Історії двох журналістів із Прикарпаття, які стали на захист України

До повномасштабного наступу РФ їхньою зброєю було слово. У своїх інтерв’ю, репортажах, світлинах, теле- та радіопрограмах вони висвітлювали злободенні проблеми сьогодення, розвінчуючи соціальні міфи та стереотипи, шукали правди та справедливості, тримаючи «під прицілом» діяльність місцевих політиків та посадовців. Однак, загроза втрати державності, свободи та незалежності України змусила їх припинити журналістку діяльність і стати на захист рідної землі.

«Західний кур’єр» продовжує розповідати історії захисників з Прикарпаття. І сьогодні героями нашої рубрики є двоє журналістів з Івано-Франківщини, які після 2022-го покинули редакційні офіси та доєднались до лав оборонців України.

Про військові будні, мотивацію, інформаційну гігієну та головні завдання журналістики під час воєнного стану – у розмові із захисниками:  Ігорем Марковським – головним редактором агенції новин «Фіртка», парамедиком 710 бригади охорони Держспецтрансслужби та Артемом Колосовим – ведучим радіо «Західний полюс», військовослужбовцем артдивізіону 10 ОГШБ.

«В умовах війни базові знання з такмеду повинен мати кожен українець», – Ігор Марковський

Журналістський шлях 39-річного франківця Ігоря Марковського розпочався у 2005 році, коли він був ще студентом спеціальності «Політологія» ПНУ ім. В. Стефаника. Працював кореспондентом у корпунктах «5 каналу» та НТН в Івано-Франківську, на місцевому телеканалі «Третя студія» та кількох франківських інтернет-сайтах. Займав посаду прессекретаря колишнього голови Івано-Франківської ОДА Миколи Палійчука. Згодом переїхав до Києва, де працював кореспондентом програми «Факти тижня» на телеканалі ICTV та у політичному піарі: прессекретарем Ольги Богомолець та політконсультантом у кількох партіях. У 2019 році повернуся у рідний Франківськ, очолив пресслужбу компанії «Івано-Франківськгаз Збут», а з 2021 року працював на посаді головного редактора інформаційного видання «Фіртка».

Повістку Ігор Марковський отримав 1 травня 2022 року, а вже 20 червня – склав військову присягу. І ось уже майже два роки журналіст та політконсультант працює на посаді парамедика у 710 бригаді Державної спеціальної служби транспорту ЗСУ. Ігор зазначає, що під час опанування спеціальності військового медика йому неабияк допоміг досвід з надання домедичної допомоги, який він отримав у команді організаторки та координатори медичної служби Майдану Ольги Богомолець під час Революції Гідності.

За два роки служби був удома 30 днів

Ігор Марковський зізнається: усвідомлення того, що рано чи пізно служити доведеться у нього було, адже війна повномасштабна. А він – молодий, здоровий чоловік.

«Я розумів, що це тільки справа часу… Однак, надіявся, що вдасться потрапити на посаду по своїй спеціальності – військовим прес-аташе, військовим кореспондентом чи в контрпропаганді. Однак, не вийшло. Довелось опанувати спеціальність військового медика», – розповідає Ігор.

На даний час військовослужбовець проходить службу на кордоні з Білоруссю на Рівненщині. Досі Ігорю не доводилось брати участь в евакуаційних групах, однак, він перебуває у резерві першої черги в штурмовій бригаді і знає, що це, як і вручення повістки – тільки питання часу… У бригаді постійно відбуваються ротації. На даний час частина побратимів розміновує Миколаївську та Херсонську області, інша частина – бере участь у побудові фортифікаційних споруд та укріплень на Запоріжжі та Сумщині, деякі підрозділи 710 бригади охороняють кордон, інші – воюють на Донеччині.

На запитання, як вдалось адаптуватись до армійських умов проживання, Ігор відповідає:

«Пристосовуєшся, адже розумієш, що у тебе немає іншого виходу. Так, ще у 2022 році ми думали, що військова служба матиме кінець, до прикладу, як були ротації в АТО/ООС. У минулому році всі зрозуміли, що ця війна надовго і на демобілізацію, на жаль, надіятись навіть немає сенсу. Про те, що хочеться додому стараємось навіть не думати. За майже два роки служби я був удома рівно 30 днів… Зараз отримати відпустки чи добові звільнення ще тяжче, людей у армії критично бракує. До прикладу, наш підрозділ скоротився практично вчетверо. Живий – це вже добре».

 Турнікет рятує життя, якщо він якісний  

В обов’язки парамедика Ігоря Марковського входить надання медичної допомоги побратимам та проведення тренінгів з такмеду, на яких він вчить хлопців рятувати життя та здоров’я у бойових умовах. Також при нагоді військовий медик проводить уроки та тренінги з основ безпеки та надання самодопомоги у школах.

Парамедик наголошує, під час поранення першочергово необхідно вміти: у випадку кровотечі якнайшвидше накласти турнікет (до 30 секунд), у випадку декомпресії – знати куди вколоти декомпресійну голку, у випадку осколкового чи кульового поранення грудної клітки чи спини – вміти правильно накласти оклюзійну наліпку, в разі потреби – ввести назофарингеальну трубку. І ті військовослужбовці, які старанно прислухаються до рекомендацій парамедиків, сумлінно відпрацьовують навики під час тренувань, мають більше шансів вижити на полі бою.

Також важливим є слідкувати за укомплектуванням власної аптечки. Якісно укомплектована аптечка обійдеться приблизно у 10 тисяч гривень. І її Ігор рекомендує почати укомплектовувати всім військовозобов’язаним, адже ті, що видаються в армії – не завжди наповнені якісними матеріалами.

«Хороший турнікет коштує від 1300 грн. Їх потрібно мінімум чотири штуки на одну людину, в ідеалі – п’ять-шість, адже у нас є чотири кінцівки. Ще є таке поняття, як перенесення турнікету. Під обстрілами турнікет накладається максимально високо. А вже у більш-менш безпечній зоні бойовий медик оглядає і, можливо, потрібно опустити турнікет, щоб зберегти максимальну довжину кінцівки. Після 4 годин накладення турнікету ризик ампутації зростає, понад 6 годин – кінцівку вже не врятувати. І, на жаль, кількість травматичних ампутацій через неправильне накладання турнікета у нас залишається досить високою. Також у аптечці потрібно мати гемостатичні бинти, які зупиняють кровотечу в тих місцях, де неможливо накласти турнікет. Коштують вони від 500 грн. Їх потрібно мінімум два-три комплекти. Оклюзійні наліпки – в залежності від виробника, коштують від 1 до 1,5 тис. грн. Ножиці, шини, декомпресійні голки тощо».

Марковський відмічає, що важливу роль грає якість медматеріалів, особливо турнікетів: «Ризик померти через неякісний турнікет у 5 разів вищий, а ризик мати ампутовану кінцівку – в 20 разів вищий. Важливо не тільки накласти турнікет, щоб він не розірвався, а щоб він витримав ще 4-5 годин. Коли ми накладаємо американський турнікет CAT (Combat-Application-Tourniquet), то значно вища ймовірність що навіть через 5 годин кінцівка буде збережена».

На думку парамедика, елементарні знання з порятунку життя дітям потрібно давати вже з першого класу. А для старшокласників потрібно проводити регулярні навчання та тренінги з надання домедичної допомоги. Також він впевнений, що варто змінити підходи для забезпечення автомобільними аптечками. Джгут він рекомендує замінити на турнікет, а також включити як обов’язковий елементи автомобільної аптечки декомпресійні голки та назофарингеальну трубку. Також він вважає за необхідне на законодавчому рівні закріпити обов’язковим викладання у автошколах основ тактичної медицини.

«В умовах воєнного стану базові знання з такмеду повинен знати кожен українець. Зважаючи на постійні обстріли ворожими ракетами та безпілотниками – полем бою може стати будь-який регіон України. І, у випадку прильоту десь у населений пункт, кожен водій зможе надати першу домедичну допомогу. Чим більше ми знаємо і вміємо, тим ми сильніші і тим більше шансів вижити», – наголошує парамедик.

Журналістський досвід у армії допомагає і заважає водночас

Журналіст з майже двадцятирічним стажем переконує, що місія журналістів у час війни надзвичайно велика. «На жаль, в інформаційні війні ми програємо росіянам. Так, більшість українців вже давно не дивляться телемарафон, який став пропагандисткою ямою. Люди в основному черпають інформацію з інтернет-ресурсів, а там дуже багато дезінформації».

За словами військовослужбовця, досвід журналіста допомагає йому критично мислити та розвінчувати ІПСО. Здійснюючи фактчекінг, Ігор Марковський постійно закликає побратимів більш критичніше ставитись до контенту, який вони споживають.

«Годувати українців обіцянками, що скоро ми зайдемо у Крим – неправильно. Це ж не спортивні змагання, коли нам треба добігти до фінішу, і тоді ми – переможці. На жаль, навіть якщо ми дійдемо до кордонів України 1991 року, війна все одно не закінчиться. Просто ми відтіснимо лінію фронту, з якої нас будуть обстрілювати», – говорить він.

З іншої сторони, навики журналіста заважають на військовій службі, бо ти розумієш абсурдність деяких наказів, застарілих правил та вимог армійського статуту. «Інколи у армії легше, коли ти просто бездумно виконуєш накази», – каже військовий.

Стосовно планів на майбутнє Ігор Марковський іронізує:

«Я вже тут відбув «строк», як за дрібну крадіжку. Ті хлопці, які служать з часів АТО/ООС вже «відсиділи», як за вбивство. Навіть злочинець знає, коли він вийде з в’язниці. Ми ж не знаємо… Тішити себе ілюзіями немає сенсу. Це ще більше заганяє тебе у психологічну прірву. Елементарно, навіть відпустку спланувати не можна. То про які плани на майбутнє можна говорити?».

Вдома Ігоря чекають батьки, дружина з двома донечками, сестра з племінниками. Крайній раз побувати кілька днів вдома йому вдалось ще у листопаді 2023 року.

 «ВІЙНА – ЦЕ МАРАФОН БЕЗ ВИЗНАЧЕНОЇ ТОЧКИ ФІНІШУ», – АРТЕМ КОЛОСОВ

У перший день повномасштабної війни ведучий радіо «Західний полюс» Артем Колосов зателефонував у редакцію і повідомив, що на роботу не вийде. А вже вранці 25 лютого 2022 року разом з іншими добровольцями їхав у автобусі у військову частину. І ось вже понад два роки замість журналістської діяльності він стоїть на захисті Батьківщини.

Закінчивши ІФНТУНГ за спеціальністю  “Нафтогазова інженерія і технології”, Артем Колосов деякий час працював по спеціальності, але маючи творчу натуру перевівся у журналістику. У 2015-2016 роках служив строкову військову службу у патрульному батальйоні Національної гвардії України у Харкові, охороняючи громадських порядок на вулицях міста та під час масових заходів. Із 2018 року і до трагічного 24 лютого 2022 року працював ведучим на радіо «Західний Полюс».

Пригадує, як на початку лютого 2022-го всі навколо говорили про можливе повномасштабне вторгнення. Тривожне очікування змішувалося з невірою в те, що велика війна взагалі можлива. Але було чітке усвідомлення, що щось буде.

«Підозрював, що доведеться служити, але, чесно кажучи, до кінця не вірилось… Адже це війна! Жодна людина її не хоче…Часто від своїх знайомих чув, що коли доведеться, вони підуть захищати країну. Під час повномасштабного вторгнення частина з тих людей, які так казали, опинились за кордоном. Я ж вирішив виконати свою обіцянку – 24 лютого пішов у Івано-Франківський ТЦК та СП», – розповідає Артем.

Де і ким буде служити, він не знав. Каже, що строкова служба дала йому зрозуміти, що в армії планувати щось – справа даремна. В той день набирали людей у прикарпатську «десятку». На момент розподілу він просився в 109 батальйон, куди потрапили кілька його друзів, відстояв велику чергу… Але не вийшло, розприділили Артема в артилерійський дивізіон 10 ОГШБ. Так, з 25 лютого 2022 року і до нині 33-річний франківець служить у даному підрозділі.

«Моя робота не настільки цікава, як у хлопців на передовій. Справжні герої – це наша піхота та штурмовики», – ділиться Артем.

За словами Артема досвід строкової служби має перевагу, бо дає розуміння армії, як структури, її правил та дисципліни: «Коли знаєш як все працює, то швидше адаптовуєшся. І до певного обмеження свободи також. Так, інколи буває важко, але справитись з труднощами абсолютно реально. Особливо, коли знаєш, заради чого ти тут».

За позивний взяв назву улюбленої вершини Карпат

На військовій службі спочатку Артемові дали позивний Полюс – від місця роботи на радіо «Західний полюс». Однак, він не прижився. Інший позивний, яким він користується досі – Петрос.

«Часто мої побратими, коли чують позивний Петрос, уявляють якогось мексиканця (усміхається). Насправді, Петрос – це вершина Карпат, яку я дуже люблю. А ще він є символічним, бо наша бригада гірсько-штурмова», – ділиться захисник.

Походи у гори є одним із захоплень Артема. І перебуваючи у коротеньких відпустках, військовослужбовець не опускає можливості помандрувати горами. Тут він черпає сили і натхнення.

Коли є можливість, Артем записує свої думки, робить нариси про будні на військовій службі та ділиться ними на своїй сторінці у Facebook. За словами військовослужбовця, це для нього свого роду терапія: «Коли вдається щось записати – це круто. Ти ніби повертаєш у минуле… Це дуже заряджає і мотивує», – розповідає захисник. Однак, через брак часу, робити такі замальовки вдається вкрай рідко.

«Щоб писати, потрібен ресурс. На жаль, станом на зараз у мене цього ресурсу не вистачає. Голова забита іншими справами. Весь творчий потенціал витрачається на роботу по службі», – додає він.

ТікТок – страшний і підступний ворог   

Водночас, військовослужбовця з журналістським досвідом відверто дратує контент, який споживають деякі побратими, особливо у ТікТок, який в переважній більшості є або відвертою неправдою, або маніпуляцією: «Все пропало», «українська влада винищує простий народ на війні», «президент України – зрадник і корупціонер», «служити хай ідуть діти олігархів та поліцейські» тощо. Я намагаюсь пояснювати їм, що не варто вірити неперевіреним новинам, що така інформація є продуктом ворожої пропаганди і спрямована на демотивацію військовослужбовців та дестабілізацію у суспільстві. Але, на жаль, поки ТікТок перемагає. І мені дуже боляче від цього», – зізнається військовий.

І додає, що якісна журналістка робота у час війни надзвичайно важлива. Правдивий контент в рази складніший. Аудиторія, яка буде його споживати, набагато менша, ніж у ТікТок.

«Треба боротись за розуми українців – не тільки людей, які зараз перебувають на тимчасово окупованих територіях, а й за розуми військовослужбовців. Умови служби складні, військові втомлені і часто готові швидше повірити у те, над чим замислюватись не потрібно. Багато з них навіть не усвідомлюють, що переглядаючи маніпулятивні відеоролики, створені незрозуміло ким, часто вирвані з контексту та без правдивого підґрунтя, вони отруюють свою свідомість. Найлегше сказати: «у всьому винна влада» та «всі чиновники крадуть». А що кожен з нас особисто зробив, аби цього не було?», – наголошує журналіст-військовослужбовець.

Артем розповідає, що перші місяці повномасштабної війни через відсутність Інтернету він майже не знав, що відбувається у світі. І зараз список ресурсів, з яких він отримує інформацію, невеликий, зате перевірений. Це – YouTube-канал «Телебачення Торонто», телеканал «Армія TV», радіостанція «Армія FM» та ТРК «Суспільне».

«На цих ресурсах немає маніпуляцій та клікбейтів, тут можна отримати якісний журналістський продукт. Я б рекомендував їх дивитись всім. І відписатись від ТікТок», – наголошує Артем Колосов.

Одним з основних сюжетів, які мали б регулярно висвітлюватись у місцевих ЗМІ та соцмережах, журналіст-захисник називає правдиві та надихаючі історії про українських захисників. Артем служить у одному підрозділі з відомим писанкарем з Коломиї Олегом Кіращуком. Напередодні благодійного аукціону для потреб 10 ОГШБ він записав інтерв’ю з воїном-писанкарем, яке виклав на своїй сторінці у Facebook. Згодом ця писанка була продана на аукціоні за 18 000 гривень. «Олег Кіращук своїм писанкарством зібрав для нашої бригади не одну сотню тисяч гривень. За що йому велика вдячність», – додає Артем. Водночас, цю історію передивились сотні побратимів і для деяких з них техніка і символізм писанкарства стала відкриттям.

Військовослужбовець намагається постійно підтримувати зв’язок з колегами-журналістами, під час кожної відпустки обов’язково навідується на радіо. Під час крайнього перебування у рідному Івано-Франківську йому навіть вдалось записати ефір з канадійцем Коліном Кеннеді, який подорожує світом, продає листівки, а кошти передає на різні гуманітарні потреби українців.

Стосовно планів щодо повернення до професії журналіста Артем відповідає: «Наразі мені важко відпости на це запитання. Не знаю, коли повернусь, в якому стані… Напевно, хотів би, але поки зарано так далеко забігати. Наразі я продовжую службу у ЗСУ».

І додає, що невідомість – це, мабуть, те, що найбільше гнітить і виснажує на військовій службі.

«До прикладу, на «строчці» солдати знають, що служба триватиме рік-півтора. А тут ми не знаємо, скільки ще доведеться служити. Війна – це марафон, який не має визначеної точки фінішу», – зізнається військовий.

На час запису інтерв’ю Артем Колосов якраз отримав коротеньку довгоочікувану відпустку.

«Хочу відпочити, набратись сил, енергії, оновити свій морально-психологічний стан і повернутись з новими силами до виконання військових обов’язків», – ділиться захисник.

А з нагоди професійного свята Дня журналіста бажає колегам, щоб перегляди їх матеріалів були не менші, як у вірусних відео у ТікТок.

Матеріал підготувала Мар’яна Риндич