Ізоляція в селі

Як живе в карантині село на Богородчанщині, де третина працездатних мешканців заробітчани

В умовах тотального карантину жителі багатоповерхівок, мабуть,вперше в житті із заздрістю споглядають на мешканців віддалених сіл Прикарпаття.Чисте повітря, колодязна вода, овочі з власного городу, свіже молоко, можливість вийти на власне подвір’я без «маскування»… Здавалось, вірус сюди ніколи не добереться,якби…

У селі Жураки, що на Богородчанщині, третина працездатних мешканців – заробітчани. За період пандемії коронавірусу додому повернулись майже два десятки селян з Європи. Зараз фактично на кожній вулиці є «загрозливий» сусід, якого бояться і остерігаються односельчани, пише “Західний кур’єр”. 

Хворих серед приїжджих поки немає

Польща, Франція, Німеччина, Бельгія, Росія… Десятиліттями чужі країни є «годувальниками» для жураківчан. Про кількість проведених років за кордоном свідчать розміри маєтків та новизна європейських іномарок, які «вчаться» долати вибоїни на сільському бездоріжжі.
Більшість приїжджих з Європи селян самі повідомили про прибуття у село сільську адміністрацію, більшість також сумлінно дотримуються самоізоляції. Проте трапляються випадки, що деякі заробітчани виходять з дому, то про це моментально дізнається вся округа. Тому приїжджі воліють не ризикувати.

Більшість приїжджих з Європи селян самі повідомили про прибуття у село сільську адміністрацію, більшість також сумлінно дотримуються самоізоляції.

Завідуюча ФАПу Надія Гриньків каже, що всі, хто повернувся з Європи, здорові, симптомів вірусної інфекції чи ГРВ не мають.

«На сьогодні медпункт забезпечений всім необхідним, окрім парацетамолу, якого немає вже давно. Люди трошки налякані, тому стараються мати вдома все від грипу. Маски та антисептики є лише для медперсоналу, також немає жодного захисного костюма», – розповідає Надія Гриньків.

Микола Левіцький кілька днів тому повернувся з Санкт-Петербурга. Чоловік планував приїхати додому на Великдень, коли почув про закриття кордонів, вирішив вертатись зараз. Про те, що робилось на прикордонному пропускному пункті «Три сестри», неприємно й згадувати.

«До кордону ми приїхали одним бусом. Заплатили 5 тисяч рублів. На українській стороні на нас чекав інший бус. Проте пішохідну зону на кордоні закрили, тільки можна було автобусом переїхати. Люди збились в купу, злились, просили шоферів їх забрати. За одного «зайвого» пасажира брали 500 грн, щоб переїхати 200 метрів кордону! Від української границі до Івано-Франківська ми заплатили ще 5 тисяч рублів. Загалом дорога обійшлась 150 доларів, що на половину дорожче, ніж зазвичай», – розповідає чоловік.

Зараз Микола на самоізоляції, з подвір’я не виходить, з родиною спілкується через маску, хоча симптомів недуги не відчуває.

Уляна Мельник тиждень тому повернулась із Польщі. Дівчина працювала на складі у місті Щечин, що за тисячу кілометрів від кордону.

«Нам було дуже важко вибратись звідти, бо більшість українців працюють у Варшаві. Таксисти моментально підняли ціну. До кордону правили 200-300 євро. Заледве я через інтернет знайшла добровольця, який їхав до Кракова і погодився взяти нас двох. Заплатили ми по 300 злотих. Приїхали о 6 годині ранку на кордон. Людей хмара, це не черга, а просто якийсь «майдан» стояв. Всі злі, втомлені… Пропускали колонами, люди бігли один наперед одного, штовхались, кидали важкі валізи просто серед дороги…», – розповідає дівчина.

Пройшовши контроль, ще кілька годин простояли на холоді на українському кордоні. За словами дівчини, їм зробили поверхневий огляд, за секунду виміряли температуру. Люди тіснились. Був суцільний хаос. Потім приїхав старезний автобус, в який запакували людей і перевезли через кордон.

«Для чого було пакувати тих людей в автобус, щоб переїхати 100 метрів кордону, якщо ми вже стільки пройшли пішки. Люди тіснились, валізи на головах. Вже на українській стороні чекали «доброзичливі» таксисти, які правили до Львова 800 грн (!) з людини. Добре, що за нами приїхав батько моєї напарниці і привіз нас додому», – розповідає дівчина.

Зараз Уляна знаходиться на самоізоляції, з дому нікуди не виходить. Хоча почувається добре, зізнається, що дуже хвилюється за своїх рідних. Адже у їхній сім’ї семеро осіб, найбільше непокоїться за шістдесятирічних бабусю з дідусем. «Дуже важко психологічно. Різні думки лізуть в голову, спати не можу. Інколи навіть не віриться, що це все насправді, схоже на страшний сон…», – зізнається заробітчанка.

Масок у селі не носять, вдягають, коли їдуть до міста

Поки життя в селі особливо не змінилося, від думок про пандемію відволікає фізична праця: люди обробляють городи чи пораються на подвір’ї. Не так помітно спорожнілих вулиць, не ріже слух незвична тиша міста, не відчуваєш жаху від того, що стоїш у черзі в магазин.
Невтомні господині вже встигли посадити цибулю та посіяти редиску. На підвіконнях зріє розсада капусти та перцю. Люди готуються до весняної посівної.

Серед масових заходів у Жураках залишились тільки… похорони. За період карантину відбулось три поховання у селі, але не через пневмонії, а через не менш небезпечний діагноз – інсульт.

Серед масових заходів у Жураках залишились тільки… похорони.

У церкві служба Божа відбувається щонеділі, але з обмеженою кількістю людей. Парафіяни переважно слухають відправу надворі під храмом. Передвеликодня сповідь перенесене на час після карантину. Освячення пасхальних кошиків у церкві теж не відбуватиметься.
Масок та рукавичок у селі не носять. Кажуть, тут всі свої. Та коли їдуть до міста, таки вдягають. Шиють маски переважно жінки самі або замовляють у місцевих кравчинь.

Вуличної дезінфекції ніхто не проводив. Всі кафе, ресторани та чебуречні зачинені. У магазини впускають тільки у масках по двоє, при вході стоять дезінфікуючі розчини. Деякі крамниці продають навіть через віконце у дверях.

В жураківських крамницях продуктового дефіциту немає.

Дефіциту з продуктами немає. Ціни на цибулю, лимони, часник та гречку, звісно, зросли, проте не більше, ніж у супермаркетах. Туалетний папір, мило та хлорка не закінчились.

На днях виник дефіцит дріжджів. В один день змели запаси у всіх крамницях.

«Коли люди побачили, що росте ціна на цукор, кинулись масово робити закваски на самогон. А ще боялись, що закриють пекарні і доведеться пекти хліб вдома. Проте зараз запас дріжджів є, тож можете бути спокійні. Великдень без паски та «антисептика» не проведемо», – жартує продавець.

На роботу – автостопом

Та найбільша проблема – це відсутність будь-якого сполучення з районним центром, не кажучи вже про Франківськ. А найближчий банкомат та аптека знаходяться у Богородчанах.

Що вже казати про медиків, фельдшерів, працівників супермаркетів, комунальних служб, які працюють у районному центрі… Більшість робітників змушені були оформити відпустки за власний рахунок чи лікарняні. А ті, хто залишився працювати, добираються на роботу власними машинами. Правда, нещодавно запустили один маршрут «Монастирчани – Богородчани», який довозить до району тільки тих, хто має довідку з місця державної роботи. Але у вихідні і цей автобус не курсує.

Учні Жураківської школи навчаються дистанційно, переважно через вайбер. Але тут все залежить від винахідливості та витривалості батьків.

Учні Жураківської школи навчаються дистанційно, переважно через вайбер. Але тут все залежить від винахідливості та витривалості батьків.

«Скільки нервів мені коштує виконати ті завдання! – бідкається мама чотирьох школярів Наталка. – Це не просто виконати домашню, треба пояснити нову тему з фізики чи алгебри. Роль вчителя виконує переважно Google».

Відколи обмежили кількість людей у церкві під час служби Божої, старші люди, окрім власних городів, нікуди й не ходять. Пенсію пенсіонерам приносить листоноші, яких на ціле село аж (!) дві.

Через відсутність сполучення з районом пошта у Жураках стала єдиним (крім інтернету) зв’язковим із цивілізацією: відправити чи забрати посилку, отримати грошовий переказ, замовити ліки, оплатити комуналку, придбати насіння чи гречку (за старою ціною)…

«У мене майже 400 дворів на обслуговуванні. Щодня я велосипедом проїжджаю пів села – від Забріддя до Лазів… Роздати пресу, платіжки, пенсії, соціальні виплати, комунпослуги, – говорить листоноша Оксана Іванків. – І це постійний контакт з грошима і людьми, особливо старшого віку, які у групі ризику. Після 4 квітня прийдуть пенсії. За день я відвідую по 20-30 пенсіонерів. Під час карантину ми також повинні доставляти продукти і ліки тим, кому необхідно. Щодо захисту, то нам видали кілька одноразових масок, рукавиці, пластикові окуляри та одноразовий халат. Антисептиків ніяких не давали. Ми пошили собі тканинні маски, ходимо у рукавицях, але… Самі розумієте, це вірус».

Не надали засобів захисту та дезінфекції і працівникам сільської ради.

«Розраховують, що ми повинні купувати це за власні кошти. А кошів у нас взагалі немає. От купили хлорку, рукавиці та маски за свої гроші. А вчора нас «втішили», щоб всі написали заяви на відпустку за свій рахунок заднім числом. Зараз ми фактично у відпустці, але насправді сотні дзвінків на день, купа організаційних питань, всім щось треба…», – розповідає секретар сільради Наталія Попович.

Ремонт дороги: влада обіцяла, люди зробили…

Попри деякі корективи, які внесла пандемія у життя Журак, селяни рук не покладають та у паніку не впадають. Навпаки, вільний час, якого зараз у всіх багато, проводять біля своїх обійсть, прибирають стихійні сміттєзвалища на берегах річки та лісових масивах, розчищають зарослі.

Нещодавно, згуртувавшись, жителі Журак власноруч підсипали частину центральної дорогу, на ремонт якої чекали роками. Директор кар’єру, який на території села, Йосип Угринчук виділив кілька вантажівок гравію. Небайдужі мешканці організували транспорт і власноруч розсипали та лопатами розправляли шутер. Підсипали чималий відрізок вулиці Січових Стрільців біля сільського стадіону та новобудови церкви.

Нагадаємо, що восени 2019 року делегація з Журак їздила із протесом в ОДА з вимогою відремонтувати дорогу в селі, через жахливий стан якої перевізники відмовляються здійснювати рейси через село. Тодішній губернатор Прикарпаття Денис Шмигаль взяв це питання на особистий контроль і пообіцяв, що з березня 2020 року розпочнеться ремонт. Вже затверджений кошторис та навіть проведений тендер на виконавця робіт. Проте через пандемію, все відсувається на невизначений термін.

Поки у Жураках ще не виявили випадків COVID-19, люди живуть у якомусь підвішеному стані очікування. Чекають тепла і Благовіщення, щоб приступити до роботи на землі. Садити цього року будуть багато всього, щоб було своє, а то прогнозують економічну кризу.

Садити в Жураках цього року будуть багато всього, щоб було своє, а то прогнозують економічну кризу.

Також зміцнюють імунітет – їдять цибулю, часник, сало, п’ють молоко, чай з медом та лимоном, «вбивають бактерії» перцівкою… Групами зустрічаються лише у фейсбуці, новини розказують по вайберу…

Що не дає спокою, мабуть, більше, ніж хвилювання за силу власного імунітету, питання: «Як жити дальше?». Адже кожна третя сім’я жила за рахунок поїздок на заробітки батька, матері, сина, доньки… Традиційно після зими і до Великодня чоловіки їхали «на сезон». Тепер всі сезонники залишились без роботи. Чоловіки, які будували висотки у Європі… Десятки жінок, які чекали цілий рік, щоб поїхати на шпаргу чи трускавку до Польщі… Та що гадати, ніхто не знає, що буде завтра…

Мар’яна РИНДИЧ

Останні новини

  • Енергетика
    Енергетика
    В обленерго повідомили, чи будуть на Прикарпатті застосовувати графіки аварійних вимкнень
  • Війна
    Прокуратура показала фото наслідків ракетної атаки РФ на Прикарпатті
  • 11:43
    На війні загинув Ярослав Пеншин з Рожнятівщини
  • Колабораціонізм
    Колабораціонізм
    Прикарпатська СБУ повідомила про заочну підозру ексохоронцю захарченка та службовиці артбригади «лнр»
  • 11:09
    У Городенківській громаді в рамках декомунізації перейменували 34 вулиці
  • Наші Герої
    Наші Герої
    Воїн Олег Койляк з Івано-Франківська посмертно отримав орден “За мужність”
  • 09:35
    Унаслідок сильного вітру на Прикарпатті зафіксовані аварійні знеструмлення світла
  • 08:50
    Голова ОВА розповіла про наслідки нічної атаки ворога на Прикарпаття
  • Утрата
    Утрата
    Сьогодні в Івано-Франківську попрощаються з загиблим солдатом Артуром Бойчуком
  • Війна
    Війна
    Під час повітряної тривоги на Прикарпатті лунали вибухи
  • 28 Березня
  • Дещо цікаве
    У Ворохті існував аматорський театр
  • 19:00
    У Рожнятові відбулися дні віднови духа для вірних
  • Історія
    Нагороджено переможців компʼютерної гри «Давній Галич»
  • 17:57
    Долинська міськрада надала допомоги для наших Захисників на понад 2,7 млн грн
  • 17:30
    Допомога ЗСУ, звіти комунальних підприємств і дороги у кредит — основне на 63-й сесії Калуської міської ради
  • Залишити коментар

    Ваша електронна пошта не буде опублікована.