Франківський художник Роман Бончук закарбовує на полотнах воєнне сьогодення

Його картини-рефлексії – це спроба переосмислити українське героїчне минуле та провести паралелі зі вже відомими історичними досвідами. Художник-інтелектуал та мураліст із Івано-Франківська Роман Бончук майже щодня пише по кілька картин, у яких закарбовує події нинішньої російсько-української війни, зображує українських героїв та лідерів політичних думок. Його роботи не припадають пилом, а розлітаються по Україні та світі, мов гарячі пиріжки. Митець продає свої роботи через соціальні мережі та на благодійних аукціонах і більшу частину коштів віддає на потреби Збройних сил України.

У чому ж секрет такої бурхливої популярності? Як мистецтво стало зброєю у боротьбі за свободу? Які прогнози та меседжі митець намагається донести до світової спільноти своєю творчістю, Роман Бончук розповів «Західному кур’єру».

Пише картини на одному диханні

Роман Бончук знаний як ідейний натхненник та засновник першого в Україні музею Героїв Небесної сотні у рідному Івано-Франківську, автор найбільшої в Україні картини — «Хроніка України» (150 м²), відомий мураліст та художник-інтелектуал, ще на початку повномасштабного вторгнення обрав свою власну лінію оборони України та свій спосіб знешкодження російських окупантів. Озброївшись пензлем, він невтомно закарбовує на полотнах значущі події воєнного сьогодення та доносить правду світові. За час війни художник створив понад десяток серій на військову тематику – це і графічні роботи, і олійний живопис, і великоформатні роботи. Понад тисяча творів митця поселились у приватних колекціях, музеях, школах.

Художник розповідає, що перші два тижні повномасштабної війни навіть думки не було щось малювати:

«Було повне знесилення, атрофія будь-яких творчих починань. Я, як і більшість українців, занурився у події, читав новини, стрічку фейсбуку. Допомагав патрульним тероборони, уночі робив їм гарячу каву та чай у музеї.  Тоді товариш порадив мені «не сидіти» в новинній стрічці, а малювати. У першу ж ніч я зробив п’ять малюнків. Оскільки у музеї було дуже холодно, то я малював, стоячи під лампами. Цілими ночами. Вдень, як лакмус, всотував інформацію, а вночі трансформував її у картини. За ніч міг зробити п’ять – шість малюнків. Відображав події, які відбувались у світі».

А подій було дуже багато. Інформаційний простір був перенасичений – перші зустрічі політичних лідерів, перші домовленості, перша реакція різних країн світу, перша допомога для України, перші військові операції на різних ділянках вторгнення… Всі свої емоції та роздуми, біль і драму митець відображав на полотнах. Викладав роботи у мережі, і в процесі обговорення народжувались нові ідеї для творів. Так вийшла величезна серія полотен під назвою «Військовий щоденник», яка зараз мандрує Великою Британією.

«Тоді у мені запустився потужний «механізм», який працює й досі. Цей процес я не можу контролювати. Просто розумію, що в цей час потрібно бути максимально відвертим та безкорисним, максимально реагувати на всі потреби, які є на фронті та серед цивільного населення. Ми живемо у час відкритості. Ті люди, які не зможуть зараз відкритись, будуть нереалізовані», – говорить митець.

Всі роботи художник пише дуже швидко, на одному диханні, не роблячи зайвих рухів. Говорить, що хоче зафіксувати кожен день нашого героїчного протистояння. Тому і створює такі рукописи-щоденники, щоб із часом нашу історію не викривили. Його творам притаманне інтелектуальне заглиблення, у них багато контекстів, образів та символів. Художник легко інтерпретує шедеври світової культури, поєднує до емоційного власного світовідчуття і переживання, що суголосні кожному з нас.

«Зізнаюсь, це важко. Постійно треба тримати руку «на пульсі». Художник має володіти пензлем, як самурай мечем. Вчасно, влучною та майстерно зробити роботу за 25 хвилин. Це так званий «вибуховий метод». Коли ти розкриваєш у собі вулкан потоку свідомості», – говорить художник.

Портрети та відсилання до світового мистецтва

Художник розповідає, що як тільки зміг взяти до рук пензля, одразу намалював портрет Тараса Шевченка. «Цей архетипічний образ першим виринув із підсвідомої царини. Той портрет я тримаю у себе досі й нікуди не відправляю», – каже живописець. Загалом у творчому доробку Романа Бончука величезна кількість портретів Тараса Шевченка. Під час війни художник присвятив цілу серію полотен Кобзареві, зображуючи його в різних образах, зокрема і з сучасною зброєю.

«Для мене Тарас Шевченко – це об’єктивний образ України. Саме він створив Україну, а Іван Франко відтворив концепцію українського народу. Я часто малюю Шевченка і Франка – у військовій формі, із сучасною зброєю, на муралах, створюю римейки на Шевченкові картини. Ці полотна завжди мають популярність і в Україні, і за кордоном», – додає митець.

Портрети та образи, які виникають у підсвідомості, художник переводить на світову історію, культуру та мистецтво, інтерпретуючи на сучасний лад. Так створено майже 50 копій «Полювання на окупанта» – римейк на картину Пітера Брейгеля «Полювання», де наші військові у лісі з джавелінами полюють на окупантів.

«Переосмислюю події з точки зору культурології, філософії, світового живопису. Намагаюся донести: те, що зараз відбувається, – це результат всієї світової історії. До цього йшли століттями. Зараз ми входимо у нову епоху з новими завданнями і цінностями. І ті люди, які впораються з цим, зможуть трансформуватись. Але більшість можуть і не впоратись. Ви ж бачите, що багато людей розчаровуються, хочуть результату вже. А може, результат вже є, а ми цього ще не усвідомили?! Тим більше, що через інформаційний простір нам постійно той результат обіцяють. А коли очікування не збуваються, люди починають робити свої домисли, які й породжують розчарування та зневіру. Це дуже складний час. Це величезне випробовування. Особливо для української молоді. Охопити такий потік інформації з різних джерел дуже складно», – говорить художник.

Картини Романа Бончука є актуальними і мають великий попит як в Україні, так і за кордоном. Їх купують цілими серіями. Кожна картина у серії полотен – як вірші однієї поетичної збірки. Вони наповнені власним змістом і водночас доповнюють одна одну та є продовженням однієї сюжетної лінії.

«Перші три – чотири роботи я розмальовуюсь, п’ята, шоста, сьома, восьма роботи пишуться вже «на автоматі». Поки не закінчаться всі полотна», – усміхається художник.

До речі, полотна для картин Роман Бончук виготовляє власноруч – сам робить підрамники, натягує тканину, робить проклейку. Адже в тиждень з-під його пензля народжуються десятки картин, чимало з них великих розмірів, тож це потребує чималих витрат на матеріали. А ще, впевнений художник, зроблені власноруч полотна вже заряджені енергією творця, яка згодом передається глядачеві.

Так з’явилися серії «Мегасталь» про «Азовсталь» та його захисників, «Непереможні» про політичних гравців. Після звільнення Херсона художник створив величезну серію «Деокупація» у формі ікон, де українські військові знешкоджують окупанта. Після трагедії в Бучі митець зобразив триптих, що відсилає до сюжету, коли Юдиф вбиває Олоферна (одна з робіт має промовисту назву «Ліквідація окупанта»). Також є роботи, присвячені поколінню та зброї Джавелін – «Джа-родина»: Йосип з Марією і Джавеліном, дитина, що сидить із Джавеліном, тощо.

Також митець створив понад десять полотен, як воїни 10 ОГШБ «Едельвейс» передають Президенту України підписаний прапор, який згодом Володимир Зеленський привіз у США. Кілька копій Роман передав захисникам на передову.

Окремий цикл складають портрети політиків та лідерів думок – Джо Байдена, Шона Пенна, Бориса Джонсона, Анджея Дуди.

«Хотів не просто показати їх, а дати зрозуміти, що в їх взаємодії і криється перемога. На одній із робіт Байден жестом демонструє, що Україна – це круто. На іншій зображені Зеленський, Джонсон, Дуда і Байден. Це новий світовий порядок, можливості нових формацій та політичних уній», – роз’яснює митець.

Далі Роман Бончук приступив до постаналітики, аналізуючи події та даючи прогнози. Зараз живописець працює над серією «Контрнаступ», де аналізує, як наші геніальні військові продумують операції зі звільнення окупованих територій.

«Тут я показую феномелогію контрнаступу – першої в історії геніальної праці наших генералів Залужного та Сирського. Роблю аналогії зі світовим живописом, зокрема з картинами Жоржа де Латура. В американських та британських військових експертів розуміння контрнаступу одне, в українських – інше. У нас на першому плані – збереження життя наших воїнів. Впевнений, що наша перемога стане геніальним планетарним досвідом, як добро перемагає світове зло», – каже співрозмовник.

Картини-рефлексії кожен розуміє по-своєму

Картини Романа Бончука наповнені глибоким змістом. За словами митця, він дає глядачеві можливість рефлексії – кожна людина їх розуміє по-своєму: «Інколи моє тлумачення може відрізнятись від сприйняття твору іншими людьми. До прикладу, на одній із моїх нещодавніх картин «Мімікрія» Джо Байден зображений з сімома пальцями. Одні побачили в цьому еволюцію, інші – більше допомоги від США, хтось побачив успіх контрнаступу ЗСУ, символ непереможності».

Художник здобув літературно-історичну освіту у Гарварді, і це вплинуло на його світосприйняття та творчість. Олійний живопис Романа Бончука написаний власним стилем, термін для визначення якого, за його ж словами, він ще сам шукає. «Це симбіоз реалізму і сюрреалізму, метафор та абстракцій – так званий модерний мікс. Нагромадження всього того, що «висить» у нас над головою. Згодом це треба відфільтрувати і створити щось прозоре», – іронізує митець.

За словами художника, на все він намагається реагувати з гумором. «Якщо я писатиму жахливі картини, то однозначно це мистецтво не буде мати терапевтичної функції й не надихатиме. Воно буде пригнічувати. А сарказм – це найвищий ступінь мудрості. Це показ іншої сторони. Як казав Вольтер, якщо ти серйозно б’єш молотом, ти просто руйнуєш».

За допомогою іронії та сатири митець прагне розкрити глобальну світову фальш, розвінчати міфи про непереможність «другої армії світу» та показати нікчемність «ерефії». Так, він створив аналогію з картиною Василя Сурикова «Перехід Суворова через Альпи», де російські солдати йдуть, як мішки від сміття.

«Вони ніколи нічого не створювали свого, а тільки крали, грабували і присвоювали собі здобутки інших культурних елітних націй. У принципі світ завжди про це знав. Але довго закривав очі. У моїх роботах я намагаюсь закорінити це. Щоб і їхні нащадки знали правду про «подвиги» своїх предків-завойовників. Щоб не могли відмитись від цієї брехні та крові невинно вбитих жертв в Україні.  Їхня хвороблива внутрішня збентеженість за свою безпеку та за умовну свою унікальність закінчиться тим, що росіяни або будуть тотально знищені, або підуть у таку глибоку ізоляцію, з якої ніколи не виберуться», – переконаний митець.

На переконання Романа Бончука, сучасне мистецтво перейшло у філософствування – пошук абсолютної думки.

«Світ зводиться до абсолютизацій. Дуальність світобудови та світосприйняття сприймається тільки через філософський аспект. Бо якщо його сприймати однобічно, можна нічого не зрозуміти, поринувши у потоки білого шуму і не знайти ні себе, ні допомогти іншим. Світ розвивається та змінюється з космічною швидкість. Єдине, що залишиться вічним, – мистецтво», – каже художник.

 «Ми вже перемогли. Залишилось тільки дотиснути»

Роботи Романа Бончука присутні на численних благодійних аукціонах, концертах та виставках в Україні, країнах Європи та Америці. Окрім прямої благодійності, коли виручені кошти за картину спрямовуються на певні потреби ЗСУ, митець частину коштів від кожної приватно проданої роботи жертвує волонтерам чи на конкретний запит від військових.

Також митець практикує продавати картини з підписами відомих людей. До прикладу, так вдалось виручити чималу суму для потреб ЗСУ за портрет Дмитра Коцюбайла з підписом Валерія Залужного. Чималий інтерес у глядачів викликала картина «Блекаут», де Тарас Шевченко зі свічкою у темноті як Прометей несе світло, підписана Сергієм Жаданом.

«Картина з підписом є більш затребуваною, адже вона вже має, так би мовити, знак пасіонарія. Надіюсь отримати кілька підписів на картинах від Володимира Зеленського», – зізнається художник.

Скільки у коштах вже вдалось допомогти українському війську, Роман не підраховував. «Я не буду цього робити категорично. Бо якщо я рахуватиму, то це виглядатиме, що я маю якусь особисту мету в благодійності. Працювати на перемогу потрібно, не очікуючи ніяких дивідендів. Намагаюсь бути максимально відкритим і корисним. Та надихати інших долучатись до нашої спільної визвольної боротьби – кожен по своїй можливості», – підкреслює Роман Бончук.

Художник наголошує, що українська нація стала лідером світового масштабу.

«Ми перебуваємо в епіцентрі подій. Маємо цим пишатися і вірити у завтрашній день. Що однозначно переможемо. А я буду і далі малювати, нести позитивний прогноз та надихати людей до боротьби. Ми вже перемогли. Залишилось тільки дотиснути. У мене є таке передчуття і воно прослідковується у моїх картинах», – зазначає митець.

І додає, що втомлюватись зарано. Адже після закінчення війни нам доведеться зробити в сотні разів більше. Найперше – вичистити авгієві стайні всередині країни. В пам’ять про тих, хто віддав життя у боротьбі за свободу.

Мар’яна РИНДИЧ