Історія на стелажах

Державний архів Івано-Франківської області — місце, де зберігається і офіційна історія регіону, і та, яку люди забули або ховали десятиліттями: метричні книги з іменами прапрадідів, документи ліквідованих підприємств, мапи міст, яких уже немає під колишніми назвами. З початку повномасштабної війни стало очевидним: документи горять, їх викрадають, вони втрачаються разом з окупованими територіями. Те, що існує лише на папері, може зникнути назавжди. Це зробило оцифрування не лише технічним завданням, а питанням збереження пам’яті.

Як архів Івано-Франківської області просувається в оцифруванні фондів, що відбирає для зберігання на наступні десятиліття, та чому кожному, хто має полеглого на війні рідного, варто передати їхні дані до архіву — у матеріалі «Західного кур’єра».

Родовід за запитом

Державний архів Івано-Франківської області зберігає близько 900 тисяч документів, розміщених на двох тисячах квадратних метрів сховищ. Архів цілеспрямовано рухається до мільйона збережених документів. За кожним із понад 3747 фондів — шари часу, що тягнуться від середини XVIII століття до сьогодення: від метричних книг Речі Посполитої та австрійських повітових управлінь до документів радянських підприємств і матеріалів часів незалежності.

Найдавніший документ у фондах — метрична книга 1753 року з села Довгополи Коломийського повіту, дерев’яна, з рукописним текстом латиницею, де записані народження, шлюби, смерті.

Серед раритетів архіву — «Allgemeiner Grosser Schrämblischer Atlass», виданий у Відні 1800 року: атлас гігантського формату, один із кількох збережених примірників у світі. На його картах позначено і місто Станіславів — тогочасна назва Івано-Франківська.

«Основним нашим завданням є зберігання документів. Але для того, щоб їх зберігати, ми повинні їх звідкись отримати. Відповідно, перше наше завдання — це науково-технічне опрацювання документів. Ми працюємо з установами, підприємствами, організаціями, визначаємо, які документи мають історичну цінність для держави», — пояснює в.о. директора Державного архіву Івано-Франківської області Любомир Харук.

Установи, підприємства та організації передають документи, які проходять через експертно-перевірну комісію. Жоден документ в області не може бути знищений без дозволу архіву. Паралельно надходять матеріали з районів — архівні відділи райдержадміністрацій та міських рад передали практично всі документи до 1991 року. Іноді надходять і приватні передачі: метричні книги, які люди зберігали вдома десятиліттями.

«Якщо ці документи зберігати вдома, вони ніякої цінності не будуть мати навіть для тієї ж людини, що їх зберігає. Ми завжди просимо людей передати їх нам — це приносить велику користь не тільки їм, а й усім мешканцям того населеного пункту, звідки ця метрична книга», — каже Любомир Харук.

Саме метричні книги сьогодні становлять основу найзатребуванішого напряму роботи архіву. Генеалогія стала головним запитом, з яким люди звертаються до фондів.

За словами Любомира Харука, запити надходять як безпосередньо на прийомі, так і електронною поштою — приблизно порівну.

Серед тих, хто цікавиться власним родоводом, чимало іноземців: із США, Канади, Аргентини, європейських країн — звідусіль, де є українська діаспора. Після початку повномасштабного вторгнення архів припинив роботу із запитами з Росії та Білорусі, відповідно до листа Державної архівної служби України.

До читального залу приїжджають і поляки — здебільшого з приватною метою, щоб простежити власне родове дерево. Найбільш затребувані документи цього напряму — метричні книги греко- та римо-католицьких церков, де священники фіксували народження, шлюби і смерті разом із іменами батьків і хресних.

«Зараз найбільша тенденція у світі — знання свого родоводу. Люди хочуть знати своє коріння. Навіть такі елементарні є помилки: людина отримала колись свідоцтво про народження чи паспорт — там одна дата. А в метричній книзі може бути зовсім інша. І суд вірить не паспортним даним, а тому, що записано в метричній книзі», — пояснює Любомир Харук.

Це не лише питання сімейної цікавості. Архівна довідка стає доказом у справах про спадщину, підтвердженням стажу при оформленні пенсії, підставою для встановлення права власності на землю чи майно. Тематичні запити такого характеру коштують 1200 гривень — через великий обсяг роботи. Генеалогічна довідка дешевша, близько 250 гривень. Але є і безплатний варіант: прийти в читальний зал і працювати з документами самостійно. Працівники архіву допомагають розібрати рукописи — польською, латиною, нерозбірливим почерком.

Від паперу до сервера

Метричні книги — не лише найпопулярніший, а й найвразливіший масив документів. Коли російські війська заходили в українські міста на початку повномасштабного вторгнення, саме їх викрадали з архівів першими. Це прискорило те, що давно назрівало: оцифрування перестало бути питанням зручності і стало питанням збереження історичної пам’яті.

«Ніхто не знає, що нас чекає завтра. Але є розуміння  — історія має бути збережена. Тому цифровізація стала одним із головних наших пріоритетів», — каже Любомир Харук.

Два роки тому архів уклав угоду з американською корпорацією FamilySearch, яка спеціалізується на оцифруванні генеалогічних документів по всьому світу. Схема проста: техніка і працівники — їхні, цифрові копії залишаються архіву. Щомісяця таким чином опрацьовують від 70 до 100 тисяч документів. До кінця літа, можливо, із захопленням кількох місяців осені, планують завершити оцифрування всіх метричних книг фонду. Оцифровані матеріали доступні на сайті FamilySearch з будь-якої точки світу. У самому архіві їх можна переглянути в читальному залі на захищених електронних носіях.

Але загальний відсоток оцифрованих документів поки що малий. Процес трудомісткий: перш ніж документ потрапить під камеру, його оглядають реставратори, розшивають, після зйомки — знову підшивають і повертають у сховище. Конвеєр без зупинок, але 900 тисяч одиниць зберігання — це колосальний обсяг.

«Процес оцифрування дуже дороговартісний. Потрібні спеціально навчені люди, обладнання. Сервери повинні мати технічний захист високого рівня, а наші фінансові спроможності поки що не дозволяють цього. Але ми працюємо над тим, щоб зберегти ці документи. Тому що це є доказ існування нашої держави», — каже Любомир Харук.

Обласна рада затвердила програму цифровізації архіву на 2021–2026 роки. Через війну її фактично призупинили. Але війна, за словами Любомира Харука, водночас стала і аргументом на користь архівів — установи, підприємства, організації все частіше самі звертаються з проханням прийняти документи на зберігання, не хочуть тримати їх у себе в нестабільний час.

Імена для історії

Паралельно з оцифруванням архів веде ще одну роботу — тихішу, але не менш важливу. З початку повномасштабного вторгнення тут формують фонд пам’яті загиблих захисників і захисниць Івано-Франківщини. Збирають фотографії, листи, біографічні матеріали, документи про військову службу — все, що родини готові передати.

«Пройдуть роки, і так, як ми сьогодні дізнаємося про воїнів УПА з історичних матеріалів, так само будемо дізнаватися про наших воїнів. Ваші діти, внуки схочуть більше знати про своїх рідних. І не тільки вони — будь-які дослідники, які писатимуть курсові, дипломні роботи», — пояснює Любомир Харук родинам, яких запрошує до співпраці.

Поки що архів створив десять особових фондів. Це не герої з іменами на вустах у всіх — прості воїни області, чиї рідні погодилися на контакт. Оригінали документів, за бажання, повертають одразу після оцифрування — родина нічого не втрачає, архів отримує свідчення.

Фонд охоплює загиблих з 2014 по 2026 рік. І не лише військових: архів готовий збирати матеріали про волонтерів, журналістів, усіх, хто віддав життя в цій війні. Родинам загиблих захисників архів пропонує звертатися за адресою: Івано-Франківськ, вул. Сагайдачного, 42а, телефон (0342) 56-38-16. Жителі області можуть також звернутися до архівних відділів районних адміністрацій або міських рад.

Оксана ДЕНЕГА