До початку російсько-української війни відомий писанкар з Коломиї Олег Кіращук створив приблизно 15 тисяч писанок. Його писанки стали окрасою музейних та приватних колекцій не тільки в Україні, а й далеко за її межами, росіяни намагались присвоїти його авторські роботи, велетенські копії його писанки двічі брали участь у параді до Дня незалежності України, а у час великої війни стали незамінними лотами благодійних аукціонів для потреб ЗСУ.
Коли над Україною нависла загроза втрати державності та свободи, у 2014 році митець змінив писак на автомат та став на захист Батьківщини. Під час повномасштабного вторгнення талановитий майстер писанкового розпису знову став у стрій та досі несе службу у складі 10 ОГШБ. Перший рік повномасштабної війни про розпис писанок навіть не думав – не було ні умов для творчості, ні натхнення.
Однак, вже понад рік захисник знайшов у собі сили продовжити справу життя і почав писати писанки у перервах між службовими завданнями за кілька кілометрів від лінії розмежування. Сакральне мистецтво стало для нього не тільки способом відволіктись від негативу, а й ще одним засобом наблизити перемогу України та популяризувати українське військо, пише Західний кур’єр.
Від хобі – до справи життя
52-річний Олег Кіращук народився і виріс у Коломиї. З дитинства спостерігав, як писанки створюють його мама та бабуся. Хлопець вважав, що писанкарство – зовсім не чоловіча справа, але взявши в 14 років писак до рук, так захопився, що це стало справою його життя.
Першу свою писанку Олег Кіращук створив у 14-річному віці для продажу на базарі.
«Часи були нелегкі. Як найстарший син у сім’ї таким чином намагався допомогти батькам прогодувати сім’ю. З одного боку, я трохи соромився, адже писанкарство вважалось не чоловічою справою. З іншого – був гордий, що міг своєю працею допомогти родині», – розповідає писанкар.
Після здобуття Україною незалежності в 1991 році традиція писанкарства почала відроджуватися. На Заході України ця традиція відновилась дуже швидко, бо насправді тут вона і не припинялась, просто існувала напівтаємно. Великий внесок у відродження цієї автентичної української традиції вклав тоді ще молодий майстер писанкового розпису Олег Кіращук.
Повернувшись зі строкової службу, Олег знову взявся за писак.
«Однолітки ходили на кавалєрку, а я не міг відірватись від писанок», – пригадує з усмішкою.
Олег Кіращук розписує перепелині, страусині, гусячі та курячі яйця – вибір залежить від масштабності візерунку. На створення однієї писанки може піти кілька днів. Спершу писав у автентичному стилі, з традиційними орнаментами, відтворивши понад 80 видів старовинних покутських писанок. Згодом розробив свій авторський стиль. «Почерк» Кіращука впізнають саме в оригінальному поєднанні елементів композиції та експериментах з кольоровою гамою.
Не обереги, а музейні та колекційні експонати
Одним з улюблених орнаментів на народних писанках Олега Кіращука є стилізоване зображення оленів. Саме велетенська копія його писанки із зображенням оленів двічі брала участь у параді до Дня Незалежності України у Києві (в 2012 та 2013 роках). Зокрема, у 2012 році вона була визнана кращою, тому у 2013-му очолювала парадну колону на правах переможця. Велетенське яйце розмальовувала група художників на чолі з франківським живописцем Яремою Стециком.
Також митець любить зображувати народні легенди на писанках. Зокрема, часто відтворює легенду про Рахманський Великдень. Вперше він прочитав цю легенду у праці «Гуцульщина» Володимира Шухевича, виданої понад сто років тому.
«Мотив Рахманського Великодня дуже цікавий. За легендою наші предки вірили, що далеко за лісами живуть монахи-рахмани. У час великодніх свят вони збирали всю шкарлупу від писанок та яєць, на яких пекли паски, та викидали у річку. Пращури вірили, що через три тижні ця шкарлупа допливе до рахманів, вони її побачать і зрозуміють, що у нас Великдень вже закінчився, тоді почнуть святкувати свій Рахманський Великдень. У цей день 12 монахів, які живуть у лісі, ділять між собою одне яйце, з’їдають його і у такий спосіб розговляються», – розповідає писанкар.
Так, на своїх писанках Олег Кіращук зобразив із однієї сторони гуцула з гуцулкою, які кидають в річку яєчну шкарлупу, далі вона пливе лісами, навколо річки казкові тварини і припливає на протилежний бік писанки до рахманів.
«Писанок з мотивом Рахманського Великодня я написав чимало, але дотепер не створив тієї, яку вважав би викінченою. Там є дуже багато можливостей для прояву фантазії та подання інформації. У моїй уяві рахмани – це умовно наші пращури-трипільці. Робота над цією писанкою дуже цікава, бо кожен раз можна придумувати щось нове. Суть – гуцул, гуцулка, рахмани зберігається, а у фоновому режимі я постійно додаю якість нові сценки та орнаменти з побуту гуцулів та рахманів», – говорить митець.
Писанки Олег Кіращук писав не тільки перед Великоднем, а цілий рік. Пише він на порожніх яйцях, тому такі писанки можуть зберігатись дуже довго.
«Така писанка не може вважатись оберегом, адже так звана магія живе саме у білку та жовтку, як символу зародження нового життя. Це музейні, колекційні варіанти. Писанки продавались у мене протягом цілого року, єдине, що десь місяців зо два перед Великоднем був пік попиту. Часто я не встигав забезпечити всіх охочих писанками».
Змінив писак на автомат
До 2014 року Олег Кіращук створив приблизно 15 тисяч писанок. Яка цифра станом на сьогодні – підрахувати тяжко. Був період, коли писанкар бив рекорди за кількістю написаних за день писанок, а були роки, коли навіть не міг взяти до рук писак.
На початку 2014 року Олег Кіращук пішов добровольцем захищати Україну. Спершу був разом з Правим сектором, згодом перевівся у 128 ОГШБ, в складі якої брав участь в боях за Дебальцеве та Станицю луганську, отримав поранення. Восени 2015 року демобілізувався, ставши резервістом. Під час повномасштабного вторгнення знову доєднався до ЗСУ, але вже у складі 10 ОГШБ «Едельвейс», де несе службу досі. З підрозділом брав участь у звільненні Київщини та Житомирщини навесні 2022 року, а вже майже три роки успішно протистоїть ворогу на Донбасі.
Військовослужбовець зізнається, що після повернення з АТО писати писанки було дуже складно. За рік він написав тільки три писанки. Емоційний стан був такий, що було зовсім не до творчості. Відновити душевну стабільність допомогли походи з друзями в гори, куди вони витягували Олега Кіращука буквально силоміць. Також відволікали роботи на будівництві будинку для дітей.
«За цими клопотами я потихеньку забувався, соціалізувався. І вже на другий-третій рік після повернення з АТО почав знову писати писанки у великих об’ємах», – додає він.
Дебальцівська писанка – подяка ангелу за захист
У колекції Олега Кіращука є особлива писанка, яка відтворює пережиті на фронті події. На початку 2015 року він отримав поранення у Дебальцевому. Після повернення з лікування, в знак подяки своєму ангелу за збережене життя, воїн написав цю писанку.
«Тоді було кілька моментів, подібних на кадри із кіно. Перший: ворожий танк за сто метрів від нас застряг на бліндажі і провалився. Другий: поранення осколком я отримав за три сантиметри від скроні. Третій: за секунду до вибуху я стояв у повний зріст, але нагнувся підняти телефон, який випав із рук саме у той момент, коли біля мене вибухнула граната. З РПГ у нас вистрелив перебраний у цивільне диверсант. Якби я стояв на весь зріст, то все б закінчилося набагато гірше. Виходив поранений я сам, вночі знайшов правильну дорогу і не зблудив у сторону противника… Всі ці моменти, які трапились за один день склали враження, що біля мене дійсно був ангел, який захищав мене», – розповідає Олег Кіращук.
Оскільки символи війни на писанках зображувати не можна, то намалював ангела, який доглядає за квітами. «Квіти – це сім’я: тато, мама, діти. Ангел вберіг мене, щоб я міг доглядати за своєю сім’єю», – відзначає. Ця писанка зберігається вдома у воїна.
Росіяни видали гуцульську писанку за свою
Також у особистій колекції майстра зберігається ще одна особлива робота – гуцульська писанка «Звізди».
«Це було на початку 2000-х років. Приїжджала одна жінка з Росії, яка родом з Буковини, і купувала у мене багато писанок, хоча й за безцінь. Казала, що продає їх у Франції. Як виявилось згодом, торгувала ними у Москві на Арбаті. Ще й розповідала, що це російська писанка, хоча там було чітко видно, що це саме гуцульський орнамент», – розповідає воїн-писанкар.
Дізнався пан Олег про це зовсім випадково. Десь через 8 років на сторінках аукціону eBay його дружина побачила цю писанку і ще десяток інших гуцульських писанок, які продавав американець. В описі він зазначив, що він був у Росії і купив цю писанку у російської писанкарки.
«Мене не так обурило те, що ця жінка присвоїла собі авторство моєї роботи, а те, що сказала, нібито це російська писанка. Я звернувся до нього з вимогою змінити авторство і він виправив помилку. Одну зі своїх писанок я у нього викупив. Обійшлась вона мені 40 доларів, а продав її колись росіянці за пів долара».
Водночас Олег Кіращук додає, що українська писанка – це унікальний артефакт української культури, це маркер, який відрізняє нас від Росії.
«У Росії були крашанки, а писанок не було ніколи. Вони відносно можуть говорити про курську та кубанську писанку, які є етнічними українськими територіями. У своїй манері все присвоювати, росіяни називають писанку слов’янською, а раз вони слов’яни, то значить і писанка їхня. Так вони перетягують на себе і гуцульський орнамент, мовляв, він теж слов’янський, а значить і російський. Туристи-іноземці глибоко у цьому не розбираються, тому їх легко надурити», – додає пан Олег.
Нагадаємо, пів року тому писанку внесено до нематеріального списку ЮНЕСКО. Олег Кіращук відзначає, що теж в якійсь мірі причетний до цього:
«Ще у 2000 році мав за честь бути запрошеним українською діаспорою до Естонії. При українській церкві там діє музей, де я писав писанки, проводив майстер-класи. Ідея внесення писанки до нематеріальної спадщини ЮНЕСКО зародилась саме у пана Анатолія Лютюка – керівника Центру української культури в Таллінні. З тих пір тривала робота у цьому напрямку. І нарешті Україна досягла того, що писанка зафіксована, як в першу чергу, український вид сакрального мистецтва».
Відчув себе потрібним як писанкар навіть у ЗСУ
Олег Кіращук зізнається, що перші півтора року на фронті взагалі про розпис писанок навіть не задумувався. Умови і обстановка були несприятливі для творіння сакральних речей. Минулого року побратими вмовили його написати хоча б якусь простеньку писанку. Дружина передала з дому писаки, віск та кілька кольорів фарб і він написав декілька писанок побратимам як сувенір на згадку.
«Я брав участь у боях не постійно, зазвичай це були відрядження на тиждень-два. Мав за честь повоювати трохи біля Спірного, але тепер перейшов у віковий статус, який не користується попитом на фронті. Зараз у зв’язку з віком та станом здоров’я мене вже не залучають до бойових дій. Основне моє завдання – охороняти тил позаду фронту. Крайніми часами вдається знайти годину-другу для творчості. Хоча зір не молодечий і в руках відчутно тремор, але руки писачок «впізнають». Коли молодші побратими їдуть на завдання, мені легше чекати їхнього повернення, займаючись творчістю», – ділиться воїн.
Ще одним стимулом продовжити писати писанки стало те, що його писанки почали успішно продаватись на благодійних аукціонах, а виручені кошти спрямовувати на потреби ЗСУ, в тому числі й бригади «Едельвейс».
«Я відчув себе потрібним як писанкар навіть у війську. Окрім того, це ще й популяризація української армії та черговий доказ того, що у ЗСУ воюють не якісь там випадкові люди, а й талановиті люди та митці», – додає військовослужбовець.
Зокрема, у Національному українському музеї у Чикаго писанка Олега Кіращука, написана на страусиному яйці, була продана за 2,5 тис. доларів США. На одному з аукціонів в Україні писанка на гусячому яйці була продана за 80 тис. грн, а на курячому – за 18 тис. грн. Незабаром у Коломиї має відбутись черговий благодійний аукціон на підтримку 10 ОГШБ «Едельвейс», на який пан Олег також передав писанку. Насамперед цінність її у тому, що написана вона за кілька кілометрів від зони бойових дій під звуки артилерійської канонади.
Митець додає, що в українських писанках ніколи не було символіки, яка б бажала комусь лиха. Єдиний символ, який пов’язаний зі зброєю, це – наконечники стріл. Писанку з таким орнаментом митець знайшов у книжці Одарки Онищук «Символіка української писанки» й написав вже кілька десятків подібних для побратимів на згадку та для благодійних аукціонів.
«Не знаю, чи цей символ був проханням до богів про вдале полювання, чи про перемогу над ворогом. Я зображую те, чого так щиро всі ми бажаємо», – завершує розмову воїн-писанкар.
Мар’яна СЕРЕДЮК
Залишити коментар