Однією з найгостріших тем воєнного часу залишається мобілізація – саме її «Західний кур’єр» вирішив винести у фокус нового опитування.
Мобілізація стала однією з найконфліктніших тем у суспільстві. Одні переконані: свій обов’язок перед державою мають виконувати всі. Зокрема й тому, що частина військових, які добровільно пішли на фронт на початку повномасштабного вторгнення, воюють уже четвертий рік поспіль і фактично не мають повноцінної заміни. На цьому тлі дискусію підсилює і статистика: за оцінками влади, близько 2 мільйонів військовозобов’язаних перебувають у розшуку, а ще приблизно 200 тисяч військових — у СЗЧ.
Інші ж говорять про надмірну жорсткість дій ТЦК і порушення прав людини. Резонансні випадки були зафіксовані і на Прикарпатті, де правоохоронці довели факт систематичного побиття мобілізованих в одному з територіальних центрів. Водночас в області неодноразово траплялися й протилежні інциденти – напади на працівників центрів комплектування та перешкоджання їхній роботі.
Окрему хвилю дискусій викликає і система бронювання. Попри її критичну важливість для економіки, правоохоронці регулярно викривають корупційні схеми довкола уникнення мобілізації – від торгівлі фіктивними інвалідностями до хабарів за відстрочки. У таких провадженнях фігурують окремі представники ВЛК і ТЦК та СП. Саме тому питання справедливості та прозорості бронювання залишається одним із найболючіших для суспільства.
На тлі зростаючої напруги тема мобілізації опинилася в центрі державних змін. Президент Володимир Зеленський в інтерв’ю німецькому мовнику «Tagesschau» наголосив:
«Питання справедливості мобілізації є складним. Росія зробила все, щоб це слово стало максимально токсичним для українців. І, звичайно, існує багато проблем із центрами комплектування. Міністерству оборони доручено знайти більш технологічні підходи і зробити систему ефективнішою».
Новопризначений міністр оборони України Михайло Федоров вже анонсував комплексну реформу мобілізації. За його словами, вона має поєднати кілька напрямків – від оновлення роботи ТЦК до ширшої цифровізації процесів. Одне з ключових завдань – зменшити кількість конфліктів, зробити процедури зрозумілішими для людей і водночас підвищити ефективність комплектування Сил оборони, запевнив міністр.
Про необхідність переосмислення підходів до мобілізації говорить і колишній Головнокомандувач ЗСУ, а нині посол України у Великій Британії Валерій Залужний. Під час виступу в Королівському інституті міжнародних відносин (Chatham House) він наголосив:
«Традиційний підхід до мобілізації у сучасній війні вже абсолютно себе вичерпав. Найдорожчий ресурс у цій війні – людина, і її неможливо швидко замінити. Саме тому питання мобілізації є одним із найчутливіших для стійкості суспільства. Росія, наприклад, не оголошує масштабну мобілізацію, адже воювати найманцями і добровольцями – це одні політичні наслідки, а примусово мобілізованими – зовсім інші. Майбутні війни – це вже не багатомільйонні мобілізації, а передусім технологічна й економічна мобілізація».
На тлі цих дискусій і очікуваних змін ми запитали представників різних середовищ Прикарпаття: якою має бути реформа мобілізації в Україні, де у нинішній системі головні проблеми або перекоси та що насамперед потрібно змінити, аби вона працювала ефективніше.
Втім, погодилися говорити не всі. Частина тих, до кого ми звернулися, від коментарів відмовилася – для когось тема виявилася надто чутливою, інші сказали, що не готові обговорювати її публічно. Нижче – позиції тих, хто все ж погодився відповісти на непрості питання.
Назарій КІШАК, командир 91 окремого протитанкового батальйону ЗСУ:
— Сьогодні питання мобілізації – це питання справедливості, відповідальності і виживання держави. Україна веде війну за своє існування. Тому будь-які рішення у сфері мобілізації мають виходити з головного принципу: захист держави є обов’язком громадянина, а не опцією за бажанням.
Система мобілізації потребує не косметичних кроків, а глибокого оновлення. Точкові зміни вже не дають результату. Потрібна чітка цифрова база обліку, прозорі алгоритми призову, зрозумілі критерії відстрочок і бронювання. Люди повинні розуміти правила і бачити, що вони однакові для всіх.
Чи є нинішня система справедливою і ефективною? Система працює, але вона не є достатньо справедливою в очах суспільства. А довіра суспільства — це ключ до мобілізаційної стійкості. Якщо громадяни бачать вибірковість або зловживання, це підриває не тільки довіру, а й бойовий дух тих, хто вже воює.
Серед головних проблем – нерівномірне навантаження на різні соціальні групи, слабкий контроль за виконанням рішень та можливість обходу правил через зв’язки або гроші. Також існує проблема, коли окремі особи намагаються перекласти власну відповідальність на державу, командирів чи систему. Кожен громадянин має усвідомити, що захист країни – це особиста відповідальність, а не предмет торгу.
Система бронювання повинна бути інструментом збереження критично важливої економіки, а не механізмом уникнення служби. Якщо в ній залишаються корупційні лазівки, вони руйнують довіру людей до держави. Бо коли одні ризикують життям, а інші шукають способи уникнути обов’язку, це створює напругу і в суспільстві, і в армії.
Баланс між армією та економікою має будуватися на реальних потребах фронту і реальних потребах економіки. Армія без економіки не вистоїть, але й економіка без армії не існуватиме. Пріоритетом є фронт, але рішення мають бути зваженими і стратегічними.
Українській державі потрібна власна військова поліція з чіткими повноваженнями. Вона має працювати як із призовниками, так і з діючими військовослужбовцями. Це питання дисципліни, законності та однакової відповідальності для всіх. Контроль має бути системним і професійним, без вибірковості та без зловживань.
Насамперед потрібно забезпечити повну прозорість процесів, цифровізацію обліку, жорсткий контроль за законністю рішень та невідворотність відповідальності за порушення. І головне – змінити підхід у суспільстві. Війна – це спільна справа. Ніхто не має права перекладати свою відповідальність на інших. Справедливість у мобілізації – це не гасло. Це основа довіри до держави і основа нашої перемоги.
Василь ПОПОВИЧ, голова Івано-Франківської районної ради, член ВО «Свобода», колишній військовослужбовець 114-бригади тактичної авіації ЗСУ:
— Питання мобілізації сьогодні дуже складне для коментування. Багато військовослужбовців уникають цієї теми, бо вона стала не лише військовою, а й політичною. Але є проста реальність: хтось мусить захищати державу. На жаль, похоронні кортежі й далі їдуть у наші міста і села, а ті хлопці, які тримають фронт, виснажуються.
Однією з головних проблем є відчуття соціальної несправедливості. На фронті часто опиняються люди, які не мають можливості уникнути служби, тоді як у тилу життя триває без особливих змін. Це підриває мотивацію. Я мав розмову з громадянином Ізраїлю, який розповідав, що служив у підрозділі разом із людьми, які сьогодні є міністрами в уряді. Усі виконують обов’язок перед державою. Саме така рівність дуже важлива для довіри людей.
Сильний демотивуючий фактор – корупційні скандали. Коли суспільство бачить новини про зловживання у військовій сфері, це породжує відчуття несправедливості. Бо виникає логічне питання: чому одні ризикують життям, а інші на війні заробляють. Викоріненню корупції у військовій сфері має бути приділена особлива увага з боку держави, хоч, по суті, це і не стосується реформи.
Не меншою проблемою є відсутність чесного діалогу з суспільством з боку центральної влади. Телемарафон зараз не справляється з цією функцією. Людям потрібно пояснювати правила мобілізації і умови служби. А без цього довіра до мобілізаційної системи не зростатиме.
Також потрібно значно ефективніше використовувати потенціал людей, які приходять до війська. Часто не враховується їхній цивільний досвід і професія. Якщо людина хороший водій, інженер чи електрик, вона має виконувати ту роботу, де буде максимально корисною для армії.
Свого часу робили спробу запустити систему рекрутингу, коли люди могли самі обирати підрозділ. Але ця практика так і не була масштабована, тому провалилася. Водночас було б правильно розвивати модель, коли бригади можуть напряму залучати людей до служби.
Підготовка військових також потребує перегляду. Я сам проходив базову підготовку на полігоні, тому знаю, що кажу. Формат навчання не завжди відповідає реальним потребам війни. Наприклад, тактична медицина викладається дуже коротко, хоча від цих знань залежить життя військових.
Ще одна проблема – четвертий рік війни. Багато військових воюють від самого початку і фізично та психологічно виснажені. Людям потрібно чітко пояснювати умови служби: на який термін вони мобілізуються і коли можуть розраховувати на відпочинок чи ротацію. Це має стати ключовою зміною, коли ми говоримо про реформу системи мобілізації.
Система бронювання також потребує більшої прозорості. Економіка повинна працювати, бо армію потрібно утримувати. Але суспільство має бути впевнене, що бронювання отримують справді критично важливі для держави спеціалісти.
Я покладаю певні надії на нового міністра оборони Михайла Федорова. Його досвід у цифровізації може допомогти зробити систему мобілізації більш прозорою і зрозумілою.
Насамперед потрібно встановити чіткі та справедливі правила. Людина повинна розуміти, куди вона йде служити, на яких умовах і на який час. А без довіри людей мобілізаційна система ефективно працювати не зможе.
Вадим ВОЙТИК, військовослужбовець 50-полку імені Семена Височана НГУ, шеф-редактор видання «Галка»:
— Всі ми бачили західні кінофільми і знаємо приклади рекрутингу до війська, наприклад у США. Коли загартовані, вишколені сержанти та офіцери агітують потенційних новобранців у навчальних закладах, супермаркетах та інших публічних місцях. Роздають інформаційні буклети, пояснюють умови служби, озвучують її переваги.
Певні елементи цього з’явилися і в нас. Наприклад, багато хто бачив білборди «Азову» чи «Хартії», отримував відповідні SMS-повідомлення. Але все це з’явилося лише на третій-четвертий рік війни. І виникає питання: чому досі немає цивілізованої системи рекрутингу хоча б як одного з варіантів поповнення людського ресурсу армії?
Ще одне питання – справедливості. Когось зловили, когось ні. При цьому величезна кількість громадян мають обґрунтовані або й не дуже відстрочки. Це важко зрозуміти людям не лише на передовій, але навіть у тилу. Не секрет і те, що бронюванням торгують.
Якщо держава не здатна забезпечити справедливий спосіб поповнення війська, тоді проводьте лотерею серед усіх чоловіків. Це теж реальна західна практика. Натомість все частіше чути розмови не про зміну підходів, а про чергове перейменування ТЦК, які колись були військкоматами.
У той час, коли триває велика війна, політики не забувають обговорювати питання організації виборів для громадян, які тимчасово (тимчасово?) перебувають за кордоном. Хоча очевидно, що це не на часі. І взагалі постає питання: чи мають право брати участь у виборі майбутнього своєї країни чоловіки, які мали її захищати, але натомість виїхали до благополучної Європи? Не впевнений.
Андрій ФАРМУГА, ветеран війни, політолог, громадський діяч, координатор ветеранського напрямку платформи «Тепле Місто»:
— Необхідність реформи системи мобілізації очевидна. Сама тема мобілізації сьогодні має негативну конотацію. Хоча інструменти примусу неминуче існують у будь-якій державі, яка веде війну – це світова практика. Історія показує, що спочатку на фронт ідуть добровольці, але їх небагато, зазвичай не більше 10% суспільства. Після цього держава змушена запускати механізми мобілізації. Рано чи пізно така система починає діяти в будь-якій країні, яка веде війну.
Водночас у прогресивних державах ці процеси організовані зрозуміло і прозоро, тому вони не викликають такого рівня суспільної напруги. В Україні ж тема мобілізації стала однією з найбільш конфліктних. Саме тому можна говорити, що реформа системи фактично вже запізнилася – вона мала відбутися значно раніше. Але навіть якщо почати її зараз, це все одно буде краще, ніж не починати взагалі.
Одним із прикладів того, наскільки ця реформа запізніла, є стан цифровізації системи обліку. За час від початку війни у 2014 році система так і не була повноцінно модернізована. Ми живемо в 21 столітті, і логічно було б очікувати, що процес мобілізації буде значною мірою цифровізований. Натомість досі трапляються ситуації, коли одним людям повістки приходять по кілька разів, а інші взагалі не отримують жодних повідомлень. Це свідчить про те, що державні бази даних і система обліку потребують серйозного доопрацювання.
Але проблема не лише в технологіях. Із самого початку система була організована неправильно. Залучати до процесу оповіщення безпосередньо працівників ТЦК було помилкою. Перевірка документів, затримання людей і примусове доставлення — це функції правоохоронних органів, передусім поліції. Натомість ТЦК мають займатися обліком, документальним супроводом військових і адміністративною роботою.
Водночас це не означає, що самі ТЦК як інституція є зайвими. Ідеї щодо розформування цього органу я вважаю радше популістичними. Багато людей бачать лише одну частину їхньої роботи — вручення повісток. Насправді ці структури виконують значно ширший спектр завдань: ведуть облік військовозобов’язаних, займаються документальним супроводом військових, працюють із родинами загиблих. До того ж щодня по країні вручаються сотні повісток, і переважна більшість людей після цього без конфліктів іде виконувати свій обов’язок. Скандали натомість виникають у поодиноких випадках, але саме вони стають найбільш помітними у публічному просторі.
Тому питання не в розформуванні ТЦК, а в реформуванні всієї системи, цифровізації обліку і чіткому розподілі відповідальності між інституціями. Одна людина, навіть міністр оборони, самотужки цього не змінить — для реальних змін потрібні системні рішення і політична відповідальність усіх органів влади.
Назар САЮК, адвокат у кримінальних провадженнях, керуючий партнер та засновник адвокатського об’єднання «Index»:
— У сфері мобілізації в Україні хороше аналогічне до європейського законодавство. Однак, є серйозні проблеми в сфері правозастосування. Деякі протиправні дії і рішення окремих працівників ТЦК та СП серйозно підривають довіру громадян до системи мобілізації. Тому, важливо системно боротися з такими випадками для збереження довіри громадян до системи.
До нас на систематичній основі звертаються клієнти щодо порушення прав людини під час мобілізаційних заходів та незаконних дій і рішень ТЦК та СП. Найчастіше це: незаконні затримання, без правових підстав; незаконна відмова в наданні відстрочки; протиправне поновлення на військовий облік осіб, які виключені з військового обліку за станом здоровʼя; незаконні рішення щодо визнання придатним до військової служби.
Щодо законності та прозорості правил та підстав для отримання «броні» та відстрочки від мобілізації, то, на мою думку, законодавство в Україні у цій сфері хороше. Так, є певні проблеми і колізії, але помітно, що йде системна робота над їх виправленням. Однак, повторюсь, шкоди заподіюють численні незаконні дії і рішення окремих працівників ТЦК та СП. Важливо забезпечити системну невідворотність покарання, порушників законодавства в рядах ТЦК та СП.
Для забезпечення стабільної роботи економіки, важливо визначити умови, за яких у ФОП зʼявиться право на бронювання.
Щоб забезпечити армію ресурсом, не зупиняючи при цьому економіку, варто чітко визначити суми податків, які повинен сплачувати ФОП для отримання можливості бронювання. Така модель мобілізації, на мою думку, була б оптимальною і всім зрозумілою.
Сергій ГАЛКІН, учасник бойових дій, адвокат у справах військовослужбовців, волонтер:
— Мобілізація – це комплекс організаційних, правових, економічних та соціальних заходів, спрямованих на захист населення в умовах воєнного часу, залучення ресурсів і особового складу для оборони держави. Мобілізація включає у себе: призов військовозобов’язаних, їх навчання та підготовку, технічне забезпечення Сил оборони та переведення економіки на військові рейки. Тому говорити про справедливість чи несправедливість мобілізації під час війни взагалі недоречно, адже ці заходи є необхідними та обов’язковими. Без мобілізації воююча країна просто не зможе існувати. І народ повинен підтримувати ці заходи, а не критикувати їх і саботувати.
Щодо проблем, з якими стикається сьогодні мобілізація в Україні, можу виділити основні – низька мотивація суспільства, відсутність чітких термінів військової служби та недостатнє грошове забезпечення військовослужбовців.
Підрив довіри суспільства до працівників ТЦК та СП – це наслідок роботи російської пропаганди та ворожих спецслужб. Давайте повернемось на початок 2022 року, коли в Україні був введений воєнний стан. Охочі мобілізуватись стояли під ТЦК та СП по кілька діб у чергах. Настільки тоді була довіра до ТЦК, настільки люди бачили у цій структурі силу, яка може допомогти врятувати країну. На початку повномасштабного вторгнення ТЦК та СП взяв на себе величезний обов’язок щодо формування нової української армії і досить добре з цим впорався. Тільки завдяки ТЦК та СП були укомплектовані військові частини, оперативні резерви першої, другої та третьої черг. А що сталось потім? Коли люди побачили, що війна не закінчиться за два тижні, як обіцяв Арестович, що Росія не зупиниться, що мобілізація продовжується і невідомо, коли вона завершиться, мотивація ставати на захист країни знизилась. І замість підтримувати військо у боротьбі з ворогом, об’єднати зусилля суспільства, почалась критика мобілізації, хейт у соцмережах, дискредитація представників ТЦК та СП і розбрат між людьми. Російська пропаганда спрацювала дуже професійно, вони зробили все, щоб українців розвернути в іншу сторону. Так, порушення законодавства під час мобілізаційних процесів трапляються. Як то кажуть: «Кожна отара не без паршивої вівці». Але саме російська пропаганда роздула ці поодинокі випадки, як загальне, ганебне явище мобілізації в Україні.
Плюс, дії російських агентур, які просочились у всі державні структури на різних рівнях і робили свою роботу задовго до початку повномасштабної війни. Провокаційні, часто змонтовані відео, які розносяться по соцмережах, є цілеспрямовано направлені на підрив мобілізації в Україні. І, як наслідок, ослаблення обороноздатності держави. І у них це добре виходить – мобілізація в Україні зірвана, інформаційна війна – програна. Замість долучатись до боротьби з загарбником, люди сприймають за «ворогів народу» працівників ТЦК та СП.
У Законі України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» є перелік підстав та правил, які дають можливість військовозобов’язаним отримати бронювання та відстрочку від мобілізації. Їх я вважаю прозорими і слушними станом на сьогодні. Але бронювання і відстрочка – це різні поняття.
Бронювання – це можливість військовозобов’язаному отримати так звану «бронь» у зв’язку з тим, що його професія є критично важливою для забезпечення обороноздатності держави. Це державні службовці та працівники органів місцевого самоврядування, оборонно-промислового комплексу, силових структур, фахівці енергетики, транспорту, ІТ, медицини, освіти, культури. Основна суть бронювання – зберегти спеціалістів, необхідних для функціонування держави під час дії воєнного стану.
Відстрочку від мобілізації можуть отримати ті військовозобов’язані, які мають відповідні підстави на це – студенти, за сімейним станом, станом здоров’я, які втратили на війні рідних. Але мати право і скористатись ним – це зовсім різні речі. У законі чітко сказано, щоб скористатись підставою для отримання відстрочки потрібно зробити певні дії. З власного досвіду можу сказати, що чимало громадян, маючи підставу для відстрочки, не користуються нею.
Це стосується і багатодітних батьків, і тих, у кого родичі потребують догляду, і тих, хто втратив на війні рідних. Якщо ти маєш проблеми зі здоров’ям і не звертаєшся по медичну допомогу, фактично ти не підтверджуєш те, що у тебе є ці проблеми. Військовозобов’язаному набагато легше зібрати всі документи для отримання відстрочки, ніж військовослужбовцю. Але чомусь у більшості випадків мені телефонують у паніці рідні чоловіків вже тоді, коли його мобілізували до війська і на нього вже діють зовсім інші права та обов’язки.
І у всіх аналогічна історія – коли його вже забрали представники ТЦК та СП, у нього з’являється цілий букет болячок чи рідні, які потребують догляду. Але документально підтвердження цьому немає жодного. І це повний абсурд. В Україні четвертий рік діє воєнний стан. Якщо ти маєш підстави для отримання відстрочки – оформлюй їх, ставай на військовий облік, оновлюй дані, носи при собі документи, які це підтверджують і ніхто тебе «не викрадатиме». Якщо ж ти придатний, не маєш права на «броню» чи підстав на відстрочку, то захист Батьківщини – це твій прямий обов’язок, записаний у Конституції України.
Щоб покращити мобілізацію в Україні, на мою думку, найперше треба подолати корупцію та хабарництво в країні, які є потужними деструктивними факторами, що руйнують індивідуальну та суспільну мотивацію. Ці явища роз’їдають, ламають нас зсередини. Громадяни втрачають довіру до держави, оскільки не вірять у справедливість системи.
Міцним фундаментом нашої національної безпеки є любов до Батьківщини, яку потрібно прививати ще з раннього дитинства. У садочках та школах має діяти програма патріотичного виховання, щоб кожен українець з дитячих років розумів, що у нього є Батьківщина, яку треба любити, цінувати і, якщо настане час, йти захищати її, а не тікати, ховатись та ухилятись від свого громадянського обов’язку. Також важливим є військово-патріотичне виховання молоді, популяризація військової служби, вміння користуватись зброєю, надавати домедичну допомогу, знання української мови, літератури, історії, звичаїв, традицій, формування позитивного іміджу захисника України та висвітлення героїзму наших воїнів, які вже 12 років мужньо протистоять у рази сильнішому ворогу.
Підготували Оксана ДЕНЕГА, Мар’яна СЕРЕДЮК
Залишити коментар