Нещодавно прикарпатський іконописець Володимир Семчук завершив один із наймасштабніших проєктів у своєму житті – розпис храму Святого Духа у Манявському Хресто-Воздвиженському чоловічому монастирі, який називають Українським Афоном. Тут мистецтво, молитва й багатовікова історія переплелися у єдине ціле. Майже рік художник працював під склепінням святині, створюючи грандіозну 11-метрову монументальну композицію «Зішестя Святого Духа» та перші в історії образи Манявських мучеників XVII століття. За кожним образом – місяці виснажливої праці, духовних пошуків, творчих сумнівів і великої відповідальності перед Богом, Церквою та майбутніми поколіннями.
За роки творчості Володимир Семчук розписав 11 храмів і долучився до розпису та реставрації понад 30 церков у різних куточках України. Для нього храмовий живопис – це значно більше, ніж мистецтво чи ремесло, пише Західний кур’єр. Кожна ікона – це молитва, написана фарбами, а кожен образ покликаний не вражати художньою майстерністю, а допомагати людині відчути Божу присутність. Саме тому його фрески не просто оздоблюють храми – вони спонукають вірян зупинитися, підвести очі до неба, зазирнути у власну душу й хоча б на мить замислитися над вічним.
Від дитячих ескізів – до храмових склепінь
Володимир Семчук народився у селі Угринів на Івано-Франківщині. Проживає разом із дружиною Христиною – теж художницею, у селищі Солотвин. Любов до малювання проявилася ще у дитинстві, коли замість записів у шкільних зошитах з’являлися перші ескізи. Першим наставником став художник Володимир Терешкун. Згодом майбутній іконописець вступив до Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Символічно, що дипломною роботою молодого художника стала ікона Покрови Пресвятої Богородиці. Саме тоді остаточно визначився його шлях – служіння Богові через сакральне мистецтво.
Шлях іконописця Володимир Семчук розпочав із виконання храмових орнаментів. Ця школа дала змогу глибоко зрозуміти архітектуру церковного простору, а постійна практика поступово привела до написання великих монументальних образів.
Іконопис починається з молитви
Володимир Семчук переконаний: написати справжню ікону без молитви неможливо.
«Ікони, написані без душі, – це просто зображення. Коли працюю над образом, молюся, щоб передати не лише зовнішність святого, а його святість», – говорить художник.
Кожен розпис храму розпочинається з благословення настоятеля та спільної молитви громади. Якщо виникають творчі труднощі, саме молитва, каже митець, допомагає знайти правильне рішення.
Митець згадує давню традицію, коли іконописці постилися, молилися перед початком роботи й навіть розводили фарби святою водою. Саме таке ставлення до сакрального мистецтва він намагається зберігати й сьогодні.
На думку майстра, храм не повинен бути галереєю красивих ікон. Усі художні засоби – композиція, колір, світло, вираз облич – мають допомагати людині молитися.
Саме тому у своїх роботах він прагне показати не зовнішню ефектність біблійних сюжетів, а їхню духовну суть. Якщо це весілля в Кані Галілейській, то головним має бути не святковий стіл, а перше чудо Христа – перетворення води на вино. Якщо сцена Розп’яття, то вона повинна спонукати до покаяння, а не лише викликати емоції.
Володимир Семчук працює в академічній манері, поєднуючи канони церковного мистецтва із живою пластикою образів. Найбільшою похвалою вважає слова парафіян про те, що святі на його фресках «дивляться просто в душу».
«У храмі я прославляю Бога, а не себе»
За десятки років праці художник виробив власний стиль — стриманий, світлий, без надмірної декоративності. Митець не використовує перенасичених елементів, які «пахнуть потом» і лише відволікають увагу прихожан. Він переконаний, що орнамент не повинен відволікати від головного — молитви.
За словами Володимира Семчука, розпис церкви – процес, який не терпить поспіху чи суто комерційного підходу. Розпис одного храму триває від року до півтора. Над проєктом працює команда від трьох до шести художників, однак саме Володимир пише святі образи. Попри багаторічний досвід, він щоразу приступає до роботи зі смиренням.
«Перед початком прошу священика відслужити літургію, сповідаюся, молюся. Щоранку звертаюся до Бога з проханням дати сили, мудрості й натхнення. Я лише пензлик у Божих руках», – каже він.
Створюючи сакральні речі, Володимир Семчук дбає про чистоту власної творчості. Він запевняє, що ніколи не погодиться створювати зображення насильства, смерті, окультної символіки, еротики чи будь-яких сюжетів, що руйнують людську душу. Мистецтво покликане підносити людину, а не занурювати її у темряву, переконаний художник.
Саме тому Володимир Семчук називає іконопис служінням. Як священик відповідає за свою паству, так і художник відповідає за духовний простір храму, у якому люди молитимуться десятиліттями.
«У храмі я прославляю Бога, а не себе», – говорить митець.
11-метрова ікона на стелі: створюючи один край, не бачив іншого
Нещодавно Володимир Семчук завершив розпис храму Святого Духа у Манявському Хресто-Воздвиженському чоловічому монастирі – одному з найвідоміших духовних центрів України.
За словами митця, ця робота стала особливим етапом його творчого шляху та серйозним професійним випробуванням. Найскладнішими завданнями були створення 11-метрового образу Зішестя Святого Духа на стелі та написання 26-ти унікальних ликів мучеників Манявських XVII століття.
«Це був надзвичайно складний фізичний та професійний виклик. Робота була відповідальною і водночас надзвичайно захопливою. Вперше у своєму житті мені довелося виконувати іконописний образ такого масштабу. Головна трудність полягала в тому, що 11-метрова ікона «Зішестя Святого Духа» складається з трьох частин і ніяк не заповнювала всю площу стелі. Щоб об’єднати композицію, довелося шукати нестандартне рішення: я трохи змістив сюжет, додавши віночок із херувимів та двох ангелів зі свитком поруч зі Святим Духом. Найбільший екстрим – робота майже «наосліп». Через риштування я писав навмання: створюючи один край, не бачив іншого, а оцінити результат знизу було неможливо, адже все закладено риштуванням. Розумів, що це буде або абсолютний “вау-ефект”, або повний провал», – зізнається художник.
«26 мучеників, а ти будеш – 27-й»
Образи Манявських мучеників Володимир Семчук створював уперше, спираючись лише на збережені імена братії, історичні джерела та духовну традицію монастиря. 6 вересня 1676 року під час жорстокого нападу турків на чолі з пашою Ібрагімом на Манявський скит 23 ченці відмовилися покидати обитель. Вони закрилися у соборному храмі й до останнього подиху звершували Божественну літургію. Той храм спалили разом із монахами. Були спалені й архіви монастиря. Саме тому написання їхніх ликів стало не лише мистецькою, а й історичною місією – поверненням із забуття тих, хто віддав життя за віру хрестову.
«Коли я розпочинав розпис, молодий іеромонах Варлаам сказав: «26 мучеників, а ти будеш – 27-й. Готуйся, що це буде тяжке випробовування. Але якщо тебе Господь сюди привів, значить Він знає, що ти справишся з цим». Спочатку я не сприйняв ці слова серйозно, але коли приступив до написання образів ченців, то ніби на собі відчув їхні страждання, біль і страх, коли їх страчували. Водночас їхня тверда віра та безмежна відданість Богу додавали мені сил і натхнення долати всі труднощі, які виникали», – говорить Володимир Семчук.
Над розписам вівтаря та стелі храму іконописець працював більше року. Роботу ускладнювали тривалі вимкнення світла, морозяна погода, покриття стелі штуком, який постійно вбирав фарбу… Але з Божою допомогою все вдалося і цей досвід став важливою творчою віхою для митця.
Особливу роль відіграло для нього спілкування з нинішньою братією монастиря, що допомогло передати суть чернецтва у творах. За його словами, духовний досвід ченців, їхня мудрість та поради залишили глибокий слід не лише у творчості, а й у світогляді. Особливо митця вразили порядність, чесність, простота і відкритість людей, які відмовились від благ цивільного світу і присвятили життя Господу.
Намісник обителі архімандрит Іоасаф високо оцінює виконану роботу:
«Наш храм на честь Святого Духа – новітній, він зведений у 2021 році. І тепер цей дивовижний розпис став справжньою візитною карткою Манявського монастиря. Коли люди заходять сюди, вони зупиняються із захопленням і благоговінням споглядають ці прекрасні лики».
Настоятель Манявського монастиря каже, що спостерігаючи за самим процесом розпису, щиро дивувався таланту і великому Божому дару, яким обдарований художник Володимир Семчук, який разом зі своєю командою зміг майстерно та дуже тонко відтворити їхній замисел.
«Нашим задумом було увіковічнити у стінах храму пам’ять про Манявських преподобномучеників, офіційно канонізованих Православною Церквою України у 2021 році. Поруч із ними майстри зобразили преподобних Іова та Феодосія – засновників Манявського монастиря та преподобного Івана Вишенського. Це не просто художній розпис, а жива пам’ять про духовну велич нашої обителі та людей, які стали прикладом незламної віри», – говорить настоятель Манявського скиту.
«Ми кланяємось не полотну чи фарбі, а першообразу»
Кожен із Манявських мучеників зображений з символічним предметом у руках, відповідно до свого сану – книгою, хрестом, кадилом, вервичкою, сувоєм, гроном виноградної лози тощо.
«Варто розуміти, що розпис у храмах – це не лише естетичне оздоблення, а глибокий візуальний міст між віруючими та духовним світом. Монументальний живопис виконує важливу катехизаторську функцію, допомагає людині зосередитися на молитві та створює неповторну атмосферу сакральності. Історично стінопис був головним джерелом знайомства з релігійними сюжетами. У часи, коли грамотність була низькою, євангельські історії на стінах служили «Біблією для неписьменних». Сьогодні образи Христа, Богородиці, святих та ангелів продовжують виконувати роль живої проповіді, яка промовляє до віруючих через кольори, пропорції та символи. Не кожен художник напише ікону – тут потрібен особливий духовний стан і розуміння справи. На завершення хочу згадати про те, що протестанти часто звинувачують нас в ідолопоклонстві. Проте я хочу чітко наголосити: ми не кланяємось іконам як предметам, ми кланяємось першообразу. Ми не цілуємо полотно чи фарбу на образі, ми цілуємо саму молитву і виявляємо шану тим святим, які на них зображені», – наголошує настоятель Манявського монастиря.
Особливої теплоти та глибини образам додають осінні пейзажі тутешньої місцевості, на фоні яких художник зобразив ченців. На стінах храму одразу впізнаються манявські краєвиди, густі ліси та велична гора Сивуля. Це дивовижне поєднання святості та карпатської природи створює відчуття, ніби події минулого оживають тут крізь віки.
Гармонійно поєднав усі елементи храмового простору в єдине ціле альфрейний розпис, який виконали художники Степан Зварич та Павло Гриньків. За успішну реалізацію задуму художників нагородили медалями пресвятих Іова і Феодосія Манявських.
Мар’яна СЕРЕДЮК
Залишити коментар