Надія ЗАГУРСЬКА:

«Ми сильні тим, що любимо свою землю, віримо в Бога, бережемо свою пісню»

Із початком повномасштабної війни на території всієї України, котра розпочалася 24 лютого 2022 року, усі ми увійшли в новий період і полягає він не лише у підрахунку днів, але і в ставленні до навколишнього світу, життя в умовах війни, переоцінки себе, своїх цінностей, в умінні жити вже і зараз і при цьому не забувати про свої національні корені та здобутки, не падати духом і вірити у перемогу.

«Західний кур’єр» розпочинає цикл інтерв’ю із керівниками різних галузей Івано-Франківська про життя і роботу в час війни, про зміни, переживання, плани та цінності. Сьогодні наша розмова із керівницею Департаменту культури Івано-Франківської міської ради Надією Загурською. Здавалось би, коли гримлять гармати, то музи мовчать. Але ж ні! Наша культура живе, розвивається, усі заклади працюють і при цьому не забувають підтримувати бойовий дух українців як у тилу, так і на передовій.

– Зазвичай культура є тією галуззю, котра може пожертвувати собою заради інших. І в будні, і в свята доводиться бути у формі. А що можете сказати про своїх колег у час війни? Наскільки вони мобілізовані та згуртовані?

– Ви знаєте, буквально за декілька днів після нападу ворога в державі було введено воєнний стан. А під час воєнного стану забороняються будь-які масові заходи. Є певний закон, якого ми повинні дотримуватися. Звичайно, не тільки працівники закладів культури, а й усіх галузей, були введені у ступор, страх і нерозуміння того, що відбувається. Через деякий час цей страх відступив. Я би навіть сказала, що то був не страх, а паніка чи тривога. Люди почали мобілізовуватися і розуміти, що ми більше повинні боятися втратити Україну, а не боятися ворога. І тому цей страх, напевно, так об’єднав людей у прагненні не втратити рідну землю і те, що в нас є.

Що таке культура? Культура – це історія України, це синтез, побут, пісні, література, будь-яке мистецтво. А коли немає культури, то і немає держави. Працівники культури, як і більшість українців, із перших днів війни взялися за волонтерство. Дівчата мої плели сітки у всіх закладах культури, хтось ліпив вареники, хтось долучився до пошиття необхідних речей для Збройних сил України. Не було пасивних людей. Навіть ті люди, котрі виїхали за межі України, намагалися допомагати звідти матеріально.

– Надіє Лаврівно, був період, коли культурні заклади переживали вимушений застій. Але з 1 квітня галузь ожила по-новому. На рівні держави закладам культури в тих регіонах, де не тривають активні бойові дії, дозволили працювати заради підняття економіки країни. Як це відбилося на галузі в Івано-Франківську?

– Ми і до того не складали руки, тому що дух патріотизму повинен бути присутній завжди. До мене приходили представники багатьох колективів і проявляли ініціативу, щоби в місті якось підтримувати національний дух. Тому колективи виходили щодня у центр міста і співали патріотичні пісні.

– Так, знаємо, що навіть ворожі пропагандисти відреагували на це.

– Пропагандистка Скабеєва бризкала своєю отруйною слиною на адресу Івано-Франківська, мовляв, як це так, що вони в центрі міста дозволили співати. Ми на своїй рідній землі співаємо і прославляємо Україну, ми співаємо свій гімн, не прийшли до вашої хати і не зруйнували нічого. Ми живемо, жили і будемо жити.

Щодо наших «сусідів», то скажу, що коли у країні панує бездуховність, немає певних цінностей – це трагедія і біда. У них лише ціль, щоби когось обгадити, облити, зненавидіти. А ненависть – дуже сильний порадник. Повірте, ми сильні не тим, що ми ненавидимо, ми сильні тим, що любимо свою землю, віримо в Бога, бережемо свою пісню. Ще плюс у чому: ми колись співали стрілецькі та повстанські піні на свята. Зараз вони лунають повсюди.

– Вони тепер набули нового значення і стали популярними. Чого варта лише «Ой у лузі червона калина».

– Мало того, що вони актуальні в любий час, Україна завжди виборювала свою незалежність і свободу. Завдання культури – робити все для того, щоби той вогонь і дух патріотизму не згасав ніколи. І навіть у час війни. Це наш стержень, на котрому тримається нація. Як приємно бачити вишиту сорочку, пасочку на столі, ті традиції, обряди, яких ми дотримуємося у своїх родинах. І якщо би це було по всій Україні, можливо, усе було би зовсім інакше. Повірте, це не тільки мої слова. Це навіть слова тих людей, котрі вимушено переселені в наш регіон. Вони кажуть: ми дивуємося, скільки молоді ходить у вас до церкви, молодь знає повстанські пісні, повністю гімн України. А це означає, що ми є патріоти. І знову ж таки завдання культури полягає в тому, щоби народ і надалі продовжував залишатися патріотами. Культура в кожного регіону є своя, і навіть кожне селище має свою самобутність, свої традиції. І оце все нам треба берегти.

– Ми спілкуємось із вами напередодні 360-річчя Дня міста. Розуміємо, що про ніякі урочистості та концерти з цієї нагоди годі й говорити, бо час не той. Але ж, як зауважив міський голова, цей день будуть відзначати, а не святкувати. Напевне, заздалегідь готувалася якась концертна програма, були якісь ідеї та задуми?

–Свята в нас не може бути до того часу, поки ми не сповістимо перемогу над цими варварами. Коли буде перемога, тоді і буде святкування. Зараз ми можемо говорити про відзначення, дотримання традицій. Ми не можемо відмовитися від походу до церкви, аби помолитися. Знаєте, каже до мене внук: «Бабусю, ми переможемо, тому що ми дуже сильно молимося». І це направду. Ви подивіться, як люди об’єднуються в молитві. Але в нас є співана молитва. У нас є багато таких творів, які виконують «Галицькі передзвони», наші хорові, вокальні колективи, інструментальні колективи також. І якщо дехто каже, що ми співаємо чи граємо в час війни, це не зовсім так. Ви послухайте, що ми граємо. Це патріотка, це не є розвага. Зараз у нас не може бути такого, як сказала Ірина Фаріон, що один плаче, другий скаче. Плаче вся Україна, і ми не можемо відрізняти, що там спокійно, а тут неспокійно. Немає спокою нікому, поки ворог топче нашу землю. Саме тому святкувань як таких немає.

Так, буде молебень у Меморіальному сквері. Хочемо зробити до Дня міста аукціон у «Вагабундо». Добре, що це підвальне приміщення. В нас є інструменти, які ми можемо патріотично розфарбувати. Деякі художники вже погодилися. Також є діти, котрі хочуть долучитися. Думаю, ми попросимо людей, як мають бажання підтримати наших військових, долучитися до проведення такого культурного аукціону.

– Чи і надалі в центрі міста можна почути патріотичні пісні?

– Такі акції в нас відбуваються кожного дня. Ми тільки не співали у страсний тиждень. А після Великодня знову відновили таку практику. Колективи самі зголошуються, записуються. І приємно, що навіть колективи із філармонії приєдналися до нас. Це і є культурний фронт. Артисти завжди по фронтах їздили, співали. Кожен час і подія мають свої пісні. На весіллі співаємо веселі, завзяті, коломийки, переспівки, на трагічних подіях – інші. Ми завжди співали.

Багато заходів все одно відбуваються у цей час, і це добре, це правильно. У бібліотеках ми проводимо майстер-класи. Розповідаємо, як прикрасити кошик, як розписати писанку, як заходити до церкви, який стрій одягали наші люди, коли йшли до церкви, які молитви читали, які пісні співали, як за стіл сідали. Усе це ми демонструємо нашим переселенцям під час майстер-класів. Крім майстер-класів, ще проводимо безкоштовні екскурсії в місті, які запровадив Ярема Стецик.

Бібліотеки організували дуже гарну акцію «Нація, яка читає, – непереможна». Ми роздаємо україномовні книжечки переселенцям, котрі хочуть читати. Люди приносять свої книжки, спочатку потребували багато дитячих книжок. Коли міський голова кинув клич, то набагато більше людей почали зносити літературу. Щочетверга біля міської ратуші люди беруть книжки, а через тиждень повертають, аби ще хтось зміг прочитати. Дуже приємно, коли чекають на ці книжки ще за декілька хвилин до початку акції.

Люди збираються на наші акції постійно. І це тішить. Під час одного із виступів стояла коло мене жіночка і питала, що то за інструмент, бо не знала, що таке цимбали. Коли співає капела бандуристів, приходить дуже багато людей. Як правило, збираються люди на живу музику і на живий спів. Людей зараз не здивуєш навіть піснею під мінусову фонограму, вони хочуть живої музики. І хочу сказати, що це також підносить дух. Нам не закриють писок. Дехто каже, як ви можете співати. Ми співаємо гімн України, ми співаємо молитовний гімн, пісні січових стрільців, повстанські пісні.

Коли ми проводили перші виступи біля ратуші, то були різні реакції людей. Було навіть, коли люди стояли і плакали. А коли вийшли ветерани війни і праці, жіночки, яким під 90 років, читали свої вірші, вони знають біль втрат не зі слухів. От на таких людей треба рівнятися. Вони пройшли Другу світову війну і в житті не могли подумати, що щось таке може повторитися знову. У тому хорі є і поляки, євреї, українці, литовці. Це який збір різних націй і ніхто нікого не утискає чи ображає. І хоровому колективу понад сорок років. А ми сьогодні чуємо, що нас прийшли «рятувати». Кого рятують? Хай врятують свої мізки, яких у них, на превеликий жаль, немає.

– Знаю, що культурний фронт Івано-Франківська активно допомагає військовим на передовій. Причому, не виходячи із кабінетів.

– Працівниці у Департаменті культури також не просто так сидять у кабінетах. Вони виготовляють вервички для воїнів. Потім ті вервички освячують і передають хлопцям на передову. Це воїни виявили таке бажання, аби люди їм на фронт передавали такі обереги. На виготовлення однієї вервички йде 30-40 хвилин. Це дуже кропітка робота, яку роблять із молитвою.

– Разом із освітянами працівники закладів культури також долучилися до процесу «лагідної українізації» усіх тих, хто прагне заговорити українською мовою. Як це відбувається?

– У бібліотеках проводимо курси української мови. Це теж важливо. У мене живуть переселенці з Краматорська. Вони розмовляють українською мовою, стараються, трохи із суржиком, але вибачаються тисячу разів. Але ж правильно кажуть, коли ви починаєте вчитися плавати, то не пливете зразу брасом, кролем, а ви махаєте руками у різні боки, аби втриматися і не піти на дно. Тому хай вчаться і хай говорять.

– Вони ж не можуть за тиждень вивчити все те, що згаяли за останні тридцять років.

– Однозначно. Українська мова винищувалася століттями.

– Нещодавно ми відзначили Великдень і разом із молитвою продемонстрували і наші традиції гаївок. Як на такі речі реагують люди, котрі прибули зі східних областей?

– Ми не мали права не продемонструвати таких наших великодніх звичаїв та забав. То не розвага чи веселощі, а традиції. Ви знаєте, скільки переселенців підходили і казали, що вони хочуть тут залишитися, бо їхні діти такого не бачили. Вони не знали, що є гаївки, вони і слова такого не знали. Як і того, що є дитячі ігри коло церкви і що навіть священники бавляться разом із дітьми. Ми втратимо себе, якщо перестанемо це зберігати і плекати.

– Івано-Франківськ завжди був у епіцентрі бурхливого культурного процесу. А та різноманітність фестивалів, котрі тут проводилися, просто не мала ліку. Звісно, частина із них припадала і на період Дня міста. Очевидно, і на цей рік були якісь плани, хотілося реалізувати щось нове?

– На жаль, усе мусимо перенести. У нас завжди триває підготовка. Ми після Різдва уже починаємо готуватися до Дня міста. Тим більше ми завжди відзначали ці події дуже масштабно. Звичайно, і на цей рік було заплановано і відновити фестиваль «Карпатський простір», бо минулого року через коронавірус він не відбувся. Багато заходів ми планували робити. Але, думаю, ми це все перенесемо на перемогу, ми накопичуємо потужність. Коли спілкуюся із людьми, то помічаю, що дуже багато впадають у депресію. Але ми не маємо права собі цього дозолити.

– Минулого тижня міський голова анонсував затягування пасків та скорочення працівників виконкому. Чи не торкнеться таке явище і працівників галузі культури?

– Руслан Романович говорив про затягування пасків. Він завжди цінує людей. Думаю, що в час війни буде мінімалізація витрат і видатків. Не думаю, що буде рубатися з плеча і звільнятимуть людей. Але є такі моменти, де видно, що люди розслабилися або ж немає доцільності повної оплати. Це все буде пропрацьовуватися і розглядатися. А такого, щоб скорочувати чи розганяти людей, не було ні разу. Думаю, і тепер не буде.

– Про фінансування галузі культури в час війни, напевне, й не випадає говорити. Адже всі розуміють, що тепер головне – здобути перемогу. І все ж, як вдається зараз виживати?

– Звичайно, було заплановано чимало видатків із бюджету на галузь. Але в час війни дозволено фінансування лише певних статей бюджету. Повірте мені, це не найстрашніше. Дякувати Богу, за ці роки культура була укомплектована технічно, багато ремонтів було зроблено, поповнювався книжковий фонд не на малу суму і друкувалися місцеві автори. Зрештою, ми не стоїмо осторонь. І я завжди наголошую своїм працівникам, що ми є культурним фронтом і від нас багато залежить, у тому числі і настрій.

Розмовляв Володимир БОДАК

Останні новини

  • Агросектор
    Посівна кампанія на Івано-Франківщині завершується
  • 19:31
    У Богородчанській громаді заборонили діяльність православної церкви московського патріархату
  • Економіка
    Економіка
    На Івано-Франківщину переїхали майже 50 підприємств з регіонів, де ведуться бойові дії
  • Дороги
    Дороги
    Від початку війни на Прикарпатті трапилось 583 аварії, в яких загинуло 14 людей
  • 18:06
    За вихідні патрульні в Івано-Франківську зафіксували два випадки підробки водійських документів
  • Історія
    Історія
    Кримінальні історії: справи про підробки
  • Пам'ять
    До Дня Героїв у Болехові встановили три мандрівні виставки-експозиції національно-патріотичного спрямування
  • Мистецтво
    У Коломийському “Соколі” Національний драмтеатр імені Марії Заньковецької покаже “Злодія”
  • Спорт
    Спорт
    У Бурштині оновлений спортмайданчик відкрили товариськими матчами з міні-футболу
  • 15:45
    Патрульні у пізній час допомогли жінці з двома дітьми доїхати додому
  • 15:30
    У Тисмениці в пластовому зборі взяли участь діти з Кременчука та Кривого Рогу
  • Дещо цікаве
    “Русскій воєнний корабль… ВСЬО!”: у Івано-Франківську відбулось спецпогашення нової марки
  • Кримінал
    На Івано-Франківщині поліцейські затримали підозрюваного у торгівлі наркотиками
  • 14:00
    Минулого тижня на Прикарпатті на коронавірус захворіли 115 осіб, семеро померли
  • Здоров'я
    Здоров'я
    З пологового в операційну: франківські медики провели дві успішні операції немовлятам (ФОТО)
  • Залишити коментар

    Ваша електронна пошта не буде опублікована.