Спільнота анонімних алкоголіків веде свою діяльність в Івано-Франківську вже понад 20 років. За цей час ця організація допомогла десяткам людей подолати згубну звичку, яка керувала їхнім життям.
Принцип анонімності дає особам, які зловживають спиртним, сміливість прийтита зізнатися у своїй залежності. Представлятися на зборах можна вигаданим ім’ям, будь-які інші дані про себе присутні не повідомляють. Принцип рівності учасників гарантує, що усі одкровення алкозалежних не зустрінуть осуду серед інших АА. Адже кожен з них пройшов свій шлях від безпорадності та життя у алкогольному тумані до абсолютної тверезості.
«Західний кур’єр» побував на одному із відкритих зібрань анонімних алкоголіків. Як змінилося життя тих, хто не міг уявити його без чарки, а сьогодні навчає інших казати випивці «ні» – читайте у статті.
Алкоголіки без пляшки
«Мене звати …, і я — алкоголік». Ці слова звучать щоразу на початку зустрічей у невеличкій кімнаті одного з комунальнихприміщень в центрі Івано-Франківська. Люди, які більшу частину свого життя неконтрольовано вживали алкоголь, тричі на тиждень збираються тут разом, щоб залишатись тверезими.
У кожного з них своя історія. Василь живе без краплі алкоголю в організмі вже16 років і 343 дні (на момент запису інтерв’ю, – ред.). Таку скрупульозність щодо терміну своєї тверезості чоловік пояснює тим, що кожен АА повинен пам’ятати день, коли він визнав себе залежним.
«Дуже важливо тримати в пам’яті крайню ситуацію, вчинок, який людина зробила під впливом алкоголю, за який їй соромно. Так звану «останню п’янку». Це потрібно, щоб розуміти, до чого ти можеш повернутися, якщо знову почнеш випивати. Також ми мусимо пам’ятати з чого все почалось — момент, коли ми вперше зустрілися із алкоголем», – пояснює Василь.
Чоловік пригадує, як вперше скуштував алкоголь у 14 років. Старшокласники пригостили його вином. Ейфорія та піднесення, які він відчув у той момент, стали початком складних стосунків з випивкою на все життя. Через деякий час Василь спробував самогон, який у його селі було легко роздобути. Пізніше, під час служби в армії, навчання в інституті, усюди алкоголь був вірним супутником чоловіка.
«Я почав помічати, що поволі йду на дно. Одружився, думав проблема в моєму холостякуванні. Але нічого не змінилося. Дружина спочатку воювала з моїми випиваннями, водила до лікарів, кодувала. Мене вистачало на різні періоди — від кількох місяців до кількох років. Пробував таблетки, що знижують тягу до спиртного, ї’в їх пачками. Бувало вдень перед жінкою пив ліки, а ввечері приходив п’яний. Коли зривався, то вживав конячими дозами. Організм ніби надолужував те, що не випив за якийсь період часу. Жінка плюнула на мої запої і пильнувала тільки за тим, щоб я приходив додому. Діти росли і моя деградація відбувалася у них на очах», – каже Василь.
Крайній раз Василь напився і їхав додому велосипедом, впав і заснув просто посеред дороги.
«Дружина з сином знайшли мене і привели додому. Коли проспався, я спитав себе, що ж я роблю? Пішов у наркодиспансер, щоб прокапатись. Це було вже втретє. Психологи підказали мені, що в місті працює група АА, для тих, хто хоче кинути пити. Я прийшов і був вражений розповідями людей. Вони змогли вибратися зі значно гіршого болота, ніж те, в яке алкоголь затягнув мене. Спілкування з такими ж самими залежними, як я, допомогло мені повірити в себе. З того моменту, завдяки спільноті АА, я не п’ю вже майже 17 років», – розказує Василь.
12 кроків, які рятують
Спільнота АА пропонує кожному залежному пройти 12 кроків на шляху до тверезості, серед яких визнати своє безсилля перед алкоголем; розповісти наставнику, який також є алкоголіком з пройденими 12 кроками, всю історію свого життя, нічого не приховуючи; скласти список усіх людей за своє життя, кого образили чи заподіяли певну шкоду та відшкодувати її; практикувати молитву і медитацію, які мають налагодити свідомий контакт з вищою силою, яка допомагає залишатися тверезим; здобувши тверезість, передати знання про це іншому безкоштовно.
Саме цей алгоритм допоміг Василю та іншим членам спільноти АА відмовитись від спиртного.
За його словами, найважче у тверезому способі життя вперше сказати ні тим, хто наполегливо пропонує хильнути чарку.
«Особливо на святкуваннях, весіллях і так далі. Важко бути білою вороною. Спочатку всі питали, ти що в баптисти записався? Найголовніше витримати цей період, навчитися говорити ні спокійно і впевнено. Зараз всі з мого оточення знають, що я не п’ю», – каже Василь.
Серед учасників групи підтримки також священнослужитель отець О. Він відвідує збори не лише, як духівник, а й алкозалежний. Він також пройшов програму 12 кроків та не прикладався до пляшки вже 18 років, а саме 6 793 дні. Отець наголошує, його приклад доводить, що перед згубною звичкою рівні усі, незалежно від роду занять чи соціального статусу.
«Мій день тверезості, 9 грудня 2006 року. Як представник церкви, я прийшов на конференцію, не знаючи, що це з’їзд АА. Думав це просто форум за твердий спосіб життя. Почалася традиційна для з’їздів АА «перекличка», коли кожен учасник каже, скільки часу він повністю тверезий. Ведучий спитав, хто тверезий 20 років? Певна кількість людей встала, їм поаплодували. Потім 19, 18 і так далі. Потім встали ті, хто тверезий місяць, тиждень…Я ж піднявся, коли пролунало питання, хто тверезий сьогодні перший день, бо ще вчора випив літру пива. Це було миттєве усвідомлення того, що алкоголь приносив в моє життя тільки неприємності і викликав залежність. Я не пив багато, не пив щодня, але іноді мої випивання закінчувалось дуже нікчемно. Я визнав, що я алкоголік і з того дня не п’ю», – каже отець.
Він переконує, алкоголізм починається не тоді, коли його вже бачать оточуючі, а в той момент, коли людина починає шукати привід для вживання спиртного чи не може вчасно зупинитися. Саме так було в його випадку.
«Зараз я згадую усміхаючись, як «губив» зуби на асфальті після того, як перебрав. Як після повернення з армії сина, забув чи розплатився в магазині за останню пляшку горілки. Як моїй доньці розповідав про мої п’яні «подвиги» навіть інструктор з водіння. Усміхаючись, бо знаю, що це більше ніколи не повториться», – додає отець О.
Відштовхнутися від дна
Найдовше серед учасників групи без спиртного Віктор. Він тверезий вже 22 роки 10 місяців і 5 днів.
«Я випивав протягом 30 років. Працював у обласному морзі, і, коли мені доводилося бачити на столі з проламаною головою холодні тіла тих, з ким кілька днів тому я вживав спиртне, я переконував себе, що це збіг обставин. Що їм просто не пощастило, а я не такий. Я не хотів визнавати, що причина в алкоголі.
Я відчував, що щось у моєму житті йде не так. Я медик, тож розумів, що моя імунна система, та й весь організм, працює якось не так. Розумів, що треба щось із цим робити. Вирішив кинути курити, але від алкоголю відмовитись не зміг. Інтуїтивно я намагався врятуватися. Не пив щоденно, а заходив у запій двічі на місяць. Пиячив два-три дні, потім виходив з цього стану і повертався до буденного життя. Я намагався впоратися з цим самостійно, щоб ні в якому разі не потрапити у наркодиспансер. Бо був переконаний — це дно, з якого не можна піднятися», – каже Віктор.
Думки про те, що він залежний від алкоголю викликали у чоловікапостійну депресію. А депресія — бажання випити.
«Це замкнене коло, зашморг, який фізично затягувався на моїй шиї. Тупик. Я не знав, як не пити. Фрази типу «візьми себе в руки» тільки злили мене.
Звучить фантастично, але одного дня, я звернувся за допомогою до вищої сили. Просто підняв очі до неба і прошепотів: «Допоможи мені, бо я не знаю, як жити далі…». Це був відчай, бо до 45 років я ніколи не ходив до церкви, не молився.
Через деякий час моя донька поступила в університет на психологію і працювала у наркодиспансері, як соціальний працівник. Потім почала вести там групу підтримки алкозалежних. Я запереживав за доньку, адже вона з якимось алкоголіками зв’язалася. Я таким на той момент себе не вважав. Прийшов подивитися, чим же донька займається. Коли я почув сповіді залежних людей, мені стало їх дуже шкода. А я ж такий герой, у наркодиспансері жодного разу не був, сам справлявся. Значить я точно ніякий не алкоголік.
Але якийсь черв’ячок сумніву все таки почав мене точити…Чомусь я вирішив прийти на зустріч ще раз. У розмові з цими людьми, я зізнався спочатку собі, а потім і їм, що я алкоголік, і тоді все стало на свої місця», – переконує Віктор.
Від того моменту, коли він зрозумів, що алкоголь — це його ворог, до дня, коли чоловік визнав свою залежність від нього, пройшло два роки. Комусь на це зізнання перед собою не вистачає цілого життя лише тому, що без сторонньої підтримки зробити це дуже важко.
«Я переконаний, що тільки алкоголік може допомогти іншому алкоголіку зрозуміти, що відбувається. Люди, які не перейшли через алкогольну залежність, не можуть зрозуміти сутності цієї хвороби, тому не можуть зарадити. Алкоголізм не лікується, а прогресує в людині навіть, коли вона не п’є. Повернутися до нормованого вживання спиртних напоїв неможливо.Наш єдиний шанс на нормальне життя — це наша група підтримки. Це пожиттєва реабілітація», – каже Віктор.
Він наголошує, що проблемі алкогольної залежності в Україні на всіх рівнях приділяють вкрай мало уваги. А з початком війни проблема сильно загострилася, зокрема серед військових. Захисники, які зіткнулися з проблемою алкоголізму після пережитого на війні, регулярно відвідують зібрання групи.
«В нашому суспільстві прийнято вважати, що алкоголізм – це щось аморальне, презирливе, нице. Але це така сама хвороба, як, алергія, наприклад. Хіба винен алкоголік у тому, що він хворий? Ні, і йому маєбути не гнітюче в цьому зізнатися, щоб розпрощатися з цією звичкою. Ми готові прийняти у своїй групі всіх тих, хто хоче змінити своє життя. Це реально, але це залежить від вас», – запевняє Віктор.
Всі, хто відчуває потребу в допомозі повернутися до тверезого життя, відвідуючи групу Анонімних Алкоголіків в Івано-Франківську, можуть дізнатися деталі щодо її діяльності, за номерами телефонів: +380966500765; +380671245364; +380663402811; +3809677040968.
Оксана ДЕНЕГА
Залишити коментар