37-річний Роман Литвин з села Світанок на Рогатинщині пів року тому переніс пересадку серця. На донорський орган він чекав більше року.
Його рідне серце перестало справлятися зі своїми функціями одномоментно. Роман працював далекобійником. Під час одного з рейсів, два роки тому, йому раптово стало зле. Чоловік потрапив у реанімацію в Італії. Там прикарпатцю встановили апарат механічної підтримки лівого шлуночка (LVAD), так зване штучне серце, яке спочатку погано прижилося. Роман впав у кому на два тижні, але повернувся до свідомості.
Через рік в Україні він дочекався донорської пересадки. Саме стільки Роман Литвин жив із механічним серцем. Штучний орган потребує постійної зовнішньої підзарядки, тому чоловік був, як він каже сам, практично «прив’язаний до розетки». Цей період співпав у часі з масованими російськими обстрілами наших енергооб’єктів. Затримка подачі світла навіть на пів години могла стати для нього фатальною. Але наш земляк пройшов через усі виклики долі та дочекався трансплантації.
Як він почувається сьогодні та як змінилося його життя після пересадки серця – Роман Литвин розповів «Західному кур’єру».
Пережив гострий інфаркт на ногах
Роман Литвин народився та проживає у селі Світанок Рогатинської громади. Ні в дитинстві, ні в дорослому житті особливих проблем зі здоров’ям він не мав.
«За все життя я лежав у лікарні всього двічі, і то, коли ще був малим. Одного разу мені протягнуло вухо, іншого – захворів на жовтуху. Серце мене взагалі ніколи не турбувало», – каже чоловік.
Все життя Роман Литвин працював далекобійником. І саме під час одного з рейсів, у Німеччині, він різко відчув себе недобре.
«Одного дня зранку, коли прокинувся, я відчув, що мені важко встати з ліжка. Це було 3 травня 2023 року. Я пересилив себе, щоб піднятися і тоді в мене почалася задишка. Я заледве пройшов кілька метрів зі стоянки у туалет на заправці. Ввесь час я відчував сильну печію. Думав, з’їв щось не те. Виявилося, це був початок інфаркту», – пригадує Роман.
Пізніше чоловік дізнався, що фактично на ногах пережив гострий інфаркт. Через кілька днів, коли Роман Литвин, згідно з маршрутом, перебував у Італії, він не зміг дійти до реєстраційної будки із автівки, та впав посеред вулиці.
«Я втратив свідомість лише наполовину, бо пам’ятаю, як мені викликали швидку, щось питали італійською. Мені діагностували кардіогенний шок, тобто порушення насосної функції серця. З міста Кремона, де зі мною це сталося, мене перевезли в Бергамо, через критичний стан. Там мені встановили так зване штучне серце, – каже прикарпатець.
Романові поставили складний апарат механічної підтримки лівого шлуночка (LVAD) — механізм, що застосовується в кардіохірургії з метою підтримки насосної функції шлуночка серця при серцевій недостатності, як міст до трансплантації. Він приєднується до лівого шлуночка через вхідний канюль, який вводиться в верхівку лівого шлуночка. Пристрій використовує електричний мотор для приводу центрифужного насосу. Це тимчасове рішення, аби пацієнт міг дожити до пересадки донорського органу.
«Цей апарат дуже складний, передбачав багато з’єднань, трубок і мій організм почав його відторгати. Почалося запалення, інфекція поширювалася організмом. Я впав у кому на два тижні. Пам’ятаю це відчуття, ніби провалився у довгий та дуже міцний сон. Здавалося, я їжджу на фурі, керую літаком… Поки я знаходився у цьому стані, лікарі казали рідним, що шансів на те, що я прийду до тями, дуже мало. Але, все таки я опритомнів. Італійський священник, який підтримував мене у лікарні, сказав, що в мене дуже сильний янгол-охоронець, який мене не відпустив», – пригадує чоловік.
Провів рік на відстані 15 хвилин від смерті
Реабілітація після коми тривала понад два місяці. Чоловік фактично заново вчився ходити. На початку грудня 2023 року Роман Литвин повернувся в Україну. Його направили в лікарню Святого Пантелеймона Першого медичного об’єднання Львова, де він став у чергу за донорським серцем. На нього чоловік чекав майже рік.
«Це був дуже складний період мого життя. Штучне серце – це апарат, який потребує зовнішнього живлення, тому рік я був фактично прив’язаний до якогось джерела електроенергії. В той час росіяни постійно били по наших мережах, були страшні перебої в постачанні електрики. Я знав, що на заміну батареї в апараті механічної підтримки шлуночка, коли вона розрядилась, я маю лише 15 хвилин. Інакше серце перестане працювати. Я змушений був купити інвертор, щоб бути впевненим, що цього не станеться», – каже Роман Литвин.
Через рік життя зі штучним серцем, 6 грудня, в день святого Миколая, в телефоні Романа пролунав телефонний дзвінок. Лікар зі Львова повідомив, що знайшовся підходящий для нього донорський орган.
«Попередив, що виїжджати треба негайно. Поки я їхав, всю дорогу не міг повірити, що це сталося. Адже люди чекають на новий орган роками, а мені так пощастило… Святий Миколай приніс мені найдорожчий подарунок», – зі щемом згадує Роман Литвин.
Трансплантація тривала вісім з половиною годин.
«Пам’ятаю, як ліг на операційний стіл і лікар побачив моє хвилювання. Він підключив мене до крапельниці і пожартував, що зараз я відчую, ніби випив пляшку пива. За кілька секунд я заснув і прокинувся вже із новим серцем», – говорить чоловік.
Про власника свого нового органу Роман Литвин не знає нічого, окрім того, що він був чоловіком. Родичі донора заборонили лікарям розголошувати будь-яку інформацію про нього.
«Я б дуже хотів зустрітися чи хоча б подзвонити людям, які дали згоду на вилучення серця, яке зараз б’ється в мені, і щиро подякувати за те, що вони зробили. Я ходжу, дихаю і живу завдяки їхньому рішенню. Але, на жаль, лікарі, не надали мені жодної інформації для зв’язку із ними», – розповідає Роман.
П’є по 23 таблетки щодня
Роман Литвин живе із новим серцем вже понад пів року.
«Після пересадки, в якийсь момент я відчув, що зараз більше люблю прохолоду, ніж тепло. Хоча раніше було навпаки. Впевнений, це у мене від попереднього власника мого серця», – зізнається чоловік.
Він переконує, його життя багато у чому змінилося. Але усі виклики зараз Роман сприймає, як новий досвід.
«Коли я жив зі штучним серцем, я мусів завжди ходити у визначеному ритмі, на який була налаштована помпа. Зараз, коли я, приміром, йду угору чи швидше і пульс підвищується, серце працює відмінно. А от ноги поки за ним не встигають», – з усмішкою зізнається Роман.
Чоловік потроху пробує їздити на велосипеді, може піднімати до десяти кілограм ваги, поратися по господарству.
Серед обмежень – дотримання дієти. Не можна вживати жирну їжу, зловживати солодощами, пити алкоголь, а найголовніше, на чому наголосили лікарі – повністю виключити з раціону грейпфрут. У ньому є кислота, яка підвищує рівень такролімусу до неймовірних висот, і може спричинити відторгнення того чи іншого органу. Всі інші цитрусові дозволені.
Також реципієнтам доводиться вживати багато ліків, зокрема імуносупресантів. Це препарати, які призначають, щоб організм не відторгнув пересаджений орган.
Роман Литвин каже, після трансплантації йому доводилось пити по 33 таблетки кожного дня. Зараз, за шість місяців після операції, ця цифра зменшилась для нього до 23. Поступово потрібна кількість ліків буде все меншою. Але їх прийом буде необхідний пожиттєво.
Також, всі, хто пережив трансплантацію органів, мають понижений імунітет. Тому важлива обережність, коли виходиш в люди.
«Після операції лікарі прописали мені масковий режим, куди б я не йшов. Зараз почуваю себе вже трохи впевненіше. Організм звикає. Але, коли бачу когось із симптомами застуди, намагаюся з ним не контактувати», – пояснює Роман.
Поки Роман зі штучним серцем чекав на донорське, він пережив ще одне потрясіння – втрату батька. Він помер за чотири місяці до синової трансплантації.
«Тато вірив, що я отримаю нове серце навіть більше, ніж я сам. Його смерть стала невимовною втратою для нашої сім’ї. Йому було 69. Як не прикро, в нього також не витримало серце…», – з гіркотою розказує Роман Литвин.
В пам’ять про батька чоловік мріє повернутися до роботи далекобійником, адже любов до техніки та автівок ще в дитинстві привив йому саме тато.
«Зараз у мене немає протипоказань, щоб водити авто. Але, щоб сісти за кермо вантажівки, лікарі сказали, що мені знадобиться мінімум рік. І зараз я роблю все для того, щоб це стало можливим», – запевняє Роман.
Оксана ДЕНЕГА
Залишити коментар