За крайній рік на Прикарпатті вдвічі збільшилась кількість звернень до медиків стосовно проблем із психічним здоров’ям. Війна наклала свій відбиток на емоційний стан кожного з нас, навіть у тилу, і навіть, якщо ми цього не помічаємо.
Переживання, повсякденне очікування новин, неможливість контролювати власну життєву ситуацію – всі ці емоційні потрясіння, які ми регулярно переживаємо, мов крупинки, поволі збиваються в один великий комок. Це може стати серйозною завадою нашої психологічної рівноваги навіть після довгоочікуваної перемоги. Особливо вразливі в цьому плані жінки.
Як не допустити, щоб стрес підступно та непоправно порушив наше емоційне здоров’я та стосунки з близькими – досвідом з читачами «Західного кур’єру» поділилася психологиня волонтерського центру «Фільтр», сімейна консультантка Наталія Андрусів.
Втомлені війною
Війна та пов’язані із нею тривоги, навіть далеко від зони бойових дій, впливають на кожного. Враховуючи більшу чутливість жінок від природи, саме вони дужче піддаються переживанням. Одна з найбільш емоційновразливих категорій – внутрішньо переміщені українки.
«Разом із домом ці люди втратили впевненість та визначеність в своєму майбутньому, – розповідає Наталія Андрусів. – Вони живуть у емоційно підвішеному стані. Багатьох тримає надія повернутися, що не дає пустити коріння на новому місці. І це якраз стосується жінок особливо».
На жінці частіше лежить відповідальність за домашнє вогнище та дітей. Наприклад, прийняття рішення, чи продовжувати дитині навчання онлайн, чи відвідувати школу очно в Івано-Франківську. Другий варіант зручніший, але це означає обірвати ще одну ниточку з рідним домом. І таких непростих рішень доводиться приймати десятки.
«Проблеми є, але часто біль настільки сильний, що жінки не можуть поділитися ним навіть одна з одною, – каже психологиня. – Наш волонтерський центр організував групу 16+ для жінок «Моя історія війни», але, виявилося, люди ще не готові розкриватися у такому форматі».
Часто за психологічною допомогою звертаються дружини захисників, які перебувають на фронті.
«Очікування – дуже важкий тягар. Особливо з врахуванням того, що часто жінка має взяти на себе обов’язки, які раніше вона ділила з чоловіком на двох – турбота про дітей, побутові справи. Такі жінки потребують підтримки і розуміння, не менше за військових», – пояснює Наталія Андрусів.
Ті, хто не пережив через війну сильних особистих потрясінь, як ВПО чи дружини воїнів, також можуть зіткнутися з серйозними психологічними травмами через так званий фоновий стрес.
«Дуже поширений запит на прийомі у психолога – емоційна втома від війни, – говорить Наталія Андрусів. – Поширені звернення з апатією та вигоранням. Не з депресіями, а саме пригніченим станом. Поки війна триває, ми всі, так чи інакше, живемо у постійному стресі, який вона створює. У тилу це, як мінімум, побутові труднощі, переживання за дітей, неможливість контролювати своє життя. Здається, що ми добре справляємось, все ніби добре, але часто це не так».
Такі, на перший погляд, незначні внутрішні переживання «вилазять» назовні емоційними гойдалками, страхами, тривогами, які людина може сприймати як норму. В когось захисною реакцією на перманентний стрес стає абсолютна байдужість до всього, що відбувається навколо, через неможливість більше емоційно реагувати. Люди, які бачили війну та бомбардування на власні очі, навпаки, не можуть впоратися зі страхами.
«Мої знайомі, які пережили бомбардування в Києві, і зараз живуть в нашому місті, кожного разу під час тривоги спускаються в бомбосховище з восьмого поверху без ліфта. Це той випадок, коли страх та емоційна пам’ять переборює лінь та фізичну втому», – каже Наталія Андрусів.
Знайти свій ресурс
Відчуття постійного страху чи байдужості до того, що відбувається у вашому житті, небажання спілкуватися з оточуючими, поганий сон – все це може бути ознаками емоційної нестабільності, які не варто ігнорувати, а звертатися по психологічну допомогу.
«Очікувати, що після перемоги всі наші страхи та психологічні проблеми вирішаться самі собою – велика помилка, – запевняє Наталія Андрусів. – Перемога буде, але наші внутрішні «таргани» нікуди не дінуться. Теоретично, після перемоги у всіх нас буде двотижнева ейфорія, яка потім опаде. І перед нами постануть всі ті самі виклики, що й сьогодні».
Проаналізувати власний психологічний стан можна, для початку, порівнявши свою продуктивність, відчуття, емоції до та після війни, радить психологиня.
«Є багато ресурсів, які можна з цього приводу почитати, – зазначає Наталія Андрусів. – Зокрема, програма «Ти як?» від Олени Зеленської, де описують симптоми емоційної нестабільності та популяризують самодопомогу на кшталт дихальних вправ. Їх можна практикувати навіть, коли ви не в стресі. А, якщо тривожна ситуація виникне ви будете готові з нею впоратись».
В час війни особливо потрібно розвивати навички піклування про власний емоційний стан, переконує сімейна консультантка:
«Щоб покращити свій психологічний стан, по перше, треба про нього дбати. Щось свідомо робити для його покращення і робити це регулярно, як фізичні вправи чи похід до перукаря. Свідомо і конкретно планувати час саме для емоційного розвантаження та відновлення».
Підходити до цього питання треба також спираючись на власні відчуття та вподобання. Когось розвантажує спорт, а когось дратує. Когось заспокоює творчість, когось – похід до церкви.
За словами Наталії Андрусів, з цього приводу є цікаві дослідження ізраїльських психологів «BASIC Ph».
«Йдеться про канали відновлення ресурсів, прийнятні для кожної людини – віра, емоції, соціалізація, когнітивні здібності, уява або творчість і фізична активність. Ці речі забезпечують відновлення внутрішньої стійкості всім, але для кожного різною мірою. В когось домінувати буде віра, це буде давати спокій і розвантаження. Хтось навпаки хоче виговоритись, почути пораду, отримати допомогу. Для когось дієвим способом стане зустріч із друзями. Свій власний канал відновлення треба шукати кожному», – підсумовує Наталія Андрусів.
Тим, хто переживає розлуку з близькими через війну, психологиня радить найперше не припиняти спілкування, а зідзвонюватись, переписуватись так часто, наскільки це можливо.
«Можливо ця порада здається поверхневою, але основа збереження стосунків – це спілкування. Коли люди перестають спілкуватися, кожен з них починає розвиватися в свій бік. Хочуть вони цього чи ні, але вони віддаляються. Так, іноді навіть таку просту річ як бути на зв’язку важко втілити, коли чоловік воює. Але треба намагатися це робити. Нехай це буде дзвінок один раз на день в той самий час, переписка, яку можна перечитати пізніше. Завдання кожного з сім’ї зберегти якомога більше спільних інтересів», – додає Наталія Андрусів.
Оксана ДЕНЕГА
Залишити коментар