надавати медичну допомогу», – розповідає Сокіл.

З метою безпеки медперсоналу стабілізаційний пункт 93 бригади перенесли з Бахмута в більш безпечний населений пункт.

«Створив цей стабілізаційний пункт начальник медичної служби, молодий перспективний офіцер Чуйкін Анатолій Вадимович. Він зібрав гарну команду, яка складається з різних спеціалістів хірургічного та травматологічного напрямку, анестезіологів та середнього медичного персоналу. До нашого стабілізаційного пункту долучаються й інші підрозділи, які надають свій медперсонал. Також ми співпрацюємо з добровільними медичними загонами, які на волонтерських засадах допомагають транспортувати поранених зі стабілізаційних пунктів до госпіталів».

Евакуаційна група «Сокіл» вивозить із поля бою не тільки поранених та загиблих бійців 93 бригади, а й інших підрозділів, які тримають позиції у Бахмуті. Також надають медичну допомогу і цивільним мешканцям, які ще досі залишаються у місті, якого фактично вже немає, та щодня потерпають від артобстрілів ворога. «Коли я приїжджаю до цивільних, то задаю пряме питання: як, на вашу думку, має закінчитись війна? І 99% відсотків тих, хто тут залишився, відповідають: «Мы за мир! Мы не хотим войны». Тобто немає якоїсь адекватної позиції», – додає медик.

У евакуаційної групи немає вихідних, перерв чи стабільного робочого графіка. У бойовій готовності потрібно бути завжди. Однак Сокіл ніколи не падає духом і постійно підбадьорює своїх побратимів.

«Все пізнається у порівнянні. Хто б що не казав, та найважче тим, хто стоїть безпосередньо на «нулі». Так, ми приїжджаємо на передову, надаємо допомогу пораненим, спілкуємось із бійцями і їдемо. У нас є можливість також доставити бійцям те, що вони попросять, – воду, боєприпаси, цигарки, допомогу від волонтерів. Найважче тим, хто стоїть на «нулі». Немає значення, чи це один день, чи тиждень… Треба мати дуже велику силу волі це витримати. Коли все кругом горить, димить, вибухає, стрільби, які не вщухають ні на мить», – говорить Сокіл.

Військові медики ЗСУ докладають всіх зусиль, щоб врятувати життя та здоров’я кожного солдата. Натомість у російській армії не те що загиблих, а й поранених залишають помирати на полі бою.

«Потім прибігають пси і розтягують їх, як непотріб. Але собакам собача смерть», – каже військовослужбовець.

Перебуваючи на фронті, не втрачає зв’язку з колегами з Прикарпаття

Навіть перебуваючи на фронті, керівник Яремчанської міської лікарні постійно підтримує зв’язок із закладом та колегами. «Якщо виникають якісь питання, вони завжди можуть подзвонити мені, звичайно, якщо є зв’язок».

На прохання Олександра Соколюка та за сприяння депутата Івано-Франківської обласної ради нещодавно провели ремонт у палатах, щоб військові мали гідні умови перебування під час лікування. Також нещодавно у лікарні запрацювала лапароскопія (що було мрією головного лікаря). Медики Яремчанської лікарні вже провели кілька операцій цим методом. «Я дуже тішусь успіхам своїх колег. Вони молодці», – наголошує керівник закладу.

Нещодавно Олександру Соколюку вручили найвищу нагороду області – медаль «За заслуги перед Прикарпаттям». Також кандидатуру Олександра Соколюка номіновано на отримання відзнаки за професіоналізм та милосердя (серед військових медиків) «Ордена Святого Пантелеймона» у сезоні 2022–2023 р.р.

«Для мене це було несподіванкою. Побратими жартували, що мене на «Оскар» висувають (сміється). Це дуже почесно. Я вдячний усім, хто не забуває про мене і цінить мою працю. Але ці відзнаки не є тільки моїми, це заслуга цілої групи «Сокіл», яка працює у непростих умовах на фронті», – говорить військовий медик.

У тому, що перемога буде за нами, Сокіл навіть не сумнівається.

«Але ця перемога буде вистраждана. Для тих, хто відправив на поле бою своїх дітей, батьків, дідусів, для військових ТрО, волонтерів, які постійно підтримують українську армію. Тому ми повинні докласти максимум сил, щоб вигнати з нашої землі цього супостата, навіть віддати своє життя. Для того, щоб наші діти та онуки ніколи не пережили тих моментів, які переживаємо ми зараз тут. І щоб знали, що до українця, на його рідну землю, у його домівку без запрошення не потрібно заходити», – говорить Сокіл.

І додає, що дуже хотів би, щоб після нашої перемоги держава взяла на себе обов’язок удосконалити і покращити сучасною зброєю українську армію – артилерією, важкою броньованою технікою, повітряними та протиракетними силами. Щоб мати чим достойно захищати свою державу.

Мар’яна РИНДИЧ