Є такі люди, під час спілкування з якими відразу відчуваєш, що перед тобою свій. Без фальші, напускного пафосу та понтів. Враження, що ви знайомі вже багато років, навіть, якщо ви бачились всього раз у житті.
«Західний кур’єр» продовжує ділитись історіями відваги та незламності захисників із Прикарпаття. Сьогодні героєм нашої рубрики є 31-річний доброволець Назар Горішний з позивним Спец, який у строю з першого дня повномасштабного вторгнення.
До початку великої війни чоловік працював тату-майстром, а тепер керує бойовими екіпажами операторів дронів. За час служби пройшов шлях від солдата до молодшого лейтенанта, від стрільця роти охорони до універсального пілота всіх видів квадрокоптерів та командира роти дронів БпЛА «Пегас» 1 окремої танкової Сіверської бригади. А ще – відростив козацький чуб, про який мріяв з юних літ, знайшов справжніх братів по зброї, загартував тіло і дух та переосмислив сенс людського буття. «Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах», – саме цей вислів Романа Шухевича став життєвим кредом молодого захисника з Прикарпаття.
Зараз рота БпЛА «Пегас» активно проводить рекрутинг свідомих українців, які готові брати на себе відповідальність за майбутнє. Про те, як побудувати мотивований та ефективний підрозділ БпЛА, яка у цьому роль командира, про «небесні жнива» пілотів «Пегас» та що потрібно змінити у свідомості українців, щоб наблизити перемогу – у ексклюзивній розмові командира роти Назара Горішного із «Західним кур’єром».
«Привітання» з днем народження від кремлівського диктора
Сьогодні Назар Горішний з селища Богородчани є універсальним оператором БпЛА – вміє вправно управляти всіма видами «пташок» – «мавіками», FPV-дронами, тяжкими бомберами та наземними дронами. А починав свою кар’єру дронщика безпосередньо на фронті, без найменшого попереднього досвіду.
На світанку 24 лютого 2022 року, саме у 28-й день народження Назара Горішного, він прокинувся не від привітань рідних, а від вибухів ракет, які вперше прилетіли на Франківщину. Вже цього дня прикарпатець був у Богородчанському РТЦК та СП. Кілька місяців служив у роті охорони, у червні 2022 року був розприділений у 1 стрілецький батальйон 10 ОГШБ «Едельвейс» і відправився на виконання завдань на Донеччину. Згодом був переведений у батарею управління та артилерійської розвідки (БУАР) прикарпатської «десятки», де й опанував мистецтво управління бойовими «пташками».
«Я тільки приїхав з СП, на якій пробув три тижні, навіть не встиг помитись, як мене відправили вчитись літати. Мій наставник на псевдо Крим показав, як підняти «аутел», пролетіти вперед-назад і сісти. Все. На цьому моє навчання закінчилось і вже на другий день я поїхав на позиції. На той час на цілий батальйон був один дрон, на якому літав побратим на позивний Купер. Я сидів біля нього на карті і координував його дії», – пригадує захисник.
І додає, що такої можливості навчитись управляти дронами, яку мають зараз рекрути, тоді у них не було. Все відбувалось в умовах бойових дій, шляхом спроб і помилок. У той час у ЗСУ ще не було роду військ безпілотних авіаційних комплексів. По штату Назар рахувався водієм, по суті – був оператором дрона. Спочатку навіть не знали, як їх називати. Казали просто «дронщики».
«Спочатку я не зовсім розумів суть управління дроном, робив те, що мені казали по рації. Поки до нас на позицію з пункту управління не прибув начальник артрозвідки на позивний Коломбо. Це було на початку січня 2023 року. Тоді я йому пояснив, що у мене не виходить. Він пояснив, чого вони від мене хочуть. Я дав йому в руки пульт, щоб він покерував дроном і зрозумів, що не все так просто, як виглядає з КП. Так ми дійшли консенсусу. Відтоді моя робота почала приносити гідні результати. Вже на другий день був бій, за який мене нагородили «Сталевим хрестом» від Головнокомандувача ЗСУ», – розповідає Спец.
У тому бою, попри переважаючу більшість особового складу ворогів, щільний обстріл та отримані дві контузії, Назар єдиним «мавіком» коригував стрільбу піхотинців та роботу вогневих засобів. Росіяни почали відступати. Коли вони зайшли у свій бліндаж прямо туди поцілила наша гаубиця М777 («Три сокири») і рознесла його. Потім було ще одне пряме попадання нашого артснаряду у другий ворожий окоп, в якому знаходились БК.
«Це був епік. Емоції зашкалювали. Ми тоді ще літали з відритої місцевості, не так, як зараз із закритих бліндажів. Коли вони «засікли» мене, виїхав їх танк і почав «розбирати» нашу позицію. По нас «крила» мінометка, артилерія, авіація… Я отримав дві тяжкі контузії. Досі дивуюсь, як зміг залишитись живим», – ділиться захисник.
Саме тоді у Назара зав’язалась справжня братерська дружба із досвідченим бійцем Євгеном Боднаром на псевдо Дід, з яким вони стали нерозлийвода, незважаючи на двадцятирічну різницю у віці. Більше пів року їх розрахунок у складі БУАР 10 ОГШБ «Едельвейс» успішно здійснював аеророзвідку для артилерії, ювелірно знищував ворожу техніку та піхоту.
Втік від цивільного життя
У серпні 2023 року Назару Горішному довелось звільнитись з військової служби через потребу у догляді за важкохворим батьком.
За пів року перебування на цивілці, Назар відновив роботу тату-студії. Встиг знятись у короткометражному фільмі про війну «День рішення», прем’єра якого відбулась на другу річницю повномасштабного вторгнення та в день 30-річчя бійця – 24 лютого 2024 року. А вже 26 лютого прикарпатець знову був у строю.
«Я не зміг там залишатись і втік. Втік від цивільного життя. У тилу люди живуть у якомусь ілюзорному світі, переймаються матеріальними речами і вдають, що все добре. Наша реальність – це війна. Люди не мислять логічно. Доки кожна людина не відчує біль втрати, до тих пір змінити нічого не зможемо. Біль і бажання помсти спонукає людину діяти. А поки війна людину не торкається, вона живе у «рожевій бульбашці», надіючись, що вона її омине», – говорить боєць.
Після поновлення у війську працював інструктором у Гончарівському 242-му загальновійськовому полігоні, пройшов сержантські курси, згодом був розприділений у 420 ОББпС «Хорт».
Варто відзначити, що наше знайомство з майбутнім комроти відбулось у червні 2024 року в Івано-Франківській ОКЛ, куди він прийшов навідати пораненого побратима Діда. Тоді Назар категорично відмовлявся від інтерв’ю. «Зараз я тиловик, не маю чого вам розказати. Є достойніші хлопці, які вартують уваги журналістів», – аргументував захисник. Маючи досвід та нестримну жагу до перемоги, Назар рвався у бій і шукав можливостей, як потрапити туди, де може бути корисним.
У серпні військовослужбовець був направлений на тримісячні офіцерські курси. Сьогодні Спец зізнається, що ледве дочекався, коли ці курси закінчаться і він нарешті приступить до реальної роботи у зоні бойових дій.
У жовтні 2024 року Назар вернувся у 420-й батальйон, а у грудні перевівся у 1 окрему танкову Сіверську бригаду та обійняв посаду командира взводу нічних хижаків – бомберів «Кажан», «Баба Яга» та «Heavy Shot». Із розширенням підрозділу 6 лютого 2025 року командування бригади назначило Назара Горішнього командиром новоствореної 2 роти авіаційних безпілотних комплексів батальйону «Пегас». Наразі рота активно рекрутує людей, які готові приєднатися до Сил оборони.
Все у павутинні оптоволокна
Найбільше, що дошкуляє українським захисникам – FPV-дрони на оптоволокні, які все активніше використовують війська РФ. З появою нових «вибухових гравців» у небі довелося змінювати роботу, інакше маскуватися та ще ретельніше продумувати шляхи – і на бойові та з них, і переміщення у межах населених пунктів.
«Перший ворожий дрон на оптоволокні зафіксований нами 31 січня цього року у населеному пункті, який знаходиться 13 кілометрів від лінії розмежування. Відтоді, як почалось… Радіоелектронна боротьба проти системи з котушкою сенсу не має, бо зв’язок оператора з дроном не залежить від неї. Поки методів протидії цим дронам відносно небагато – це або рибацькі сітки, які встановлюються над позиціями, окопами та бліндажами, в яких дрони застрягають, або збиття дрона з автомата чи дробовика, або перерізання оптоволокна», – ділиться військовослужбовець.
Будучи незалежними від радіоелектронного зв’язку, FPV на оптоволокні можуть літати дуже низько, навіть сідати на землю.
«Щоб не розряджати батарею, дрон сідає десь біля дороги і очікує на появу цілі. Сидить собі, дивиться і чекає на тебе… Побачити його практично нереально. Пошкодити волокно теж непросто, бо тут ним, як павутинням, обмотано все – вулиці, дерева, кущі, будинки», – продовжує захисник.
Однак, на кожен вид повітряної загрози знаходиться свій захист. Захисник не виключає, що незабаром для збиття повітряних цілей використовуватимуть лазерну зброю.
Пілоти «Пегасу» теж використовують дрони на оптоволокні, однак, поки ще не так масово, як противник. За словами командира роти, всі безпілотники – як великі, так малі, підрозділ отримує від держави.
Хоче сформувати ефективний підрозділ із мотивованих людей
Назар Горішний відзначає, що після призначення на керівну посаду його ставлення до роботи та побратимів не змінилось, додались відповідальність за матеріальні цінності підрозділу та багато паперової роботи.
Основний обов’язок командира роти БпЛА – разом із заступниками та командирами взводів ефективно організувати роботу всіх підрозділів. У його відповідальності робота з особовим складом, дотримання військової дисципліни, керування, навчання й мотивація підлеглих, підтримка бойової готовності, регулярні тренування й підвищення кваліфікації, виконання завдань згідно з інструкціями та наказами командирів, звітування перед вищим командуванням про стан справ у своєму підрозділі та відповідальність за матеріально-технічне забезпечення. Зробити весь цей об’єм роботи одній людині нереально, тому важливим є професійна команда, якій можна делегувати відповідні обов’язки.
Зараз рота активно проводить рекрутинг із набору особового складу. Зі всіма новобранцями командир роти Назар Горішний особисто проводить співбесіду.
«Моя ціль – сформувати мотивовану і професійну команду на дружній основі. Щоб кожен командир взводу знав свою роботу і дбав за свій взвод», – наголошує Спец.
Щоб потрапити до роти «Пегас» у людини не має бути проблем з алкоголем та наркотиками. Натомість, у неї має бути бажання воювати та розвиватися. Напрямок безпілотників високотехнологічний, тому потрібно постійно вчитись та вдосконалюватись. Вік, освіта та цивільна професія не мають значення. Головне – це бажання.
«У нашій команді кожен готовий допомогти, підказати, навчити. Ми будуємо підрозділ на засадах братерства. Має бути довіра. І взаємна відповідальність за результат виконаних завдань, життя і здоров’я один одного. Я особисто намагаюсь поспілкуватись з кожним солдатом, кожен може звернутись до мене, якщо потрібно вирішити якусь проблему. Водночас, не можна допускати, щоб особовий склад «сів тобі на голову», бо це зіграє злий жарт. Потрібно зберігати баланс у відносинах з підлеглими. Я був солдатом, тому знаю логіку рядового бійця у складних ситуаціях – шукати винного. На жаль, рідко вони звинувачують ворога чи визнають власні помилки, переважно негатив йде на командира, який віддав наказ. Моє завдання – створити у підрозділі таку атмосферу, щоб кожен боєць відчував, що командиру небайдуже на його життя і здоров’я. Тобто повний, постійний контроль ситуації на позиціях», – додає Назар.
Краще загинути на війні, ніж принизливо ховатись
Вправні пілоти «Пегас» добряче прорідили ряди «другої армії світу». Майстерні пілоти взводів БпЛА, якими керують мотивовані командири – М’ясник, Апачі, Дощ, Синок, Пріма щодня складають кладовища з окупантів.
«Наше завдання знешкодити їх на підході. До ближніх боїв навіть не доходить. Найкращі «жнива», коли противник пробує наступати. Вони наступають, ми їх бачимо і валимо всіх підряд, головне, щоб вистачало ресурсу. На позиціях, де тихше, де просто тримають оборону – «урожай» трохи менший», – ділиться командир роти.
На запитання, чи вірить у закінчення війни за столом переговорів Назар Горішний відповідає:
«Поведінка ключових світових політиків, їхня риторика та поточні конфлікти свідчать про наближення Третьої світової війни. Три старих маразматики – Путін, Трамп і Сі хочуть реваншу. І стрімкий розвиток технологій тільки сприяє масовому вбивству людства. Зараз я там, де маю знаходитись. І залишатимусь зі своїми побратимами тут до кінця. Яким би він не був. Краще загинути на війні, ніж принизливо ховатись. Я знайшов свій сенс життя і він полягає у боротьбі за вільне майбутнє наших дітей та помсту за тих, хто віддав за це своє життя».
Захист держави – це родинна справа Горішних. Ще з часів АТО/ООС захищає Україну молодший брат Олег Горішний, який на даний час воює на Покровському напрямку. У роті охорони Богородчанського РТЦК та СП служить їх мати Світлана, яка не змогла залишатись осторонь, коли обидва сини стали у стрій. Надійною опорою, підтримкою та розрадою для Назара Горішного є його дружина Ілона, яка вірно чекає свого захисника та долучається до допомоги українському війську.
Чи повернеться Назар Горішний до улюбленої справи – малювання татуювань та відновлення роботи тату-салону після закінчення війни, а чи продовжить військову кар’єру – поки не знає. Наразі всі його сили, вміння та ресурси спрямовані на наближення перемоги України. Свідомих українців Спец запрошує до своєї команди. Рота потребує офіцерського та сержантського особового складу, пілотів БпЛА, водіїв, саперів, інженерів та механіків. Основна вимога – мотивація.
Мар’яна СЕРЕДЮК
Залишити коментар