Ціна боротьби українців за свободу – надвисока. У безжальній війні, яку розв’язала проти України РФ, гине цвіт нації. Молоді, повні сил та енергії хлопці та дівчата, які могли б зробити значний внесок у розвиток країни, її потенціал та майбутнє. Серед юних Героїв, які не залишились осторонь боротьби за вільне майбутнє – лейтенант ЗСУ з Прикарпаття, командир танкового взводу 1-ої окремої танкової Сіверської бригади Роман Хопта з позивним Одін.
Його життя обірвалось на злеті – у 21 рік. Свій останній бій Герой відважно прийняв 10 жовтня 2024 року на Курщині, прикривши собою відхід побратимів. За особисту мужність та самовіддане виконання військового обов’язку Роман Хопта посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступня, пише Західний кур’єр.
Очолив танковий взвод у 19 років
Роман Хопта народився 12 серпня 2003 року у селі Лоєва Надвірнянської громади Івано-Франківської області. Навчався у Лоєвській школі, відмінником не був, однак вчився добре, був старанним. За словами матері Любові, син із дитинства мріяв стати танкістом. Тому після закінчення сьомого класу вступив на навчання до Надвірнянського військового ліцею (нині Прикарпатський військово-спортивний ліцей). Після закінчення ліцею вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
«Я з батьком були проти того, щоб Роман обирав шлях військового. Адже в Україні вже тривала війна з Росією. Однак, відговорити його ми були не в силі. Мали можливість виїхати жити за кордон, але Роман навіть чути про це не хотів. Після закінчення ліцею він подав документи на вступ у військові інститути Харкова, Житомира та Львова. І всюди його запросили на навчання. Однак, він хотів бути танкістом, мріяв про танки, тому обрав Національну академію сухопутних військ у Львові», – ділиться спогадами мати Любов.
Під час навчання в академії Роман Хопта був зарахований до роти почесної варти, брав участь у протокольних заходах та військових парадах. Багато часу проводив на полігонах.
Вже у 19 років став командиром танкового взводу. Мав багато обов’язків, тому на рідній Надвірнянщині бував дуже рідко. У Львові познайомився з коханою дівчиною Наталією, з якою зустрічався два роки та мріяв створити сім’ю. За словами матері, Роман був не по роках дорослим, серйозним, відповідальним та розважливим, по-військовому стриманий, тактовний, небагатослівний.
«У мене все добре!», – постійно повторював Роман. Я ніколи не чула, щоб він жалівся на труднощі з навчанням чи на службі. У нього завжди «все було добре». Вже після загибелі сина його комбат розповідав нам, що Роман настільки був готовий до будь-яких ситуацій на полі бою, був завжди такий зосереджений та неймовірно витривалий, ніби народжений для військової служби», – ділиться мати Героя.
Лейтенант Одін – власним прикладом і завзяттям вів побратимів у бій
Повномасштабне вторгнення РФ в Україну застало юнака на третьому курсі академії. Роман одним з перших зголосився добровольцем брати участь у захисті столиці. Не зізнавшись рідним, виконував бойові завдання на найбільш напружених ділянках фронту – в Бучі та Ірпені. Після звільнення Київщини від окупантів повернувся на навчання в академію.
Востаннє вдома Роман був на початку 2024 року. Після отримання диплому у червні 2024 року одразу відправився на фронт.
Мати ділиться, що Роман мріяв служити під командуванням майора ЗСУ, командира танкового батальйону 1-ої окремої танкової Сіверської бригада Артура Олефіренка, тому після закінчення академії доєднався до цього бойового підрозділу. Молодий офіцер Роман Хопта був командиром танкового взводу. Служив у званні лейтенанта. За свої відвагу та завзяття отримав від побратимів позивний Одін – на честь наймогутнішого божества в пантеоні скандинавських богів. Вікінги поклонялися Одіну як правителю всіх богів і захиснику своєї культури і вважали його богом мудрості, війни, смерті та магії.
Спочатку Роман Хопта боронив Україну на Покровському напрямку Донеччини, а вже у серпні був на Курщині. Про реалії війни рідним майже нічого не розповідав.
«Коли ми хотіли відправити йому посилку, він відмовився через те, що не має часу їхати на Нову пошту. А ризикувати кимось іншим він не буде», – розповідає пані Любов.
Останній раз мати говорила з сином напередодні його загибелі – 9 жовтня.
«Він увечері подзвонив мені по відеозв’язку – навіть вдалось знайти нормальний Інтернет. Казав: «Мамо, не хвилюйся, все буде добре! Скоро вже побачимось». Роман планував 15 жовтня приїхати додому», – ділиться жінка.
Будучи у званні лейтенанта та на посаді командира взводу, Роман Хопта міг не їхати на нульові позиції. Однак, залишатись в тилу – це було не про Одіна. Він завжди був разом зі своїм екіпажем і вів у бій хлопців власним прикладом і завзяттям.
Прийняв вогонь на себе, щоб прикрити відхід побратимів
10 жовтня 2024 року Роман Хопта прийняв свій останній бій. Його життя обірвала ворожа куля між хуторами Александрія та Зелений Шлях у Суджанському районі.
Росіяни прорвали одну з оборонних ліній ЗСУ, зав’язався бій, в ході якого було знищено три одинці ворожих БМП з тридцятьма орками. На жаль, було пошкоджено техніку і наших військових. Одін, як командир танку, прийняв рішення про евакуацію екіпажу. На околиці хутора Александрія відбувся стрілецький бій. Два бійці ЗСУ – 21-річний Роман Хопта та 27-річний артилерист, вступили у стрілецький бій із переважаючими силами ворога. Взявши бій на себе, хлопці змогли забезпечити відхід інших шістьох побратимів. На жаль, самі врятуватись не змогли.
«Не кожен досвідчений бойовий офіцер зміг би так вирішити, як Роман і прийняти на себе вогонь, щоб дати змогу врятуватися іншим», – передає слова побратимів сина мати.
Жінка пригадує, що мала тяжке, гнітюче передчуття після того, як Роман перестав виходити на зв’язок, безперервно молилась, щоб Господь захистив її кровинку.
«17 жовтня нам сповістили, що Роман зник безвісти. Ми розшукували його скрізь. Сподівалися, що він потрапив у полон. Але Роман у полон не здався… Бився до останнього подиху. Коли я їхала у Суми на впізнання, була надія, що то не Роман. Однак, я впізнала свого загиблого сина. Хоча й досі не віриться», – крізь сльози промовляє пані Любов.
Захисника поховали 7 листопада 2024 року у рідному селі Лоєва. У військового залишились мати Любов, батько Дмитро, молодша сестра Андріана та наречена Наталія.
Посмертно захисник нагороджений медаллю Надвірнянської міської ради «Воїн Світла». 30 березня 2025 року указом Президента України Володимира Зеленського Nº203/2025 «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку» лейтенанта Хопту Романа Дмитровича нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). 27 червня 2025 року рідним вручили цю почесну державну відзнаку під час поминального заходу «Дзвін пам’яті» в Івано-Франківську. Також понад 25 600 українців висловили підтримку петиції щодо присвоєння Роману Хопті звання «Героя України». Наразі петиція знаходить на розгляді у відповідних органах влади.
«Боляче до нестями, але я горджусь своїм Ромчиком. Його подвиг житиме в пам’яті, а любов до нього вічно в моєму серці. Це біль і гордість водночас. Ця нагорода – це визнання його мужності, незламності, самовідданості та героїзму. Він завжди був світлою, доброю і сильною людиною, він гідний та достойний цієї відзнаки. Роман завжди був переконаний, що Україна повинна бути вільною та незалежною державою, і робив усе для того, аби так і було», – промовляє мати, пригортаючи до серця орден – не лише честь сина, а всю ту любов, яку не встигла йому віддати.
У холодному металі — теплий спогад про сина, невтихаюча біль втрати, світла пам’ять та безмежна любов, яку вже ніколи не вдасться обійняти. Роман Хопта попрощався з нами тільки тілом. Душею він залишається навіки в строю своєї бригади, в спогадах рідних та близьких. Герої житимуть доти, доки житиме пам’ять про них!
Мар’яна РИНДИЧ
Залишити коментар