Пункт координації та допомоги для цивільного населення, ВПО, військових, тероборони. Саме таким осередком благодійності та підтримки українців у час війни став івано-франківський драмтеатр. Сьогодні тут, наче бджоли у вулику, трудяться волонтери, котрі збирають допомогу для постраждалих внаслідок підриву Каховської ГЕС. Робота у фоє драмтеатру кипить щодня, бо франківці охоче відгукнулися на запит і постійно приносять необхідні речі.

Допомоги стільки багато, що її фасують аж до пізньої ночі і відправляють на Херсонщину. Долучаються до такої благодійної справи й пересічні франківці, котрі приносять пакунки з допомогою і зголошуються допомогти розфасувати необхідні речі.

Це місце, в якому не втомлюються допомагати і підтримувати. Ще на початку повномасштабного вторгнення у лютому минулого року франківські актори згуртувались і зрозуміли, що вони можуть також долучитися до допомоги не лише своєю грою на сцені. Так у стінах театру завирувало волонтерське життя. «Рух опору – рух допомоги» став пунктом гуманітарної допомоги. Ліки, продукти, засоби гігієни, одяг. Усе це спрямовувалося туди, де виникала найбільша потреба.

З перших днів повномасштабного вторгнення саме у стінах театру приймали вимушених переселенців. Тут не тільки роздавали необхідну допомогу, а при потребі навіть влаштовували тимчасовий прихисток для тих, хто не мав куди поселитися. Координувати таку волонтерську діяльність взялася актриса, заслужена артистка України Надія Левченко. Завдяки співпраці із закордонними партнерами і друзями в театрі щодня отримували величезні партії гуманітарної допомоги. Усе це доводилося розвантажувати, сортувати та роздавати людям. Тому на початках кажуть, що доводилося і ночувати у театрі.

«Від самого ранку щодня у приміщенні театру видавали допомогу переселенцям.  А ввечері, а бувало й так, що вночі, доводилося розвантажувати свіжі партії допомоги, яку автобусами та вантажівками привозили з-за кордону. Власне звечора фасували пакети, які вже наступного ранку роздавали усім», – пригадує режисер театру Назар Панів роботу волонтерського руху на початку повномасштабного вторгнення.

І навіть якщо здається, що волонтерський рух у театрі зараз припинив свою роботу,  то це зовсім не так. Потреби для допомоги українцям нікуди не зникли, майже щодня волонтери «Руху опору – руху допомоги» оголошують збори на потреби наших захисників, донатять самі, відправляють авто на передову і закликають своїх знайомих так само робити заради спільної перемоги.

«Зараз більше відбуваються збори і допомога напряму військовим захисникам. Цим процесом керує наш Іван Бліндар. Через соціальні мережі він організовує збори на допомогу захисникам. Також допомагає і тут. Та й загалом кожен долучається, як може, – каже Назар Панів.

Ще у лютому 2022 року театр став фортецею для митців, оскільки тут можна було побачити надзвичайно велику кількість творчих людей зі сфери кіно, живопису чи театру. Була велика кількість людей, котрі вимушено покидали свої домівки і в перші дні після приїзду до Івано-Франківська знаходили собі прихисток саме тут.

Франківський театр став також місцем безпеки для сотень людей. На початку повномасштабної війни навіть у сусідньому готелі було дуже багато людей, котрих треба було прихистити у безпечному місці. І саме театр мав таку можливість завдяки підвальним приміщенням.

«Укриття театру давало можливість перечекати повітряні тривоги. На початку для переміщених осіб ми організовували вистави у театрі. А потім почали запрошувати і франківців, бо розуміли важливість перезарядки, коли треба набратися сил для боротьби. А театр має саме такі функції. Тепер також ми маємо можливість приймати людей. У нас відбулися нові прем’єри. У постановці нашого директора і художнього керівника Ростислава Держипільського вийшли «Інтерв’ю з Богом» і «Лісова пісня», – ділиться роботою театру в час війни його режисер.

Нові вистави відразу розраховуються для показів у підвальному приміщенні, яке використовують як укриття. Це дуже добре, бо театр має можливість грати вистави без перерв навіть у час повітряної тривоги. Працівники театру поміж роботою над виставами встигають і поволонтерити, але водночас не забувають дякувати тим, завдяки кому мають можливість ходити на роботу.

«Нам довелося стати тими, хто може виконати життєво-необхідні потреби людей, котрі через війну втратили все», – кажуть у театрі. При цьому зазначають, що у непростий час доводиться ставати максимально відкритими.

Робота у волонтерському штабі при драмтеатрі не припиняється. Минулого тижня, як тільки стало зрозуміло, що потерпілим внаслідок прориву дамби на Каховській ГЕС потрібна допомога, в театрі зразу ж організували пункт збору необхідної допомоги. Координаторка «Руху опору» Надія Левченко кинула клич для своїх колег із акторського цеху про потребу збору необхідних речей. І вже у перший день вантажівка із необхідними речами поїхала на Херсонщину.

Дуже приємно, що франківці активно допомагають. Поки ми розмовляли із волонтерами, вхідні двері не зачинялися, бо сюди постійно приходили люди, котрі готові поділитися із потерпілими. Також свою лепту в загальну допомогу вносять і вимушено переселені внаслідок повномасштабної війни, котрі тепер проживають в Івано-Франківську.

Зараз тимчасово переміщені особи приносять одяг, котрий їм видавали тут, коли вони приїхали до Івано-Франківська. Молода мама на дитячому візочку щодня привозить великі пакунки і щиро віддає їх волонтерам. Жінка каже, що готова поділитися усім, що має, бо сама ще минулого року потребувала допомоги, коли втекла з-під обстрілів. У перший день жінка принесла багатенько речей. Каже, що, добре перебравши гардероб, зрозуміла, що її дітям деякі речі вже можуть не пригодитися. Тому й принесла їх сюди, бо не з розмов знає, що таке не мати нічого і потребувати допомоги.

«Я розумію, що таке залишитися без нічого. Нам зараз трохи легше, бо ми отримали допомогу в Івано-Франківську, коли самі приїхали минулого року з Харкова. Сьогодні я принесла переважно більше дитячих речей. Думаю, до наступного сезону, діти виростуть, тому нам такі речі вже не будуть потрібні. Я двічі переміщена із зони бойових дій. Вперше довелося тікати з Луганської області, потім – із Харкова. В Івано-Франківськ ми прибули 2 березня минулого року. Я на своїй шкірі відчула, що таке потреба у допомозі», – ділиться вимушена переселенка Аліса.

Також жінка вирішила подбати і про тварин, тому перепитала волонтерів щодо потреби корму. Каже, що з усіх сил буде намагатися якомога більше допомогти, бо переконана, що тільки ті люди, котрі вже відчули на собі біду, можуть реально оцінити, наскільки важко тим, хто зараз опинився в зоні лиха.

«У перший день збору допомоги для Херсонщини люди приносили допомогу і питали, чи потребуємо ми якоїсь допомоги. Вони залишалися з нами і працювали разом аж до пізнього вечора, коли ми вже відправляли першу партію допомоги на Херсон. Тут можете побачити не лише акторів. Разом з нами сортують речі начальник перукарського цеху, монтувальники, працівники сцени, технічні працівники. Але долучаються до доброї справи і пересічні франківці», – розповідає Назар Панів.

Тим часом процес фасування речей і підготовки їх для відправлення на Херсонщину тривав. Зі слів волонтерів, така дружня робота тут триває постійно. Як тільки виникає гостра потреба у зборі речей, то до цієї роботи долучаються усі, кому небайдужа доля українців, котрі потрапили в біду. Обов’язки розподіляють між собою миттєво. Тут і шукаються контакти, аби зібрати питну воду, продукти. Навіть доводиться бігати у крамниці, аби дістати порожні картонні ящики, яких деколи не вистачає.

Володимир БОДАК