Андрій та Марія Томащуки з Ворохти прожили у щасливому шлюбі сім з половиною років, подружжя звело омріяний будинок, започаткували сімейний бізнес, мріяли народити діточок та будували плани на майбутнє. Однак, 24 лютого 2022 року перекреслило всі їхні мрії та назавжди змінило долю.
25 лютого 2022 року Андрій Томащук разом з друзями з Ворохти, а опісля побратимами, добровільно поїхали захищати Україну від ворога. З перших днів ворохтянець воював у 207 батальйоні 241 ТрО Києва, брав участь в обороні столиці та звільненні від окупантів Київщини – Ірпеня, Бучі, Гостомеля. З липня 2022 року був зарахований в 130 батальйон 241 ТрО, у складі якого пройшов бої на Харківському, Луганському і Донецькому напрямках. 14 травня 2023 року стало чорним днем у календарі родини. Солдат Андрій Томащук, евакуюючи поранених побратимів у місті Бахмут, отримав поранення, несумісні з життям. Героєві навіки залишилось 32 роки.
Після загибелі Андрія, його дружина Марія Томащук, яка прийняла вибір коханого йти на фронт, живе відповідно до цього вибору – вчиться жити заново, ставить за ціль зберегти світлу пам’ять про чоловіка-героя, трансформує свій біль у дії та допомагає тим, кого безпосередньо торкнулась війна.
Про життєвий та бойовий шлях бійця з Ворохти на позивний Паровоз, його любов до Карпат та правдивий патріотизм, про тяжку ціну свободи, важливість збереження пам’яті про загиблих захисників України та роботи у сфері ветеранської політики Марія Томащук поділилась із «Західним кур’єром».
У кожен куточок дому вклав свою працю і душу
Андрій Томащук народився 15 березня 1991 року у селищі Ворохта на Івано-Франківщині. Закінчив Національний лісотехнічний університет України у Львові, працював у Говерлянському природоохоронному науково-дослідному відділенні Карпатського національно природного парку. Спочатку був лісником, згодом – майстром з охорони природи.
У 2015 році одружився з коханою Марічкою, з якою прожили у щасливому шлюбі сім з половиною років.
Подружжя звело омріяний дім, займалось зеленим туризмом, планувало народити діток…
«Ми спочатку хотіли стати на ноги. Збудували будинок – так, як хотів цього Андрій. Він вклав у кожен його куточок свою душу і тяжку працю. Це була його мрія – мати власний дім, автомобіль, чогось досягнути, щоб могти щось дати своїм дітям. Однак, війна зруйнувала всі наші плани», – крізь сльози промовляє дружина полеглого воїна Марія Томащук.
Світанок у свій день народження зустрічав на Говерлі
Непоборимою пристрастю Андрія Томащука були гори. Він мав традицію – у свій День народження, 15 березня, підніматись на Говерлу. Його не могла зупинити ні втома, ні життєві труднощі, ні негода. Любив там зустрічати сонце. Кілька разів підкорював найвищу вершину Карпат в перший день нового року – 1 січня.
«Коли Андрій приїжджав у відпустку, то старався зробити так, щоб піти у гори. Це для нього було розрадою. Ми виїжджали о 3-4 годині ранку з дому, щоб встигнути зустріти на вершині світанок», – ділиться Марія.
Після загибелі воїна, його дружина намагається підтримувати цю традицію і організовує пам’ятне сходження на Говерлу у день народження Андрія, а також на День незалежності України. Так само вдосвіта, щоб встигнути зустріти сонце на вершині, як це робив колись її Андрійко.
Ризикуючи власним життям, рятував поранених побратимів
Хоча Андрій Томащук строкову службу не проходив та не мав військової підготовки, за словами рідних, на захист України рвався стати ще в 2014 році.
«Ми тоді його відмовили – і благаннями, і сварками, всіма правдами і неправдами… Він послухав нас, але сказав: «Будете бачити, що це переросте у щось більше. Прийде такий момент, що я все ж піду на фронт». Коли почалось повномасштабне вторгнення, я розуміла, що більше не зможу його зупинити, не стала відмовляти і прийняла його рішення», – пригадує дружина.
На світанку 25 лютого 2022 року разом із чотирма друзями-атовцями з Ворохти Андрій Томащук поїхав до Києва. Дорогою до столиці Андрій постійно курив, за що й отримав від друзів позивний Паровоз. А близько 19 години цього ж дня вони вже стояли зі зброєю в руках на обороні Києва.
Об’єднавшись у підрозділ, який символічно назвали на честь гірського шуліки «Коршун», ворохтянці вступили до 207 батальйону 241 окремої бригади тероборони Києва. Брали участь в обороні столиці та звільненні від окупантів Київщини – Ірпеня, Бучі, Гостомеля. З липня 2022 року всі п’ятеро були зараховані в 130 батальйон цієї ж бригади, у складі якого пройшли бої на харківському, луганському і донецькому напрямках. 6 травня 2023 року їх підрозділ зайшов на оборону Бахмута. Під час виходу із міста, 14 травня 2023 року, Андрій отримав поранення, несумісні з життям. У цей фатальний день поранення отримали також двоє його друзів, з якими він прийшов на війну – один із «коршунців» отримав осколкове поранення у ногу, другий у черевну порожнину.
За словами побратимів, Андрій Томащук завжди брав участь в евакуації і його позивний повністю відповідав його роботі на фронті – він як «паровоз» витягував поранених із поля бою. Саме під час евакуації побратима Андрій отримав перше поранення – у грудну клітку. По машині, в якій мали їхати Андрій з товаришем, ворог постійно вів прицільний вогонь із сусідніх будинків. Андрій, вже пораненим, сідав у «мотилигу» останнім. На жаль, в цей момент ворожа куля прошила йому бік і обірвала життя.
Останній дзвінок: «Хотів наговоритись, ніби щось відчував»
У грудні 2022 року під час боїв з ворогом на Луганщині Андрій отримав контузію. На лікування потрапив аж у березні 2023 року.
«Він був дуже сильним, терпеливим і справедливим. Попри те, що йому самому було погано, відпускав на лікування хлопців, які мали важчі поранення», – розповідає дружина Марія.
За час служби Андрію рідко вдавалось побути вдома. Кілька разів він дозволив дружині приїхати до нього у зону бойових дій, то ж наслідки приходу «руського міра» жінка бачила на власні очі. Під час відпусток Андрій пильнував навідати всіх рідних та друзів, якби відчував, що часу може більше не бути.
Удома Андрій майже нічого не розповідав про фронт. На запитання рідних відповідав коротко: «Усе буде добре». Про те, на яких саме напрямках воює знала тільки його дружина. Два перші місяці служби, щоб уберегти від хвилювань матір, казав їй, що перебуває на полігоні у Львові. Попри труднощі зі зв’язком та великим навантаженням, Андрій намагався виходити на зв’язок щодня.
«Зазвичай він писав мені зранку коротеньке повідомлення або плюсик, а ввечері старався подзвонити – хоча на кілька хвилин. Останній раз я з ним говорила 6 травня 2023 року, перед тим, як вони мали заїжджати у Бахмут. Ми тоді так довго з ним спілкувались… Він хотів наговоритись, ніби щось відчував. Розпитувався про все і про всіх… Більше можливості у нього подзвонити не було. Останнє повідомлення від нього надійшло 12 травня. А вже зранку 15 травня ми дізнались, що Андрій загинув», – ділиться Марія.
Поховали Андрія Томащука у рідній Ворохті. У захисника залишились мама, дружина та брат із родиною.
У лютому 2025 року за оборону столиці міський голова Києва Віталій Кличко нагородив медалями «Честь. Слава. Держава» особовий склад підрозділу «Коршун». Нагороду отримали п’ять мешканців Ворохти, серед них: Микола Климпуш, Руслан Дорогой, Сергій Риженко, Юрій Соловій та Андрій Томащук (посмертно). Також полеглий захисник посмертно нагороджений медаллю Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Навчитись жити заново
Минуло понад два роки від загибелі чоловіка. За словами Марії Томащук, за цей час біль від втрати коханого не зменшився, але вона вчиться жити з цим.
«Найтяжче було перший рік. Я не могла змиритись, що він вже більше ніколи не приїде додому, ніколи не подзвонить. Особливо тяжко було знаходитись у будинку, який ми збудували власноруч, де кожен куточок, кожна річ нагадує про Андрія. Справжньою каторгою стали для мене вихідні – субота і неділя. Я не могла знаходитись вдома, там мене «накривало» з головою. Дякувати Богу, поряд були люди, які сильно підтримали мене. Але були й такі, які показали своє справжнє лице після втрати. Хоча спогади вже трохи «вляглись», біль не проходить. Він у мені постійно і нікуди від нього не сховатись», – ділиться вдова героя.
Після втрати Марія поставила собі за ціль нести світлу пам’ять про чоловіка-героя і трансформувала свій біль у дію. Пів року як Марія Томащук працює головним спеціалістом з питань ветеранської політики у Ворохтянській селищній раді. Зізнається, що саме робота з тими, кого торкнулась війна, відволікає її від тяжких думок і додає сенсу життю.
Найчастіше військовослужбовці та ветерани війни звертаються із питаннями оформлення фінансової допомоги, соціальних пільг, виділення коштів на лікування тощо. Нещодавно за ініціативи Марії Томащук для сімей загиблих та зниклих безвісти воїнів з Ворохтянської громади було організовано безкоштовну паломницьку поїздку до Зарваниці.
«Учасниці поїдки були дуже задоволені. Вони відпочили духовно, набрались сили, «підзарядились» напутніми словами священників, поділились своїми болями одна з одною. Час, проведений у молитві та спілкуванні з однодумцями, хоч трішки, але зцілив їх незагоєні рани», – ділиться спеціалістка.
І додає, що підготовка та впровадження у громадах вакансій спеціалістів по роботі з ветеранами є дуже важливими та необхідними.
«Коли загинув Андрій, я не знала куди і до кого звертатись, які документи потрібно зібрати, у які двері стукати найперше. Це була суцільна невідомість. Зараз родичі загиблих та зниклих безвісти воїнів із нашої громади можуть звернутись до мене, я їм все роз’яснюю, надаю потрібну інформацію та супровід в оформленні документів», – додає співрозмовниця.
На жаль, Ворохтянська громада втратила на війні вже 14 захисників, 9 військовослужбовців вважаються зниклими безвісти, один воїн перебуває у російській неволі. Наразі у громаді тривають роботи над облаштуванням Ветеранського простору, де і знаходитиметься надалі робоче місце Марії Томащук. У жінки вже зараз є багато ідей та ініціатив, які вона хоче реалізувати у громаді з родинами діючих військовослужбовців, демобілізованих, загиблих героїв та зниклих безвісти.
Маршрут пам’яті – улюблена стежка, якою Андрій бігав у гори
Пам’ять про Андрія Томащука увіковічена на Меморіалі Героїв у центрі селища, на меморіальних дошках, встановлених на подвір’ї Ворохтянського ліцею та на шляху на Говерлу – на КПП Говерлянського лісництва Карпатського НПП.
У другу річницю загибелі Андрія Томащука, 14 травня 2025 року, у Ворохті відкрили туристичний маршрут його пам’яті. Ініціатива належить Карпатському національному природному парку за ідеєю дружини воїна, Марії. Саме вона обрала цей маршрут – улюблену стежку Андрія, якою він бігав у гори.
Стежка пролягає через полонину Лисина до полонини Діл, де відкриваються захопливі краєвиди на Чорногірський хребет, Говерлу і Горгани, які дуже любив Андрій. Протяжність маршруту – 4,3 кілометри. Цей маршрут можна пройти оптимально за 2 години 30 хвилин, але Андрій пробігав його (саме пробігав, а не проходив) за 1 годину 20 хвилин. Це був його особистий рекорд. За словами дружини, прийшовши з роботи, який би не був втомлений, Андрій щовечора біг цією стежкою у гори. Так він тренував своє тіло і силу духу.
«Для мене важливо, щоб пам’ять про мого чоловіка була увіковічена назавжди, щоб подвиг Андрія пам’ятали завжди. Чи буду я, чи мене не буде, чи будуть інші покоління, аби просто була пам’ять про нього. Це не просто мандрівка — це шлях, який надихає, змушує пам’ятати і цінувати. Такі стежки мають нагадувати сьогодні та у майбутньому, якою важкою ціною нам дається боротьба за право жити у вільній та незалежній державі, щоб жертва кожного загиблого на фронті воїна не була втрачена. Кожна людина, яка віддала за нас своє життя, заслуговує на вшанування. І пам’ять є тим, що об’єднує українське суспільство», – переконана дружина загиблого воїна.
І додає, що кожен українець може долучитись до збереження пам’яті про загиблих героїв: вшановувати їх хвилиною мовчання під час заходів, ділитися історіями загиблих воїнів та спогадами про їх подвиг у соціальних мережах, відвідувати пам’ятні заходи, долучатися до волонтерських ініціатив, ініціювати створення меморіалів у своїх громадах, підтримувати рідних полеглих захисників – інколи достатньо доброго слова.
Мар’яна СЕРЕДЮК
Залишити коментар