«Зелений» кримінал

Розмовляємо з засновником центру психологічної допомоги дітям Василем Серденько

В Україні та Івано-Франківську зокрема почастішали випадки кримінальних подій, фігурантами яких є неповнолітні. Теракт, спричинений завербованими підлітками біля залізничного вокзалу, вбивство у Вовчинці, скоєне двома 14-річними, неодноразові підпали юнаками автівок військовослужбовців в обласному центрі та за його межами… Від усвідомлення того, що всі ці злочини вчинили діти, по шкірі йде мороз.

Кожна окрема кримінальна подія за участю підлітків поступово складається у сумну тенденцію. Більшість дітей, які були помічені в останніх кримінальних зведеннях на Прикарпатті, з благополучних сімей. То що ж відбувається з сучасними майже дорослими дітьми і яка у цьому роль батьків?

Василь Серденько більше 25-ти років працює в сфері дитячої соціально-психологічної реабілітації. Сім років тому він заснував благодійний фонд та центр психологічної допомоги дітям зі спільною назвою «Серденько». У єдиній на Прикарпатті «зеленій кімнаті», яка працює в його закладі, за участі правоохоронців, пройшли допити багатьох підлітків, що були фігурантами резонансних кримінальних справ останніх років на Франківщині. А також дітей, що стали жертвами домашнього насильства. «Західний кур’єр» запитав у практикуючого психолога та юриста Василя Серденька, чи впливає війна на психологічний стан дітей в тиловому Франківську, та чи через це неповнолітні стали частіше наважуватися на кримінал?

Також в інтерв’ю читайте – який вік сучасних підлітків «найнебезпечніший»? Які субкультури є загрозливими для психічного здоров’я неповнолітніх? Як правильно обмежувати дітей в користуванні ґаджетами? Та чому підлітковий протест, який проявляється у 15 років, починає формуватися ще в  дитячому садочку?

– Пане Василю, розкажіть, що це за «зелена кімната» у вашому центрі психологічної допомоги і чому допити неповнолітніх правоохоронці проводять саме тут?

– «Зелені кімнати» – це досить нова для України методика роботи з дітьми. Умовно, це простір дружній для дитини, але у ньому є всі елементи, необхідні для кімнати проведення допитів. Це дає змогу провести допит поза межами відділку поліції, щоб не травмувати неповнолітнього. Допит також проводять не правоохоронці, а психолог, за попередньо узгодженим переліком питань, з певними акцентами. Під час цього процесу ведеться повний відеозапис, а працівники правоохоронних органів мають можливість спостерігати і чути перебіг розмови через одностороннє скло.

Наша «зелена кімната» єдина на Прикарпатті. Тому саме в нашому центрі проводилися допити всіх неповнолітніх, які фігурували в кримінальних справах останніх років, як свідки, учасники чи постраждалі. А також багатьох діток, що стали жертвами домашнього насильства. Ми маємо укладений відповідний договір з поліцією та прокуратурою області, більшістю місцевих служб у справах дітей.

– Тобто, ви чули сотні дитячих допитів?  

– Десятки на тиждень бувало.

– На вашу думку, чи пов’язана війна з тим, що в останні кілька років неповнолітні частіше стали фігурувати, як учасники важких злочинів?

– Насправді підліткова злочинність була і до війни. На мій погляд, зараз такі випадки частіше висвітлюються правоохоронцями з превентивною метою, а ЗМІ – з метою резонансу. Тому маємо картинку про поширення підліткового криміналу.

Підвищений попит на нашу «зелену кімнату» ми стали відчувати ще у період коронавірусу. Тоді в суспільстві відбувся сплеск випадків домашнього насильства. Виявилося, діти і батьки не готові були перебувати вдома разом 24 на 7. На жаль, часто це закінчувалося проявами фізичної агресії не лише з боку батьків, але й дітей. Я бачив багато випадків як фізичного, так і психологічного насильства.

Після пандемії, з початком повномасштабної війни, кількість дитячих допитів у нашому центрі, на жаль, не зменшилася.

Війна, однозначно, є однією з причин цієї статистики. Психологія говорить, що під час війни всі дорослі українці постаріли на 12-14 років. А дитяча психіка ще більш чутлива, ніж доросла.

Але основна причина того, чому підлітки вчиняють злочини, зараз та ж сама, що й під час карантину – неправильне спілкування батьків з дітьми. Іноді його немає взагалі. Як наслідок, найчастіше дитина намагається заповнити емоційну порожнечу від відсутнього діалогу в сім’ї, спілкуванням з друзями. А саме в поганих компаніях лідери, як правило, є гарними природними психологами. Вони маніпулюють своїми компаніями, заставляють дітей робити те, що їм потрібно. І, як не дивно, вміють чудово слухати. Таким чином, дитина отримує те, чого не отримала в сім’ї. Поступово авторитетами стають друзі, чи хто-небудь інший – сусід дядя Вася, мамин брат чи віртуальний знайомий. Той, хто просто вислухав і не відмовив у спілкуванні.

100% підлітків-фігурантів кримінальних справ жили в сім’ях, де не отримували достатньої уваги від батьків. Навіть учасники недавніх подій – неповнолітні, яких завербували спецслужби ворога, і за їх участі стався теракт біля залізничного вокзалу в нашому місті. Ці діти були з благополучних сімей, їх матеріальні потреби були задоволені. Але, судячи з того, що батьки навіть не підозрювали, чим займаються їхні нащадки за межами дому, я можу зробити висновок, що довірливого спілкування в тих сім’ях не було.

– Підлітків, які фігурували у цій кримінальній справі, також допитували у вашому центрі?

– Саме так. Зі свого боку можу сказати, що це діти зі здоровою психікою, цілком нормальні.

Також, що стосується цієї справи, варто додати, що, крім вини батьків, причина, чому ці підлітки пішли на співпрацю з ворогом, був брак інформаційної насиченості. Я маю на увазі те, що в сучасному суспільстві, ми на всіх рівнях мало пояснюємо дітям те, що будь-яка поведінка, яка несе за собою кримінальний спектр, у воюючій країні, карається дуже жорстко. І навіть, якщо ти думаєш, що тобі 14 років, і тобі будь-що зійде з рук, то маєш пам’ятати, що два роки умовно у мирний час зараз автоматично дорівнюють двом рокам тюрми. А за співпрацю з ворогом ти сядеш пожиттєво.

Ці конкретні діти, яких в Івано-Франківську завербували росіяни, розповідали, що їм навіть цитували кримінальний кодекс України, де написано, що за свої дії, вони отримають максимум попередження. Але те, що кожен злочин в умовах війни трактується інакше, їм, звісно, не повідомили.

Також важливо на всіх рівнях поширювати інформацію, що на будь-якій стадії спілкування з вербувальником, якщо дитина звернеться в СБУ, навіть через анонімний чат-бот, їй допоможуть і не будуть карати.

– Чому ворожі спецслужби обирають саме підлітків, як своїх потенційних агентів?   

– По-перше, діти нетерплячі, хочуть все й відразу. По-друге, довірливі, бо охоче вірять, коли їм кажуть, що це можливо.

Часто підлітки самі знаходять вербувальників. Бачать, приміром, оголошення про непоганий заробіток за легку роботу. Наприклад, за фото чи відео. А всі деталі такої «співпраці» вони отримують значно пізніше, і поступово. Бували випадки, коли діти самі не можуть пояснити, чому виконували ті чи інші вказівки вербувальника…

Все починається, як правило, з нескладних завдань – зробити напис фарбою, розбити вікно у машині військового. А, щоб отримати гроші, як підтвердження, вербувальники вимагають відеозапис. Коли таких «фільмів» у них збирається певна кількість, вони вимагають від дитини піти на важчий злочин – зробити вибухівку і кудись віднести, спалити авто. А, якщо підліток каже «ні», його починають тероризувати його ж минулими відеозаписами.

Треба усвідомлювати, що з боку РФ, з нашими дітьми працюють десятки професіоналів, цілі відділи психологів. На кожне запитання чи відповідь підлітка у них заготовлені мільйон варіантів фраз, які саме цю дитину допоможуть затягнути в це болото.

Одну з дівчат, не в Івано-Франківську, в такі «ігри» російський агент вплутав, банально закохавши її в себе. Вона мала зробити кримінальний вчинок, а за отримані гроші вони удвох мали б залягти на дно десь у Європі. Звучить, як казочка, але тільки не для тієї дівчини.

– Який вік підлітків умовно «найнебезпечніший» з точки зору потрапляння під вплив, схильності до скоєння кримінальних правопорушень?

– Від 12 до 16 років. В цей період в дитини найбільше виникає бажання самоствердитись, стати дорослою. Підлітку здається, що в нього є вся необхідна інформація, як діяти, щоб жити дорослим життям, причому краще, ніж його батьки. Але проблема в тому, що використати ці знання неможливо без досвіду. Дорослий це розуміє, а дитина у 12-16 років – ні. Саме в цей період вона найчастіше бунтує. І зазвичай впускає у своє життя людей, які вміють її слухати, якщо цього не роблять рідні.

– Найрезонансніша подія крайнього часу, пов’язана з підлітковим криміналом – вбивство у Вовчинці. Наразі поліція не розкриває всіх подробиць щодо мотивів злочину, який вчинили 14-річні діти. А що ви, як психолог, можете сказати про цю справу? Фігуранти теж були у вашій «зеленій кімнаті»?

– Були. Але коментувати по цій справі зараз я нічого не можу, адже слідчі дії ще тривають. Чи мали діти, які вчинили це убивство, психічні відхилення? На перший погляд, ні. Але, на жаль, як показує практика, без видимого діагнозу багато нормальних людей роблять жахливі речі.

– Часто спостерігаємо новини від поліції про розшук неповнолітніх, які втекли з центрів соціального перебування. Як правило, це одні і ті самі діти. З чим пов’язане це явище, на вашу думку?  

– Всіх цих дітей я дуже добре знаю. Усі вони діти з сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах. І можу сказати одне: вони втікають із соццентрів не через погане відношення чи умови перебування. Просто вони не вміють жити за правилами, за певним розпорядком.

Більшість з них, до потрапляння в центри соціальної реабілітації, з раннього дитинства змушені були самі про себе дбати. А як це може зробити дитина, якщо вона, умовно, хоче їсти, але не має грошей? Вона починає красти. Звісно, оточуючим, це не подобається. Суспільство її відштовхує і дитина потрапляє в погану компанію, де ніхто її не контролює. І, коли, після років такого життя, підліток потрапляє в інший соціум, звісно, він буде протестувати. Навіть, якщо дитині дадуть чисте тепле ліжко, якого у неї ніколи не будо вдома, вона намагатиметься втекти, бо вихователі забороняють курити та пиячити у закладі. Саме цим вони займаються, як правило, коли їх після втечі виявляють ювенали – алкоголь, іноді наркотики.

Хтось цей період протесту переростає і стає частиною суспільства. А хтось, на жаль, ні.

– Чим пояснюється популярність нових субкультур? Чи безпечна належність дитини до них?

– Сама по собі субкультура і зацікавленість нею дитини не є поганим явищем. Інша справа, що саме вона пропагує. Приміром, квадробери. Це позитивна субкультура. Якщо дитина захоплюється цим, як грою, не варто забороняти, бо це лише викличе протест. Бити на сполох треба, коли субкультура починає  переростати у манію. Умовно, дитина, асоціюючи себе з собакою, починає їсти з собачої тарілки. Але, як правило, через певний час дитина переростає будь-яку позитивну субкультуру.

Інша справа – негативні. Це субкультури, які направлені на прославляння певних персонажів, поклоніння, використання кривавої символіки. Зараз я помічаю їх поширення серед підлітків. Тому, якщо батьки бачать такого роду зацікавлення в своїх нащадків, рекомендую відразу звертатися до психолога. Бо наслідки можуть бути вкрай негативними.

– Чи є середньодобова норма користування гаджетами? Чи вітаєте ви використання додатків батьківського контролю?

– На мою думку, регулювати час використання гаджета для дитини потрібно. Я теж батько, і спостерігаючи за своїми дітьми, бачу, що «пересидівши» у телефоні, вони стають більш дратівливими, нервовими. Я рекомендую обмеження 2-3 години на день.

Але, якщо ви почнете це робити, коли дитині 16-18 років, ні до чого доброго, це, звичайно, не призведе. Як і перечитування її переписок. Момент втрачено. Коли дитина доросла, ми можемо лише попередити її, що будь обережний, тобі можуть писати шахраї, вербувальники і так далі.

– А як не втратити цей момент, про який ви говорите? На що батькам звернути увагу, щоб зберегти довірливі стосунки з дитиною?  

– Хиби дітей – це завжди вина батьків. Завжди. Дитина не народжується поганою. Часто батьки хочуть перекласти вину за якісь її учинки на школу, державу, ще на щось. Але причина – їхній недогляд, неприділений час, різка відповідь, коли дитина хоче отримати увагу. Дитина – це дзеркало батьків.

Первинний зв’язок можна втратити навіть, коли ви втомлені після роботи, не хочете вислухати дитину, бо вам те, що вона розповідає, здається другорядним. Ви думаєте, як приготувати вечерю, прибрати і так далі. Але, якщо ви не вислухаєте дитину три-чотири рази, вона буде шукати того, хто задовольнить цю її потребу. Діти в будь-якому віці найбільше хочуть, щоб їх слухали.

Я завжди наголошую, що дітей треба інформаційно наситити тими речами, які ви хочете, щоб вони розуміли. Бо, якщо ви цього не зробите, вони заповнять цю порожнечу на свій розсуд.

Коли дитина робить певний вчинок, який не подобається батькам, вони, як правило, повчають, засуджують. І дуже рідко задають питання «А чому ти так зробив?», «Який ти очікував зворотній  процес після своєї дії?». 99% випадків, коли діти, щось роблять, то сподіваються, що їхні дії, приведуть до позитиву. То треба дитині пояснити, чому в її випадку вийшло інакше. І це треба робити з самого початку, а не тоді, коли в дитини вже починає проявлятися протест.

Зв’язок з дитиною, який ви втратите у ранньому дитинстві, в підлітковому віці неможливо відновити без допомоги спеціаліста. Тут я можу лише порадити наглядати за дитиною, ненав’язливо з нею спілкуватися, попереджати про небезпеки. І пам’ятати, що тільки батьки можуть помітити незначні зміни в поведінці дитини. А весь негатив починається з цього.

Інтерв’ю записала Оксана ДЕНЕГА