Велике за площею і одне із найбільших за кількістю та густотою населення сіл Івано-Франківської територіальної громади, як і вся Україна, живе із надією на якнайшвидше припинення війни. Хтось сприймає це село як частину міста, для когось це місце для відпочинку «на міських горах». Сюди, немов магнітом, притягує охочих помилувалися краєвидами Івано-Франківська на фоні Карпат. Так, усе це про Вовчинець, велике село біля міста.

У серпні Вовчинець відзначив 644 роки з часу першої писемної згадки. Але війна внесла свої корективи в усталене та звичне життя, тому й не до свят місцевим мешканцям. Тепер усі турботи пов’язані із допомогою військовим на фронт, вимушеним переселенцям. Про те, як живе Вовчинець в умовах війни, ми поспілкувалися зі старостою села Михайлом Назаром.

«Ми живемо, як і вся Україна, у воєнному стані, маємо захисників, волонтерів. Практично всі люди включилися у допомогу для фронту. З очікуванням перемоги працюємо на перемогу. Як і всі українці, долучаємося хто чим може. Ми на місцях покликані робити все для того, аби потім не було соромно», – так розпочинає нашу розмову староста села.

У приміщенні адмінбудівлі, як і з перших днів повномасштабного вторгнення, чимало речей, які мешканці села зносять для потреб військових. Про кількість мобілізованих до лав ЗСУ та тероборони староста села не розповідає. Але запевняє, що охочих стати до захисту своєї Батьківщини було дуже багато. Практично в перші дні повномасштабного вторгнення чимало місцевих чоловіків, не чекаючи особливого запрошення, зголосилися до територіальних органів комплектування. Тоді навіть були сформовані черги, аби записатися.

«На жаль, за сім місяців війни село вже попрощалося із двома Героями, які загинули. Молимося, щоб таких випадків було якнайменше в Україні, і радіємо тим успіхам, які зараз показують наші Збройні сили на Харківщині та півдні України», – каже Михайло Назар.

Вовчинець ще сорок років тому став частиною Івано-Франківська. І відтоді село фактично підпорядковувалось Івано-Франківській міській раді, ведучи самостійну господарку. Вже два роки, відколи Вовчинець приєднали до Івано-Франківської територіальної громади. Добре це чи погано для самого села, покаже час. Але у Вовчинці переконані, що втратили багато чого, оскільки тепер не можуть самостійно розпоряджатися власними коштами. Доводиться чекати виділених грошей із загального бюджету територіальної громади. А потреби в селі бувають нагальними.

«Для різних сіл об’єднання в громади сприймається по-різному. Були ті бідні, які не стали багатими. Але були ті, хто мали повне право на розвиток», – зауважує Михайло Назар. Нагадаємо, що два роки тому при формуванні перспективних планів територіальних громад Вовчинець на рівні Кабінету Міністрів автоматично долучили до Івано-Франківської громади, хоча місцева влада була готова створити окрему Вовчинецьку громаду.

Ще до входження Вовчинця у територіальну громаду село мало чималі доходи, і це незважаючи на те, що на території Вовчинця немає промислових підприємств. Два роки тому Вовчинець мав власні надходження до сільського бюджету в розмірі 50 мільйонів гривень.

«Кризи 2008, 2013 та 2014 років суттєво на наш бюджет не впливали, бо джерела надходження в нас різнопланові. Це є податок на доходи від землі, оренда, а також на території села є багато об’єктів, які торгують підакцизними товарами. Але тепер ми доступу не маємо до тих податків, бо вони йдуть не у Вовчинець, а в центр громади», – каже сільський староста.

У старости села виникають побоювання, що комунальні підприємства, котрі і так перевантажені, можуть не впоратися із викликами на порозі нової зими. «Вони сьогодні не готові забезпечити місто Івано-Франківськ, я вже не кажу про сільські населені пункти. Тому керівництво громади шукає можливості випередити можливі перебої у зимовому прибиранні вулиць», – зауважує Михайло Назар.

Для забезпечення порядку на території Вовчинця, як і в інших селах громади працюють два комунальні працівники від КП «Благоустрій». Вони дбають про чистоту в громадських місцях, косять траву, прибирають територію, взимку розчищають доріжки від снігу.

«У плані благоустрою території сіл віддані під опіку КП «Благоустрій». Відбувається прибирання місць загального користування, покіс трави, взимку розчищаються доріжки від снігу. Маємо двох комунальних працівників. Але можу сказати, що це неефективно. Дякую працівникам комунального підприємства, але ми працювали трошки по-іншому. Для того, щоби забезпечувати своєчасний покіс трави, чистоту, ми укладали невеликі договори підряду із приватними підприємствами, які могли впоратися із таким завданням за три дні. Через місяць така робота знову виконувалася. Для нас це було не складно», – ділиться попереднім досвідом прибирання території села Михайло Назар.

Завжди проблемним було сполучення із деякими селами громади через погану дорогу на Вовчинецькій горі. Дістатися із Узина, Колодіївки чи Добровлян до Івано-Франківська було дуже непросто, адже автівка могла просто не проїхати складну ділянку дороги. Цей короткий шлях до центру громади, щоправда, долають тільки власним транспортом. Натомість комунальні автобуси курсують через Угорники та Підлужжя, аби доїхати у віддалені точки громади.

На початку вересня частину підйому на Вовчинецьку гору таки заасфальтували. Але є незадоволені тим, що цей поточний ремонт зроблений не так, як би цього хотілося. Проте в умовах війни інакше бути не може. «Так, деякі зауваження слушні, – переконує староста Вовчинця. – Скажімо, на тій ділянці дороги немає відводу дощової води. Вона текла по дорозі, а зараз тече по асфальту. Обмежилися тим, що зроблено 650 метрів дороги. Новий асфальт покращив умови підйому та спуску з гори, хоча це тільки частинка проєкту, який би мав бути виконаний на Вовчинецькій горі».

Зрештою, Вовчинецькі гори стали туристичним магнітом громади із оновленими оглядовими майданчиками. Відчули збільшення потоку туристів і мешканці села.

«З 2002 року, перебуваючи на посаді сільського голови, я як мінімум двічі на рік мав зустрічі з екологами, які контролювали стан місцевого заповідника «Вовчинецькі гори». 30 гектарів цих пагорбів входять у заповідник. На той час існувала міжрайонна екологічна інспекція. Там були наполегливі люди, які за будь-яку дрібницю накладали штрафні санкції навіть за невеличкий клаптик сміття площею один квадратний метр. Мене дивує, що так приваблює людей у Вовчинецьких горах. Раніше приходили з сім’ями, відпочивали на природі. Тепер це щось таке, щоби піднятися на пагорб, аби зверху подивитися на місто. В нас утворився «автобазар». Їдуть всі, роблять що хочуть. Скажемо, це не відповідає вимогам поведінки у заповіднику», – бідкається староста Вовчинця.

На жаль, у селі не знають, як вийти із цієї ситуації. Кажуть, сміття побільшало в рази. Автотранспорт мав би залишатися у визначених місцях паркування, яких немає. Машини їдуть по всій території заповідника, виносять болото на дорогу. Відчули величезне навантаження автотранспорту і на головній дорозі. У селі люди вдячні тому, що діє комендантська година, а тому потоки автомашин припиняються з 23 години. У відпочинкову зону рухається дуже багато машин, особливо у вихідні. Кажуть, що їдуть і кросові мотоцикли, і квадро цикли, і повнопривідні позашляховики.

Але не все так погано у розвитку туристичної інфраструктури. На Вовчинецькій горі проклали веломаршрут майже 20 років тому. У велосипедистів було своє бачення розвитку цього маршруту. Він великий, його можна розвивати, створювати відповідні місця відпочинку. Власне це намагалися втілити в межах програми транскордонного розвитку, створюючи оглядові майданчики.

У селі мають постійну проблему із двома Бистрицями, котрі омивають Вовчинець із двох боків. У період затяжних дощів природна стихія завдає збитків мешканцям Вовчинця. Небезпека підтоплень тут назріває щоразу під час рясних опадів та підйому рівня води.

«Ми залишились такими ж незахищеними. Так, у період дощів маємо серйозну потенційну загрозу підтоплень. Пам’ятаємо, що нам наробила велика вода у 2008, 2009, 2010, 2018 роках», – каже Михайло Назар. Негода в ті роки навчила місцеву владу, що треба хоч якось рятуватись, бо інакшої ради від цього не буде. Тому в селі почали активно укріплювати береги двох Бистриць.

За останні 20 років у селі за державні кошти збудували 1300 метрів гідрозахисної дамби на Бистриці Надвірнянській. Таким чином фактично укріпленим став лівий берег річки від мікрорайону Каскад і до моста у Вовчинці. У 2008 році недобудовану дамбу в одному місці розмило. Тоді була затоплена стара частина села. У 2009 та 2010 роках вже вдалося врятувати територію села від великої води, бо була відповідна техніка.

«Відсутність дамб на решти відрізках нам довелося компенсувати іншим. І я переконаний, що ми зробили правильно. У місті ведеться багато будівництва, а ґрунт із розкопок нема де складувати. Ще будучи органом місцевого самоврядування, ми давали дозвіл на складування такої землі. Таким чином ми формували ґрунтозахисний вал від води, – розповідає староста Вовчинця. – Нам вдалося зробити досить багато. Ми закрили правий берег на відрізку 330 метрів від колиби до моста. Також ми закрили лівий берег і продовжили його до дачного масиву «Калиновий гай», лівий берег також закрили від моста до дачного масиву «Агрохімік».

Пан Михайло запевняє, що вчасно вдалося виконати такі роботи, оскільки вже у 2018 році не було надто великих проблем із повеневими водами. Такі ж роботи почалися і на Бистриці Солотвинській ще у 2015 році. Місцеві мешканці за час спостережень за річкою помітили, що вона дуже непередбачувана. Вода тут може дуже швидко піднятися і так само швидко зійти. Але вона постійно встигає наробити чимало клопотів людям. Тому місцева влада почала також формувати земляний насип на правому березі від гаражного кооперативу в районі ринку «Анатоль». Але, на жаль, цього року наштовхнулися на нерозуміння зі сторони територіальних громад, котрі розташовані на іншому березі Бистриці. «Вони бояться, що вода піде до них. Хоча з їхньої сторони берег вищий. Також ми не звужуємо русла», – запевняє староста.

Зараз у Михайла Назара є побоювання щодо підйому рівня води саме у цій Бистриці, бо сільські вулиці в тому районі при пійдомі на 1,3 метра починають плавати. Староста села зазначає, що на тій ділянці залишилося укріпити 250 метрів дамби. Такі роботи з укріплення берегів річок у Вовчинці називають  однією фразою – «дешево і сердито». Жодних бюджетних коштів на це не витрачали, оскільки самі будівельні організації займалися облаштуванням дамб. Якщо будувати такі укріплення, то на це потрібно витратити десятки мільйонів, у держави в такий час на це коштів немає. А результатом зробленого в селі тішаться неабияк.

У Вовчинці ніколи не плекали марних надій щодо можливого аграрного розвитку, адже село є фактично частиною обласного центру. А ті люди, котрі проживають у старій частині Вовчинця, також не мають бажання повертатися до сільського господарства. Свідченням цьому є наявність лише однієї корови у селі із чисельністю населення понад 6 тисяч населення. Пересічних людей із села повернути до сільського господарства не вдасться, переконаний Михайло Назар. За його словами, це не лише особливості Вовчинця, адже у всьому світі сільське господарство є дотаційною галуззю.

На його думку, в цьому плані необхідно продумувати реальніші кроки та механізми для того, аби підняти сільське господарство. А простий сільгоспвиробник зіткнеться із проблемою збуту товару, бо на шляху простого селянина знайдеться чимало контролюючих органів.

У Вовчинці працює територіальний підрозділ ЦНАПу. Тут усі послуги виконує лише одна людина. Це зовсім не складно, адже до такої роботи у Вовчинці звикли ще до входження в Івано-Франківську громаду. «У нас не був роздутий штат сільської ради. Щороку працівники сільради проходили навчання у магістратурі державного управління. Коли ми злилися з містом, наші спеціалісти готові були працювати. Ми не звільнили нікого. До цього в нас у сільській раді також надавали всі види послуг, за винятком хіба архітектурних питань», – пояснює староста села.

Воєнні дії на території нашої країни відбилися і на найменших мешканцях Вовчинця. Вовчинецька гімназія зараз працює в режимі онлайн, що дуже незручно. Першокласники тимчасово ходять на уроки до найближчого Ліцею №25, бо мусять звикнути до навчання. Решта початкових класів раз на тиждень займаються в Будинку культури, бо там є укриття на випадок повітряної тривоги. Частину приміщення старої школи планують обладнати для укриття школярів, але поки що очікують дозволу на це від Департаменту освіти.

Садочок працює. Укриття там почали робити ще минулого року, коли проводили тренування з евакуації. А вже з березня цього року зробили повноцінні туалети як для дітей, так і для дорослих, облаштували місця для тимчасового перебування. «Так, то не хтозна які меблі, але примітивні лавочки і столики служать», – каже Михайло Назар.

Вимушених переселенців у Вовчинці було зареєстровано понад 300 у березні та квітні. Зараз також є люди, які залишилися на проживання, але їх значно менше. Місцева влада знала кількість, бо люди приходили у ЦНАП реєструватися. Передбачалося, що можна буде розмістити за потреби людей у Будинку культури чи у школі, але такої потреби не виникало.

«А поки життя триває, то й мріється і віриться, що все в нас буде добре. Я розумію, що зараз нам кажуть, що інакше не буде. Але реформи ще будуть шліфувати і змінювати. Нічого немає страшного в тому, що поряд із великим містом є сучасне село. Люди мають бажання жити біля міста. Ми творимо середовище, в якому хочеться жити», – додає на завершення староста Вовчинця.

Володимир БОДАК