Юрій Козак не лише має славне прізвище та однойменний позивний, носить козацький «оселедець», але й гідно продовжує традиції вільнолюбивих предків характером, світоглядом та вчинками. Вперше на захист Батьківщини Козак став у 2014 році та одним із перших у ЗСУ змінив радянську бусоль на новітній безпілотний комплекс. Батько трьох синів у перші дні повномасштабного вторгнення без вагань повернувся у військо, щоб вибороти для своїх дітей вільне майбутнє. Брав участь в обороні Київщини та Житомирщини, звільненні острова Зміїний та контрнаступі на Запоріжжі. За час служби пройшов шлях від солдата до капітана ЗСУ, від навідника гармат до професійного артилерійського розвідника.
У травні 2024 року дорогою на бойові позиції Козак отримав тяжке поранення, внаслідок якого втратив око, праву частину обличчя та частково слух. Після тривалого лікування, протезування та реабілітації, незважаючи на «вирок» непридатності до військової служби, Козак повернувся у стрій і продовжує втілювати свою місію на посаді командира розвідки САДн 141 ОМБр, пише Західний кур’єр.
«Якщо Бог зберіг мені життя, значить я ще не до кінця виконав своє покликання», – запевняє оборонець.
Від бусолі – до «Фурії»
Козаку Юрію Ярославовичу зі Львова 50 років. Чоловік має дві вищі освіти – технічну та економічну. У цивільному житті працював топ-менеджером, був директором фірми, в якій працювало більше 70 людей, головою двох ОСББ та гаражного кооперативу.
З 2014 до 2017 років брав участь в АТО/ООС. Працював артилерійським розвідником у 44-й окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Данила Апостола. Пройшов шлях від навідника артилерії до командира батареї безпілотних літальних апаратів.
“У мене була бусоль 1942 року, якою я коригував вогонь артилерії. Розумів, що для війни у XXI столітті – це надто примітивно та почав шукати новітні засоби. Вийшов на волонтерів, які виготовляли дрони. Тоді БпЛА тільки зароджувались. На базі дитячо-юнацької школи у Львові навчився літати. Школярі запускали планери, а ми вчились управляти дронами. Тоді все було суто на ентузіазмі. Привіз «пташку» у бригаду і вже під час першого вильоту ми залетіли 17 км у тил ворога, виявили там дуже багато цілей. Стало зрозуміло, що пішки чи іншим способом розвідки такої інформації ми б не здобули. Відтоді у бригаді почав розвиватись напрямок БпЛА. Через два місяці нам надали перші «Фурії». Згодом був сформований артдивізіон, у штаті якого вже була батарея БпЛА. Пройшовши офіцерські курси, мені було присвоєно звання молодшого лейтенанта і я став командиром цієї батареї”.
Після підписання Мінських домовленостей про «тимчасове перемир’я», за словами артрозвідника, в армії стало більше паперової роботи, ніж на полі бою. А сидіти у паперах було не у стилі Козака, тому після закінчення трирічного контракту він повернувся у цивільне життя. У сім’ї Козаків якраз народився третій син – Юрій Ярославович поринув у сімейні клопоти та успішно зайнявся власною справою.
Битва за Київ: «гаряча зустріч» 50-кілометрової колони Путіна
У перший день повномасштабного вторгнення, як голова ОСББ Юрій Козак займався облаштуванням укриття. Зранку 25 лютого разом із побратимами-атовцями він прибув у військову частину 44 ОАБр, а увечері цього ж дня вони вже були під Житомиром.
«Зрозуміло, що моя попередня посада командира артбатареї вже була зайнята, то мене назначили командиром взводу, літав на БпАК «Фурія». Під час оборони Житомирщини та Київщини я познайомився зі своїм нинішнім командиром Романом Жучком із позивним Ковбой. Їхня батарея дуже потужно і влучно стріляла по ворожій техніці, Ковбой вражав своєю відчайдушністю. Тоді все відбувалось у динаміці, не було чітких розмежувань, де наші, а де противник. Був випадок, що поки ми літали, у село заїхали російські танки і нам довелось вириватись у ворога з-під носа», – розповідає Юрій Козак.
Тоді ще не було стрімів і вся інформація, побачена операторами дронів, передавалась по рації. Тому, коригувальники вогню відігравали дуже важливу роль. Хоча Козак мав трирічний досвід служби на фронті, зізнається, що наступ ворога на столицю шокував його своїм масштабом.
«Ми летимо, бачимо дві-три машини. Як виявилось, це були перші транспортні засоби майбутньої колони. Нам кажуть: летіть дальше. Летимо далі і бачимо колону – я нарахував вісімдесят машин і краю не було видно», – розповідає артрозвідник.
За повідомленнями у ЗМІ, ворожа колона техніки 28 лютого 2022 року сягала понад п’ятдесят кілометрів. У ній зібралося до тисячі танків, мотопіхотних машин, до десяти тисяч особового складу, вантажівки із продовольством, паливом, нафтою та боєприпасами. І це було найбільшою помилкою російської армії під час наступу на територію України.
«Нам дали наказ працювати. Ми давали координати артилерії, а хлопці стріляли по них, підбиваючи ворожу техніку. Але колона все одно рухалась і заїжджала у населені пункти. Найважче було віддавати координати для вогню, знаючи, що там можуть бути цивільні. Це морально дуже складні рішення. Коли на терезах з однієї сторони – мирні люди, з іншої – вороги, які можуть забрати життя сотень людей. Важко було переступити психологічний бар’єр. Але я розумів, якщо не спиняти окупантів, у цивільних шансу вижити не буде», – говорить артрозвідник.
Підняв синьо-жовтий стяг над звільненим островом Зміїний
Після перемоги у Київській битві Юрій Козак перевівся у артбатарею, якою керував Роман Жучок, на посаду командира взводу управління. В подальшому вони провели чимало успішних операцій. Навесні 2022 року 44 ОАБр деякий час прикривала столицю від можливої повторної атаки на українсько-білоруському кордоні. Паралельно підрозділ проходив відновлення.
«До мене зателефонували з ГУР Міноборони. Сказали, що у них планується дуже серйозна операція, до якої вони хочуть залучити мене. Вони саме планували звільнення острова Зміїний. В рамках спільної операції ГУР, ССО, ВМСУ та деяких інших підрозділів ми прибули на Одещину. Я мав у своєму розпорядженні РСЗВ «Ураган». Зі мною в артилерійському розрахунку були два строковики-артилеристи та ще кілька морпіхів. Так, як попередні спроби звільнення острова були невдалими, нам дали завдання – знищення острова Зміїний. Ми завантажили «Ураган» на баржу і вийшли в море з гирла Дунаю. Перші пуски снарядів зробили просто з баржі. Далі працювали з кількох островів дунайського гирла на критичних відстанях. Це дуже ускладнювало роботу, адже дальність снаряду “Урагана” становить до 35 км і коли вітер віяв у нашу сторону, то він навіть не долітав до острова. Тоді дуже гарно себе зарекомендували САУ – українська «Богдана» і французький «Цезар». Також ефективно попрацювали РСЗВ «Вільха» та «Град», до якого нам видали модернізовані українські реактивні снаряди, які могли стріляти на відстань до 40 км», – розповідає Юрій Козак.
Упродовж двох тижнів українські спецпризначенці влаштовували окупантам на острові справжнє пекло. За допомогою точної роботи артилерії «розібрали» всі будівлі, всі позиції та техніку окупантів на острові. А потім в росіян відбувся «жест доброї волі» (як це назвали у Міноборони РФ).
Після відступу залишків російського гарнізону з острова постало завдання повішати на Зміїному синьо-жовтий прапор. Перша висадка на острів тривала недовго. Почався російський обстріл і бійці відразу евакуювались.
«Мене, як того злочинця, тягло на місце «злочину», кортіло на власні очі побачити результати нашої праці. Я зголосився керувати групою, яка мала здійснити другу висадку. Згідно з військовою доктриною у таких випадках потрібен провідник по місцевості. І я знайшов його – це був прикордонник Володя, який прослужив на острові 17 років і знав там кожну стежину та кожен камінчик. Завдяки його цінним знанням, висадка нашої групи була успішною і ми провели на острові майже 16 годин. Дорогу на острів розміновували сапери, адже окупанти залишили багато «сюрпризів». Зняли російську ганчірку, повісили синьо-жовтий стяг. На острові зруйновано все, немає жодної цілої будівлі. Однак, прикордонник Володя показав нам деякі підземні приміщення, в яких ми не раз ховались від обстрілів», – розповідає Юрій Козак.
«Спецзавдання» від Буданова: врятувати чорне кошеня
Керівник ГУР Кирило Буданов мав до спецпризначенців «секретне» завдання: забрати з острова чорне кошеня, яке раніше побачили оператори безпілотників.
«Щойно ми розмінували прохід до центру острова кіт сам вийшов на нашу групу – весь чорний, як сажа. Тоді йому було близько чотирьох місяців. Відтоді, як окупанти забралися, він сам жив на острові, ховаючись у одному з підвалів. Ми нагодували голодне кошеня кацапськими продуктовими наборами, забрали його з острова та передали Кирилу Буданову. Ми своїх не кидаємо!», – каже захисник.
Звільненого з полону котика назвали Змій – на честь острова, де він народився. Спершу він жив у кабінеті керівника ГУР, згодом Кирило Буданов забрав його до себе додому.
Поранення: вся права сторона була розтрощена
Майже рік Юрій Козак працював у ГУР Міноборони. Саме взвод ГУР під командуванням Козака та за вогневої підтримки Романа Жучка розпочав контрнаступ на Запоріжжі – зайняв панівну позицію окупантів «Ікси», яка була своєрідними воротами до Роботино. За час служби у ГУР група під керівництвом Козака працювала на території Бєлгорода під час рейду РДК, також Юрій Ярославович керував підрозділами колишніх ув’язнених та колумбійців у підрозділах Сил оборони.
Вкінці 2023 року Юрія Козака перевели у 141 окрему піхотну бригаду (з грудня 2024 року – 141 ОМБр). Займався ПТРК – системою озброєння, призначеною для знищення танків та іншої бронетехніки за допомогою протитанкових керованих ракет. За згодою командування на основі цього взводу Козак сформував підрозділ БпЛА. Навчив бійців повністю з нуля управляти дронами. Так, цей підрозділ став першим у 141 бригаді, який освоїв дрон-бомбардувальник «Баба Яга».
Наприкінці весни 2024 на Запорізькому напрямку противник прорвав оборону сусіднього батальйону. І хоч це була не їхня смуга відповідальності, екіпаж Козака вирушив на підмогу побратимам. На жаль, не доїхали – дорогою на бойову позицію по їхньому автомобілю вдарив ворожий FPV. Це було 30 травня 2024 року поблизу населеного пункту Малі Щербаки.
«Нас було четверо у авто. Я був за кермом. Удар був справа – побратим, який сидів поруч загинув відразу, у мене була повністю розтрощена права сторона – від голови до ніг. Хлопці, які знаходились ззаду отримали тяжкі контузії, вони і надали мені першу домедичну допомогу. Нам дуже повезло, що машина не здетонувала, бо на ній було 180 кг тротилу», – розповідає воїн.
Око з надможливостями: може «бачити» думки противника
«Зараз я живу у борг. Через деякий час хлопці, які тоді вціліли і врятували мене, загинули. Тож, якщо Бог зберіг мені життя, значить я ще не виконав своє призначення. У мене зараз 76 офіційно підтверджених ліквідацій. Звісно, ця кількість значно вища, якщо враховувати коригування вогню, але це вже командна робота. Коли я дійду до ста – тоді буду вважати, що моя місія на фронті виконана», – говорить Юрій Козак.
Внаслідок поранення у Юрія Козака скалічені праві рука та нога, розтрощено пів обличчя, він втратив праве око та частково слух.
Лікування було довге. По суті, воно триває досі. Козак переніс 15 операцій, ще кілька попереду. Лікування та протезування воїну проводили у Центрі воєнної травми «Superhumans» та реабілітаційному центрі «Незламні», що у Львові.
Спеціалісти у «Superhumans» зробили 3Д-моделювання частини втраченої челюсті. У Бельгії виготовили протез із титану. Вартість титанової челюсті для Козака становила 16 тисяч євро. Всі операції захисникові робили безкоштовно. Профінансував протез американський підприємець, один із благодійників центру Уоррен Баффетт.
У центрі UNBROKEN Юрію Ярославичу першому в Україні з допомогою шотланських спеціалістів провели операцію, коли нерв із ноги пересадили на обличчя.
Протез ока бійцеві виготовили у стилі японської філософії шарінґан. Козак жартує, що зараз його праве око володіє надможливостями – «може бачити думки противника, прораховувати їх наперед, гіпнотизувати і контролювати ворога». Порушення слуху компенсує слуховий апарат.
Згідно з рішенням ВЛК – Юрій Козак є непридатним для служби у війську. Однак, всупереч цьому, він повернувся у стрій.
У планах артрозвідника разом із командиром САДн Романом Жучком розширити кіл-зону до 20 кілометрів. Щоб не зустрічати противника за 500 метрів перед позиціями, а далеко на їхній території. Завдяки великому бойовому досвіду та навичкам роботи з БпЛА, Юрій Козак став «мозком» та рушійною силою дивізіону.
«У мене є своє бачення та стратегія. Я залишився у війську тільки заради того, щоб реалізувати ці плани. Свідомо пішов у дивізіон до Романа Жучка, бо знаю, що разом із цим командиром нам вдасться реалізувати задумане. Це – екзистенційна війна – на виснаження та виживання нації. Тому всім українцям треба запастись терпінням. А також готуватись до боротьби з ворогом – фізично і морально. Кожен цивільний чоловік в Україні має бути готовим будь-якої миті стати військовим. Ми ж не вічні», – завершує розмову артрозвідник.
Мар’яна СЕРЕДЮК
Залишити коментар