Наталія Вакалюк – єдина в Івано-Франківську педагогиня, що спеціалізується на розвитку та навчанні глухих та дітей зі зниженим слухом. Її профіль – вроджені та набуті порушення слуху чи повна глухота. Усі ці аномалії можуть стати бар’єром для взаємодії дитини з навколишнім світом.
Основними завданнями для сурдопедагога є допомога нечуючим діткам в соціальній адаптації та навчальному процесі. Іншими словами, цей фахівець здійснює роль посередника між суспільством та дитиною з проблемами слуху, яка своїм порушенням, наче скляною стіною, відмежована від світу тих, хто чує.
Наталія Вакалюк виконує цю місію дуже вправно, адже вона сама з дитинства має порушення слуху. Попри свою особливість, вона живе повним життям. Пані Наталя затребувана спеціалістка з дипломом престижного університету Києва, а також дружина та мама.
Про перешкоди, які на її життєвому шляху створювала глухота та особливості роботи з дітками, що мають порушення слуху, Наталія Вакалюк розповіла «Західному кур’єру».
Втратила слух, але не саму себе
Наталія Вакалюк має 2-3 ступінь глухоти та носить слуховий апарат. Але, зізнається, при спілкуванні з чуючим співрозмовником більшу частину слів зчитує з губ. Вербальне спілкування дається їй складніше, ніж жестова мова. Часткова глухота в пані Наталії не вроджена, а набута у дитинстві.
«Я народилася звичайною здоровою дитиною, – розказує Наталія Вакалюк. – Коли мені було півроку, я захворіла бронхітом і з високою температурою потрапила в лікарню. Як виявилось пізніше, мені підібрали неправильне лікування, яке призвело до майже повної втрати слуху, як побічного ефекту. Антибіотик, яким тоді мене так «пролікували» зараз заборонений».
Коли дівчинці виповнилось два роки, мама пані Наталії зрозуміла, що з дитиною щось не так.
«Я зовсім не реагувала на звуки і практично не розмовляла. Ми почали їздити по лікарях. Я пройшла десятки обстежень. Мені ставили діагноз аутизм, затримка розумового і фізичного розвитку… Але моя мама не здавалася і продовжувала шукати причину, з якої все почалося. Ми поїхали у Київ, в Інститут отоларингології, де нам сказали, що, без сумніву, до втрати слуху призвів прийом протипоказаних медикаментів. Генетичну складову відкинули відразу. Тоді лікарі також визначили, що праве вухо у мене повністю глухе, а ліве чує на 30%. Там мені відразу допомогли підібрати слуховий апарат», – каже Наталія Вакалюк.
Тоді пані Наталія вперше почула звичні для своїх ровесників звуки.
«Мама розповідала, як допитливо відразу я почала реагувати на кожен звук: слухала, як тече вода з крану, проводжала поглядом жінок, що цокали каблуками на вулиці, зупинялась і підіймала очі вгору, коли чула спів пташок», – пригадує сурдопедагогиня.
Після візиту до Києва, Наталія Вакалюк почала відвідувати профільних спеціалістів в Івано-Франківську – сурдопедагога, логопеда, також посилено займалася вдома.
Випробування навчанням
«Коли мені виповнилося шість років, постало питання з навчанням у школі. Ми з сім’єю прийняли непросте рішення про те, що я буду навчатись в єдиній на Прикарпатті спеціальній школі-інтернаті для дітей зі зниженим слухом у Калуші. На той час жодного поняття інклюзії в загальноосвітніх школах ще не існувало. Отримати якісну освіту дитині з вадами слуху можна було тільки у спецшколі», – пояснює пані Наталя.
Навчання далеко від дому та батьків спочатку давалось важко, зізнається жінка, але життя не давало вибору.
«Я подорослішала набагато швидше, ніж мої чуючі ровесники. В нашій школі діяли суворі правила. З першого дня ми самі прокидалися, милися, застеляли ліжка. Коли тобі лише шість років, все це досить складно робити самостійно. Але згодом я до всього звикла і зараз згадую навчання в інтернаті з великою радістю. В нас був дружній клас. Ми і досі підтримуємо зв’язок між собою і одне одного. Я дуже вдячна своїй першій вчительці Оксані Євгенівні і всьому колективу інтернату».
Під час навчання в Калуській спеціальній школі-інтернаті, Наталія Вакалюк взяла участь в багатьох конкурсах, виставках, в тому числі і у Києві. Має багато нагород.
В старших класах постало питання, як будувати життя після закінчення школи.
«Я прийняла ще одне нелегке рішення – вирішила вступити в Національний педагогічний університет імені Драгоманова у Києві. Там був доступний факультет для випускників шкіл з порушеннями слуху. Але для вступу потрібно було здати ЗНО. Я була першою випускницею Калуської спеціальної школи-інтернату для дітей зі зниженим слухом, яка успішно його склала», – каже Наталія Вакалюк.
Навчання в університеті також було складним випробуванням.
«На факультеті нас було кілька дівчат з порушеннями слуху, ми вчилися разом з чуючими. І, звісно, ніхто не підлаштовувся під нас – ані викладачі, ні інші студенти. Зараз на лекціях, де присутні студенти з порушеннями слуху, є сурдоперекладачі, а тоді їх майже не було. Ми просили в чуючих одногрупників їхні конспекти і таким чином виходили зі становища. Але всі випробування на навчанні зараз я згадую з вдячністю, як і всіх своїх одногрупників і викладачів. Університет дав мені не лише професійні навички, а й навчив вмінню постояти за себе, бути витривалою і стійкою», – підсумовує пані Наталя.
В 2019 році Наталія Вакалюк закінчила Національний педагогічний університет імені Драгоманова за спеціальністю сурдопедагог і дефектолог. Педагогині запропонували роботу за профілем в Інклюзивно-ресурсному центрі Івано-Франківської міської ради.
«Я погодилася і зовсім не шкодую про це. В ІРЦ я працювала з дітками, які мають різні порушення. Це і аутизм, і затримка мовного розвитку, і проблеми зі слухом. Головне в нашій роботі, як і для кожного вчителя, знайти підхід до дитини. А до особливих діток потрібен особливий підхід. В моїй роботі мені дуже допомагає, що колись я також була особливою дитиною. Я розумію їх, напевно краще, ніж будь-хто, бо сама пройшла через все, що вони проходять зараз. Відносини з всіма дітками у мене дуже теплі», – каже Наталія Вакалюк.
Кілька років тому Наталія Вакалюк вийшла заміж, а за два тижні до початку повномасштабного вторгнення, народила донечку Аріну.
«Я дуже хочу, користуючись нагодою, подякувати своїм батькам і братові за підтримку і віру в мене. Без них мені було б набагато важче. А кожному, хто сьогодні стоїть перед вибором, сумнівається у своїх силах, хочу порадити обов’язково рухатися вперед. Бо навіть, якщо ви в чомусь не такі, як усі, завжди знайдеться той, хто вас зрозуміє, підтримає і допоможе», – закликає Наталія Вакалюк.
Навчити спілкуватися жестом і словом
В міському Інклюзивно-ресурсному центрі зареєстровано 37 діток, що мають вади слуху. Наталія Вакалюк проводить корекційні заняття для 13 маленьких франківців з порушеннями слуху, які навчаються в ліцеях та дитячих садках в інклюзивних класах або групах.
«Основна мета – навчити дитину вести діалог. Ми вибираємо якусь тему, наприклад, осінь, і репліка за реплікою, будуємо нашу розмову», – зазначає освітянка.
Залежно від глибини порушення дитини та побажань батьків, діалог ведуть за допомогою жестової мови, вербально або комбіновано. З 13 діток, з якими працює Наталія Вакалюк, п’ятеро вивчають саме жестову мову.
«Якщо дитина не чує і взагалі не говорить, ми спілкуємося жестами. Якщо ж дитина зі зниженим слухом, то я вимагаю, як правило, щоб вона вимовляла слова уголос за принципом спочатку слово, а потім жест. Існує стереотип, що жестова мова гальмує розвиток дитини. Але це не так. Інша справа, якщо дитина може вимовляти звуки, але не хоче, бо це потребує зусиль і тому спілкується виключно дактилем. Такий підхід дійсно може вплинути на розвиток дитини», – переконує пані Наталя.
Заняття із сурдопедагогом спрямовані першочергово на соціалізацію дитини.
«В повсякденному житті вона може користуватись жестами для спілкування, бо для людей з порушеннями слуху це змога краще висловити свої думки. Але дуже добре, коли дитина вміє спілкуватися з чуючими оточуючими, які, як правило, жестової мови не знають. Це дає змогу комунікувати з ким завгодно без посередника», – пояснює педагогиня.
Батькам, у яких народилася дитина з порушеннями слуху чи глуха дитина, Наталія Вакалюк радить не впадати у відчай.
«Глухота в дитини – це не вирок. З порушеннями слуху можна жити повним життям. Спілкуватися з друзями, навчатися, працювати. Головне пробувати різні варіанти корекційних занять, не боятися цієї проблеми і вихід обов’язково знайдеться. Треба бути готовим, що така особлива дитина потребуватиме багато вашого часу і уваги. Але з часом всі зусилля обов’язково окупляться».
Оксана ДЕНЕГА
Залишити коментар