Пасічна — це один з найбільших мікрорайонів міста з довгою історією. Для багатьох франківців він асоціюється виключно із заторами. Разом з тим, ті, хто живуть тут, знають і незаперечні плюси: тихіше, ніж у центрі, чи не найбільше в місті зелених зон, а житло традиційно доступніше.
Водночас у міському середовищі закріпилося відчуття, що Пасічна змінюється повільніше за інші райони. Тут менше нової забудови, менше гучних проєктів, менше приводів для новин. Чи справді це ознака відставання, чи навпаки перевага мікрорайону, який зберіг свій темп і масштаб — питання відкрите.
Ми поставили однакові запитання на цю тему двом депутатам Івано-Франківської міської ради, обраним від цієї частини міста — Андрію Строїчу і Роману Харуку. Чи справді Пасічна відстає, чи те, що комусь здається повільним розвитком, насправді є її перевагою? Що робити із заторами? І чого мікрорайону бракує найбільше?
Далі пряма мова депутатів для “Західного кур’єра”.
— Андрій СТРОЇЧ, депутат Івано-Франківської міської ради (виборчий округ №3):
«Самодостатній мікрорайон той, в якому всі щоденні питання можна закрити на місці»
– З думкою, що Пасічна розвивається повільніше за інші мікрорайони, я не погоджуюся. Тут я виріс, тут виросли мої діти, і якщо порівняти Пасічну з тим, якою вона була десять чи п’ятнадцять років тому, зміни разючі.
Самодостатній мікрорайон це той, в якому всі щоденні питання людина може закрити на місці, не виїжджаючи за його межі. Пасічна сьогодні саме така. Тут є Центр надання адміністративних послуг, поліклініки, два потужні ліцеї, профтехучилище, достатня кількість садків. Дитина може займатися карате, тхеквондо, футболом, ходити в школу танців чи народного мистецтва, і для цього не треба їхати в центр. Ще десять років тому це було неможливо.
Розвиток іде за запитом громади. Був період, коли до мене надійшло понад тридцять звернень від жінок, які не могли потрапити на прийом до гінеколога, не виїжджаючи з мікрорайону. Питання опрацювали разом з міським головою, залучили бюджети різних рівнів, і сьогодні ця проблема закрита. Так само з велоінфраструктурою. Коли я вперше йшов у депутати, обіцянка зробити Пасічну велодоступною звучала майже екзотично. Зараз це сприймається як норма: з Пасічної можна доїхати велосипедом і до центру, і до озера.
«Двір мрії» на Целевича мешканці назвали так самі. Там багато пенсіонерів і багато дітей, тому для старших зробили прогулянкові зони і лавочки, а для дітей сучасні майданчики і тренажери. Коли я туди прийшов і побачив, як діти влаштовують змагання, згадав власне дитинство. Це і є показник, що напрямок правильний, бо саме так дитину можна відірвати від гаджета.
На Галицькій, 126 облаштовують ще один майданчик, ініціатива йшла від матерів наших воїнів. Поки зроблено футбольне поле, це перший етап. Далі буде відеоспостереження, огорожа, а за проєктом там мають бути тренажери, столи для шахів, настільний теніс, баскетбольний і волейбольний майданчики. Це має бути місце, де однаково комфортно і пенсіонеру, і молодій мамі, і дитині.
Ще один проєкт, над яким команда працює зараз, це Сквер пам’яті героїв біля Собору Преображення. Візуалізацію вже зроблено. Це має бути місце, де і родини загиблих, і будь-хто інший пам’ятатиме, якою ціною сьогодні тримається не просто якість життя, а саме життя.
Окремий напрямок це вшанування пам’яті героїв: хвилина мовчання, благодійні ярмарки в мікрорайоні. Цим у моїй команді займається ветеран війни Тарас Варнава з дружиною Любов’ю.
Окрема тема це доступність. Питання я підняв на сесії міської ради восени 2025 року, бо додому повертається дедалі більше людей з інвалідністю, і місто має бути для них придатним. Завдяки депутатському запиту вже розроблено пілотний проєкт облаштування залізничного вокзалу, щоб і незряча людина, і людина на візку могли безперешкодно дістатися від вокзалу до центру. Цей проєкт зачепив і кілька локацій на Пасічній, зокрема перехрестя і зупинки на Галицькій. Реалізацію сподіваємося почати вже цього року.
Що стосується найболючіших проблем, їх дві. Перша це навантаження на соціальну інфраструктуру. Людей у мікрорайоні побільшало, зокрема через внутрішньо переміщених, і це відчувають школи та садки. Друга, звісно, корки. Але тут варто бути об’єктивними. В Європі проблема корків теж далеко не вирішена. Місто в нас радіальне, і починати треба комплексно. Є над чим працювати: виділення окремих смуг для громадського транспорту, синхронізація світлофорів, реверсний рух. А також звичка — пройти пішки чи проїхати велосипедом там, де це можливо.
Громадський транспорт я критикувати не буду. Був недавно у відрядженнях у Чернівцях і Тернополі, це гарні міста, але за якістю транспорту вони від нас відстають на роки. Сполучення Пасічної з БАМом ще нещодавно було мрією, тепер воно є. Кількість маршрутів зростає, транспорт закуповують за рахунок грантів. У часи, коли не кожен може дозволити собі заправити авто, це найдоступніший спосіб пересування.
Чого мікрорайону бракує на найближчі роки? Насамперед соціальної і спортивної інфраструктури. Тенісний корт на Пасічній фактично один, а попит значно більший. Хотілося б соціальних басейнів, не лише платних при школах, бо для підлітків дванадцяти-чотирнадцяти років плавання це питання постави і здоров’я. І окремо це робота з ветеранами: щоб людина, яка повернулася, мала роботу, могла зайнятися бізнесом, мала простір для реабілітації. Такий напрямок треба розвивати і на Пасічній.
— Роман ХАРУК, депутат Івано-Франківської міської ради (виборчий округ №4):
«Чого Пасічній справді бракує, так це великих проєктів»
– На Пасічній живу з 1993 року. Це своєрідне маленьке містечко, де люди між собою знаються і тримаються разом. Саме активна позиція мешканців є причина того, чому тут збереглося найбільше в місті зелених зон.
Спроб забудувати «зелені» території було багато. І завжди, у всіх випадках, мешканці виступали єдиним фронтом, якщо були не згідні. Сьогодні на території, яку багато років пасічани відстоювали у судах — один з найбільших у місті скверів «Первоцвіт». Завдяки спільним зусиллям нам вдалося освітлити дамбу, а через потічок встановити місток який з’єднав її з німецьким озером. Так утворилося пішохідне кільце: набережна, дамба, озеро. Для мікрорайону це більше, ніж прогулянкова зона. Це те, чого в інших районах просто немає.
На ще одній ділянці — між будинками по вул. Пасічна,12а і Федьковича,70, з’явився сквер імені загиблого Андрія Клюби.
Після цього почали звертатися інші родини, у яких теж загинули сини. Тому виникла ідея великого скверу пам’яті біля Собору Преображення, присвяченого всім загиблим пасічанам. Їх уже понад сорок, і ще більше двадцяти зниклих безвісти. Проєкт розробляється.
Німецьке озеро — це друга перевага, якою мало який мікрорайон може похвалитися. Для мене воно недоторканне. Завжди казав — поки я депутат, там нічого забудовано не буде. Свого часу озеро почало міліти, і причину знайшли: після повені 2008 року замулило труби, якими вода надходила з річки. Труби почистили, приток відновився. Стан озера нормальний, добре було б забрати мул, але для цього потрібна спеціальна техніка.
Щодо версій про те, що Пасічна розвивається помірніше за інші мікрорайони. Скажу чесно, я з цього радий. Помірно означає помірковано. Коли дивишся на джунглі щільної забудови і на дослідження стану повітря в центрі, розумієш, у чому виграє Пасічна. Роза вітрів іде з боку Дем’янового Лазу, з лісів, і несе сюди свіже повітря. Людині потрібні чиста вода і свіже повітря. Це основи життя, і на Пасічній вони поки що збережені.
Корки. Тут я не погоджуюся з поширеною думкою. Зараз, під час канікул, заторів практично немає. Немає їх і за гарної погоди. Але щойно вона псується, більше людей пересідають в автомобілі, і зростає кількість ДТП. Саме ДТП, а не сама дорога, створюють найбільші затори. Це не проблема Пасічної, але це створює проблему для Пасічної. Додає навантаження і транзитний транспорт, який заїжджає в місто попри ухвалене рішення, яке чомусь не контролюється.
З уведенням нового моста ситуація має покращитися. Старий міст потребує капітального ремонту, але він не аварійний, опори надійні. Достатньо зрізати старе покриття і застелити легшим сучасним матеріалом, це суттєво зменшить навантаження на конструкцію.
Є розмови про спільний міст із Загвіздянською громадою. Але колаборація це не односторонній рух. Ми даємо дорогу, місця для паркування, возимо їхніх людей, а натомість що? Там, де є взаємність, справа рухається. Де її немає, порядку не буде.
Найслабше місце Пасічної це школи і садки. Їх бракує, і не лише тут, а по всьому місту. До повномасштабного вторгнення був проєкт добудови корпусу початкової школи на двісті-триста дітей, було навіть попереднє порозуміння щодо фінансування. Війна це зупинила. У проєктах закладені ще школа і садок на Хіміків. Усе впирається у гроші, тому шукати доведеться гранти і європейські програми.
Що потрібно мікрорайону далі, так це соціальна інфраструктура. Біля Галицької, 132 вже облаштовують спортивний майданчик, ініціатива йшла від матері зниклого безвісти захисника. Там буде футбольне, волейбольне і баскетбольне поле. Такі публічні простори мають бути. І велодоріжки, з Франківська аж до Ямниці, на Загвіздя, на Дем’янів Лаз. Це, до речі, теж спосіб розвантажити дороги, бо частина людей пересяде на велосипед.
Чого Пасічній справді бракує, так це великих проєктів. Мікрорайон живе точковими рішеннями, а великого інвестора тут немає. Показова історія з ділянкою на Калуському шосе. Шість гектарів землі, які власники купили ще років п’ятнадцять тому, щоб збудувати великий торговий центр. Досі там нічого немає. З ними було кілька розмов, і торговий центр Пасічній не завадив би, бо люди їздять по покупки в інші райони міста.
Через десять років Пасічна має бути мікрорайоном, у якому людині є куди вийти після роботи. Уздовж річки облаштовані й освітлені дамби, доріжки, можливо пірси і пляжні зони. Усе інше зробить бізнес: торгівля, послуги, це розвинеться саме.
Записала Оксана ДЕНЕГА
Залишити коментар