В Івано-Франківську планують перейменувати вулицю Дмитра Сірика. Ініціатори пояснюють – зараз вона носить ім’я радянського діяча, бійця робітничо-селянської Червоної армії. Але, оскільки вулиця невелика (на ній проживає близько 70 мешканців), увагу декомунізаторів вона привернула тільки зараз.
На порядку денному кілька варіантів нової назви. Перший – на честь родини Яськівих, п’ятьох братів та сестри, які були активними діячами УПА родом з села Блюдники неподалік Галича. Всі брати загинули за свою діяльність від рук НКВС, а сестра пережила заслання.
Ініціатори вже внесли відповідне подання на розгляд профільної комісії з питань найменування об’єктів благоустрою, встановлення пам’ятних знаків міської ради, яка є першим щаблем на шляху до зміни назви будь-якої вулиці міста, і отримали підтримку від її членів.
Натомість, під час громадських слухань з’явилися контрпропозиції щодо перейменування, які горнило комісії не пройшли — на честь автора гімну ОУН Олеся Бабія, який народився на Калущині. Та аполітичний варіант назви – вулиця Театральна, адже неподалік нинішньої вулиці Сірика знаходиться обласний драматичний театр імені Івана Франка.
Результат громадських слухань — переважна більшість голосів на користь перейменування вулиці в пам’ять про Яськівих. Тепер остаточне рішення з цього приводу має прийняти сесія Івано-Франківської міської ради.
«Західний кур’єр» дізнався більше про історію родини прикарпатських повстанців Яськівих та розпитав ініціаторів перейменування, чому, на їхню думку, вулиця має носити ім’я саме цих діячів.
Найстарший брат загинув першим
Сім’я Яськівих проживала в селі Блюдники біля Галича у міжвоєнний період. Глава сімейства — Григорій Яськів був активним проукраїнським громадським діячем та активно конфронтував з тодішньою польською владою через політику, яку вона вела щодо українців. В сім’ї було семеро дітей — двоє доньок — Дарія та Марія, та п’ятеро синів — Іван, Михайло, Микола, Василь та Олексій.
Через репресії тодішньої польської влади, в 1930 році Григорій Яськів вимушений був емігрувати у Канаду. Решту життя він прожив у Торонто, тримав постійний контакт з родиною. Найстарша донька Дора (Дарія) переїхала до батька в 1932 році. Інші діти відмовились від еміграції та залишились на Батьківщині.
Успадкувавши батькову вдачу, діти Григорія Яськіва, які залишились на Прикарпатті, також були активними в громадській діяльності. Брали участь у заходах «Просвіти», Народного театру. А коли на землях Західної України розгорнулась підпільна національно-визвольна боротьба, старший брат Іван став одним з засновників ОУН у Галицькому районі. Згодом він очолив кущовий провід у Галицькому районі. А молодші брати, вслід за ним, також приєдналися до лав ОУН.
Детальніше про подвиг братів Яськівих та їхньої сестри Марії, яка була зв’язковою УПА та пережила заслання, «Західному кур’єру» розповів син Марії Яськів, який народився у концтаборі – Михайло Вітушинський. Він відомий на Прикарпатті художник, мистецький діяч та видавець. У 1989 році він був був одним з організаторів у Франківську міжнародного бієнале «Імпреза».
Починаючи з 1999-го, він понад 15 років збирав матеріали про діяльність ОУН-УПА на Прикарпатті та про своїх пращурів зокрема. Окремі з них були опубліковані. Унікальні архівні матеріали, які Михайлові Вітушинському вдалося знайти в процесі пошуків, та навіть костюм свого вуйка Миколи Яськіва, який кравець не встиг дошити через загибель оунівця, він передав в Івано-Франківський обласний музей визвольної боротьби імені Степана Бандери та Музей Степана Бандери у Старому Угринові.
Далі пряма мова Михайла Вітушинського:
«До лав ОУН долучилися всі п’ятеро братів Яськівих, а моя мама, Марія, була зв’язковою. Їхня діяльність у підпіллі почалася в 1939 році, напередодні вторгнення російських військ у Польщу.
Найстарший брат у сім’ї Іван Яськів загинув першим, у 1945 році. На той момент йому було 36 років. Його поранили енкавеесники та забрали на допит до Галича. Внаслідок тортур він помер, а його труп викинули у «віходок» біля будівлі, де проводили дізнання. Тіло помітили, бо Дністер підмивав тамтешню вбиральню. Тоді моя мама та наречена Івана Ольга уночі взяли човен та потай витягнули тіло. Івана Яськіва поховали на цвинтарі у Блюдниках.
Не лише Іван, а і інші брати Яськіви обіймали високі посади в структурах Служби безпеки ОУН. Микола був першим керівником СБ ОУН у Галицькому районі. Василь — його заступником. Михайло – районним референтом господарського сектора.
Михайло Яськів загинув у криївці ще з одним високопосадовцем УПА в 1947 році, в урочищі Лази біля села Блюдники. З розповідей очевидців, відділ УМДБ оточив все поле довкола, їм пропонували здатися. Але оунівці вибрали смерть, а не життя і зраду, та самоліквідувались гранатами», – розповів Михайло Вітушинський.
Кравець не встиг дошити мундир
«Коли до влади у Станиславові прийшли німці, в 1941 році, за вказівкою ОУН, Микола та Василь Яськіви вступили до відділів української допомогової поліції. Будучи «мундурованими» вони мали більше можливостей для підпільної діяльності – розносили листівки, передавали повідомлення іншим членам ОУН.
Мені вдалося поспілкуватися з одною з жінок, яка також в той час, разом з Миколою, була в українській допомоговій поліції. Вона працювала кухарем у поліційній дільниці. За її словами, одного разу, коли Микола повернувся в управління допомогової поліції, яке розташовувалось на теперішній вулиці Франка, після того, як розніс листівки ОУН, його на сходах зустрів начальник поліції, також українець, і попередив, що за ним приходило гестапо. Микола відразу кинувся до свого робочого стола, щоб забрати документи. А коли почув, що гестапо вже біжить за ним по сходах, вискочив через вікно з другого поверху та втік.
Він довго переховувався, йому допомагала в цьому структура ОУН. Не раз Миколі вдавалося втекти з-під носа спочатку гестапо, потім УМДБ. Він загинув в селі Крихівці, 27 січня 1950 року.
Історія його загибелі пов’язана з пошиттям костюму. Батько Миколи, мій дід Григорій, якимось чином вів листування з сім’єю через знайому Миколи з Драгомирчан. Через неї з Канади поштою він передав сувій добротної тканини, щоб син пошив собі новий мундир. Миколі порадили звернутись до кравця у Крихівцях, якого мені вдалося розшукати. З його слів, Микола приходив до нього уночі. І після однієї з примірок, кравець почув на вікном постріли. Згодом, коли все на вулиці затихло, в його двері постукали енкавеесівці, питали чи не бачив він кого-небудь. Той відповів, що ні. Вдосвіта кравець побачив, як пораненого Миколу кинули на фіру та повезли у лікарню до Лисця. По дорозі на нього кричали, били, допитували. Надворі був січень. Один з енкавеесівців вирвав з поля, повз яке вони проїжджали, бадиль кукурудзи та витиснув моєму вуйкові око. До Лисця живим його не довезли».
Наймолодшого Яськіва вбили на очах у брата
«Брати Яськіви стали об’єктом операції УМДБ з дискредитації родини, про яку тодішній секретар обласного обкому партії Слонь звітував перед Хрущовим. Я бачив цей документ.
Суть була в тому, щоб розпускати про упівців плітки, перекручувати їхні вчинки. По Галичі пустили чутку, що Василь Яськів при свідках застрелив вчителя у Дорогові. Як виявилося пізніше, цей вчитель був завербованим агентом УМДБ, який мав шпигувати і виявляти членів ОУН та вояків УПА, їхні псевдоніми, прізвища та місця знаходження. Служба безпеки ОУН, якою керував Василь, винесла йому смертний вирок та привела його в дію.
Я знайшов свідка, який востаннє бачив Василя у Темирівцях. Він розповів про мого вуйка, про криївку в своєму домі. На той момент він був ще дитиною, мав приблизно десять років. Але пам’ятав, як Василь ще з одним упівцем переховувався у них від червонопогонників.
У вересні 1950 року у селі проводили чергову облаву і мати сімейства сильно хвилювалася, що буде з нею та дітьми, коли у них вдома знайдуть повстанців. Тоді, щоб не наражати сім’ю на небезпеку, Василь переодягся у жіночий одяг, обмастився сажею, згорбився, взяв відро та сапу, і повісивши на всяк випадок кілька гранат на живіт, пішов прямо на зустріч облавникам. Червонопогонники оглянули його, але не зупинили. Так йому вдалося вийти з оточеного села.
У архівах КДБ є довідка про те, що в жовтні 1950 року Василь Яськів був ліквідований опергрупою відділу 2-Н УМДБ, яка була сформована з упівців, що перейшли на бік ворога. Василь Яськів загинув найпізніше з братів.
Наймолодший Яськів — Олекса загинув у віці 18 років. Старші брати вирішили, що він хоча б один з Яськівих має залишитись живим. І, в 1947 році, коли формувалася похідна група учасників підпілля на Захід, Олексу долучили до неї. Але, на горі Сивуля, група потрапила у засідку і Олекса загинув. Це сталося на очах Миколи, який із боївкою СБ забезпечував відхід. Про це розповів моїй мамі Микола на одній з конспіративних зустрічей у селі Пациків, сьогодні Загвіздя, у 1947 році.
Моя мати, Марія Яськів, була зв’язковою. В УМДБ знали, що у братів Яськівих є сестра, але не могли на неї вийти. Вона жила під прізвищем чоловіка-поляка, старалася якнайменше світитися як Яськів. Її вирахували за допомогою шпигуна в одній з криївок, яка знаходилася в їхньому будинку на вулиці Дністровській. Маму арештували прямо там. Це був 1949 рік. З тюрми у Коломиї етапом її відправили у Сибір, у Краснодарський край, де народився я. В засланні Марія Вітушинська провела десять років.
Після оголошення Незалежності України, мама сказала мені, що її родина недарма віддала своє життя, а цей день є найбільш щасливим на її тернистій життєвій дорозі. «Міську, тепер вже я можу помирати», – сказала вона.
Вона померла в 1998 році в Івано-Франківську» – розповідає Михайло Вітушинський.
Поряд з Бандерою, Шухевичами та Мельником
Володимир Ідак, один з ініціаторів перейменування, пояснює, чому на честь родини Яськівих варто перейменувати саме вулицю Сірика:
«У першій половині 90-х років, коли в Івано-Франківську почалося масове перейменування радянської топоніміки – вулиць та об’єктів міста, цей процес відбувався в рамках певного концепту, згідно з яким в тих чи інших районах вулицям давали назви діячів одного історичного періоду. До прикладу, в певній частині міста зосередили окремо назви діячів часів Другої світової війни, окремо Першої тощо. В місці, де знаходиться нинішня вулиця Сірика, поряд – вулиця Степана Бандери, Шухевичів, Мельника, які були учасниками одних подій, одного історичного періоду, однієї мілітарної структури, одного ідеологічного проводу. Вулиця на честь родини повстанців Яськівих логічно поповнить перелік топонімів саме в цій частині міста».
Оксана ДЕНЕГА
Залишити коментар