Падре Серж: «Нам бракує відвертого християнського контенту»

Падре Серж: «Нам бракує відвертого християнського контенту»

Сергій Гончаров (більш відомий як падре Серж) – найпопулярніший YouTube блогер УГКЦ, монах-редемпторист, священник, який переїхав із Білорусі в Україну. В інтерв’ю для «Західного кур’єра» він розповів, чому вирішив започаткувати свій ютуб канал, як вдалось зібрати численну 20-тисячну аудиторію, про ставлення до віри в Україні та Білорусі і багато іншого.

– У ютубі свої відео ви публікуєте як падре Серж, і багато хто з людей до вас звертається саме так. Але «падре», в значенні «священник», вживається здебільшого в Італії. Чому ви обрали саме такий псевдонім для себе?

– Мені здається, слово «падре» є загальновідомим, українські люди розуміють, що воно означає. Від «падре» віє чимось таким західним, із італійської воно означає «отець». Наше згромадження редемптористів походить з Італії, то, мабуть, тому обрав «падре». Сержем мене не раз називали у дитинстві, я мав таку кличку. Щиро кажучи, я не планував серйозно займатись блогерством і не очікував, що буде такий ажіотаж стосовно цієї моєї діяльності. Але в один день сталось так, що я вирішив записати відео, і аби якось назватись, падре Серж пристало до мене.

– Що наштовхнуло вас піти в монахи? Можливо, якась життєва подія?

– У монастир зазвичай не часто приходять після якоїсь життєвої події, адже є необхідність певного рішення. Хоча я не заперечую – можуть приходити і після якоїсь події. В моєму випадку, це все ж таки історія про прийняття рішення. Хоча подія теж була. Ця подія називається навернення, коли я став християнином і пристав до християнської спільноти. Йдучи життєвим шляхом, я відчув, що це зовсім не мій шлях, і що мені хочеться в радикальний спосіб присвятити своє життя служінню Богові. З таким наміром я пішов до очільника Білоруської греко-католицької церкви архімандрита Сергія Гаєка і сказав йому: «Владико, благословіть до монастиря», а він мені відповідає: «Ну, брате, дорогий, є різні монастирі: є студити, є редемптористи». І так я поїхав в Україну, подивився на студитів, подивився на редемптористів і зрозумів, що студитом я точно не буду, бо сидіти на одному місці я не зможу. Для мене духовне життя було пов’язане з місіонерською діяльністю, тому я подумав тоді, що редемптористи – це те згромадження, в якому я хочу бути.

– Як проходить день монаха-редемпториста?

– Найперше скажу, що в нас, редемптористів, є молитовне правило, якого потрібно дотримуватись. Їдеш ти у поїзді чи ти є на місіях, у тебе є певне правило. А так, то дні проходять по-різному, в залежності від місця служіння. Якщо я у великому монастирі, то спокійно о 6 ранку пробуджуюсь, на 6:30 йду на молитву, і так починається мій день із утрені. Потім літургія, сніданок, їдеш на навчання, приїжджаєш, молишся, їси, працюєш, знову молишся, працюєш, вчишся і спиш. Тобто день у нас розбитий погодинно. Коли ти є на парафії, то твоє молитовне життя пов’язане з нею, бо, можливо, тобі треба брати 2-3 служби в день, якщо є така необхідність і вже ти є прив’язаний до парафіяльної молитви. А якщо ти є на місіях, то ти зв’язаний із розпорядком місії. Але в нас є наші молитви, молитвеник редемптористів, який ми використовуємо, і вже в залежності від можливостей і місця перебування молимось.

– Ви є духівником Українського католицького університету і куратором духовно-формаційної програми у Колегіумі (гуртожитку), яка передбачає життя поміж студентів. Як це – жити не із співбратами-редемптористами, а із студентами?

– Я є місіонером, тож постійно виїжджаю на місії у різні села та міста, живу серед людей на парафії, на яку нас запрошують, тому не можу сказати, що щось надзвичайне відбулось зі мною. Я належу до спільноти св. Климентія, яка має свій провінційний дім редемптористів на вул І. Франка. Це зовсім неподалік від Колегіуму, тому я маю можливість брати участь в активностях своєї спільноти, наприклад, коли є спільнотовіреколекції чи дні духовної віднови, а в Колегіумі я немовби на місії. Правда, не на традиційній місії, яка триває тільки тиждень часу чи трішечки більше, а набагато більше. Щодо середовища, то воно справді впливає на нас, редемптористів, коли ми приїжджаємо з одного монастиря в інший. Духовна спільнота також впливає, в якому би ти місці не був і з якими людьми б не займався – молоддю чи старшими людьми. А тут, серед студентів, на мене однозначно впливає дух питань і відповідей. Мені подобається те, що молоді люди не мають іще закорінених думок, які не можна було б змінити. У них завжди є запитання: «Чому?», і мені це подобається. Це ставить певні виклики, з якими мені треба змагатись.

– У своїх інтерв’ю ви часто зазначаєте, що ваші відео націлені на молодь, тобто, можна сказати, що ви працюєте з нею через екран. А які виклики постали із щоденною безпосередньою роботою з молодими людьми?

– Молоддю я займався і до того, як потрапив в Колегіум УКУ. Більше того, я є учасником Секретаріату душпастирства молоді і покликань у згромадженні редемптористів. Проте є певна різниця: коли ми працюємо з молоддю, ми працюємо з нею парафіяльно. Тобто це молодь, яка є християнською і яка вже немовби «в темі». Коли ми працюємо в академічному середовищі, є різні студенти: є побожні діти, які прийшли з християнських спільнот, для них немає нічого нового в Церкві і молитві, вони продовжують свою формацію. А є люди, які є невіруючими або прийшли з різних релігійних деномінацій. Тому це виклик для мене – виходити назовні до молоді, не маючи відразу якогось авторитету. Я зрозумів, що тебе не будуть одразу слухати з відкритим ротом. Ти маєш довести те, що ти маєш право промовляти, тобто тебе мають захотіти слухати.

– Молодь – широка вікова група, в яку входить як і школяр, так і молодий сім’янин. На кого більше розраховані ваші відео?

– Зі статистики YouTube, можу щиро зізнатись, що 50% людей, які мене дивляться, – це люди віком 25-35 років. Це люди мого віку, тому нормально, що вони є основою моєї аудиторії. Потім 20% – на 10 років молодші і 20% – на 10 років старші люди. Спочатку я хотів працювати із шкільно-студентською молоддю, але виявилось, що ні. З ними цікаво, але все ж таки я говорю про теми, які мене також стосуються. Мені здається, щоб їх розуміти, потрібно трохи в моїй історії побути, тобто бути з подібним мисленням. Я зустрічав різних людей, для яких моє проповідування не було байдужим і повпливало на них. Наприклад, одна пара написала мені, що вирішила одружитись, хоча вони жили разом без шлюбу. Але вони подивились мої відео і захотілось їм піти і взяти шлюб, що є дуже гарно.

– З якою ціллю ви створювали свій ютуб канал «Падре Серж»?

– За ціль я поставив собі вийти за межі церковного середовища і промовляти до людей, які є зовсім нецерковними. Сьогодні така ціль є викликом для християнських медіа, адже вони знаходяться в своїй бульбашці церковних людей. Я хотів йти шляхом фундаментального богослов’я, яке виходить назустріч людині, яка сумнівається. Можливо, трохи мені це і вдалось. На початку 2019 року, коли я тільки-но почав займатись блогерською діяльністю, то люди дивились на мене із запитанням: «Для чого ти це робиш?». А коли в 2020 році почалась пандемія, то багато людей із метою поширення Євангелія перейшли на користування онлайн ресурсами і зрозуміли, що такий спосіб є добрим і що це можна робити. Щоправда, ще є багато речей, які Церква не реалізувала у медійній сфері, хоча могла б, бо має величезний потенціал.

– Чи допомагає вам хтось у зйомці та монтажі відео для ютубу, чи ви займаєтесь цим самостійно?

– Залежить. Cпочатку ця вся історія була лише про мене, камеру і про програми, в яких я монтую відео. Насправді, з причини, що я тягнув це все самостійно, на моєму каналі відео виходили не постійно. Тут, у Колегіумі УКУ, я знаходжу цікавих людей, з якими можна співпрацювати. Вже є певні експерименти: нещодавно разом із студенткою спеціальності «Богослов’я», Олею Маркевич, ми записали відеоінтерв’ю з єпископом Миколою Бичком, який відлетів на служіння до Австралії. Його останнє інтерв’ю на українській землі вдалось записати саме нам. Тому я планую й надалі продовжувати експерименти щодо співпраці із студентами.

– Теми ваших відео є досить цікавими та мало обговорюються: «Чи куріння є гріхом?», «Християнство – віра для ідіотів?», «Скільки заробляє монах?» та ін. Чи ви самостійно підбираєте теми, чи це запити ваших підписників?

– Всі мої відео можна розділити на деякі групи: є такі, де я відповідаю на актуальні запитання, є мотиваційно-духовні відео, є інтерв’ю. Щодо питань, на які я відповідаю у своїх відео, то вони походять від людей, з якими я працюю. Люди ставлять мені свої питання таємно на вушко, адже думають, що на тему, яку вони хочуть обговорити, накладене вето. Це все тому, що певні речі справді мало висвітлюють. Моя мета – показати, що тему, наприклад, статевого життя можна і треба обговорювати. Церква подає нам чимало відповідей, тому за допомогою своїх відео я наче відкорковую пляшки, вміст яких – багато запитань.

– 19,3 тисячі підписників у YouTube і 10,2 тис. у Instagram. Для українськомовного християнського контенту це досить великі цифри. Як вдалось зібрати таку численну аудиторію?

– Скажу відверто, рекламою свого каналу я взагалі не займався. Я почав записувати відео, а люди їх поширювали. Потім у цих людей виявились знайомі, які працювали на телеканалах. Спочатку мене запрошували на маленькі тернопільські телеканали, такі як «Тернопіль1» та «ІНТБ», а потім я побачив «5 канал» і «1+1». Журналісти мають мої контакти, вони час від часу дзвонять мені, щоб я відповів на різні запитання з того чи іншого приводу. Так моя історія почала все більше розкручуватись. Тому мої відео якось натурально поширювались, я не займався рекламою спеціально. Взагалі я б сказав, що я досить по-профанськи поставився до свого каналу, адже я нічого особливо не розробляв, а він чомусь розкрутився. Я думаю, це відбулось тому, що нам бракує відвертого християнського контенту, де не говорять високими і правильними словами, до яких всі звикли і які всі слухають з відсутністю ентузіазму. Нам потрібно щирості, але не такої, що проявляється у спробах поводити себе так, як поводяться інші люди, а такої щирості, коли ми діємо просто. Мені здається, що саме в простоті знаходиться багато відповідей.

– Бажання піти в монастир виникло в Білорусі. Чому воно не зреалізувалось там?

– Греко-католицька церква в Білорусі офіційно нараховує 10 тис. людей, а в реальності – буквально кілька тисяч практикуючих вірян, а може, й тисячі немає. В Білорусі немає греко-католицьких монастирів, які би мали формаційну програму і в які я міг би піти. Також там немає можливості проходити навчання в семінарії і стати священником. Тому в будь-якому випадку мене треба було десь відсилати. Архімандрит Сергій, який є візитатором для греко-католиків у Білорусі, вирішив тоді відправити мене в Україну.

– То, живучи в Білорусі, ви із сім’єю належали до цієї меншості греко-католиків?

– У Білорусі греко-католицька церква є традиційною, на її території свого часу максимально поширювалась Берестейська унія. Коли відбувся розподіл Польщі, то на території сучасної Білорусі більшість людей були греко-католиками. Пізніше Російська імперія скасувала Берестейську унію, і тоді довший час греко-католики переслідувались, і так частина з них перейшла до православ’я, а частина – до римо-католицької церкви. А я, вивчаючи історію свого народу, бачив у тому якийсь знак для себе. Це був досвід віри мого народу, і мене це притягнуло. Своє навернення я переживав у католицькій церкві, в якій я познайомився з людьми. А коли вже знайомишся із спільнотою, то починаєш із нею переживати духовність. Так зав’язалась моя греко-католицька історія. Хоча моя сім’я до церкви не ходила, хіба що на Пасху або на Йордан, щоб набрати води, або на Спаса, щоб посвятити ябка. Мінськ, місто з якого я походжу, – це звичайне пострадянське і досить атеїстичне місто.

– Яке ставлення до віри в Білорусі та в Україні?

– Ну в Білорусі немає Галичини (сміється). Взагалі Україна є більш релігійною, ніж Білорусь, адже Білорусь була досить сильно потоптана атеїстичним режимом. Реально практикуючою є Гродненська область на заході Білорусі, яка тривалий час перебувала у складі Польщі, але це є римо-католицький регіон. Православна церква в Білорусі також представлена і офіційно нараховує 80% білорусів. В реальності ж немає такої кількості, тому що люди не ходять до церкви.

– Ситуація у Білорусі сьогодні непроста. Нещодавно Кабінет Міністрів України закрив повітряний простір для білоруських літаків. Чи плануєте ви поїхати додому?

– Так, планую зараз поїхати. Останній раз я був там півтора року тому. Влітку буду пробувати з боєм пробратись до Білорусі, принаймні щоб подивитись, чи всі ще живі люди, яких я знав.

Інтерв’ю записала Ольга ДРОНЯК

Останні новини

23 Липня
  • Історія
    Ретроновина: «театральні» зомління
  • Історія
    Історія
    Кримінальні історії: офіцер перед судом
  • 15:05
    У таборі на Прикарпатті – спалах кишкової інфекції
  • 14:44
    На Прикарпатті майстри лісу незаконними рубками завдали збитків на пів мільйона гривень
  • 22 Липня
  • Кримінал
    Кримінал
    Посадовця Пенсійного фонду області викрили на хабарництві
  • ДТП
    У ДТП на Надвірнянщині травмувалися водій і пасажирка легковика
  • Спорт
    Спорт
    Олімпійське тріо з Прикарпаття: хто з прикарпатців виступатиме на Олімпіаді в Токіо
  • 11:56
    Дороги єднання: Департамент благоустрою відремонтує дороги у восьми селах Івано-Франківської громади
  • 16 Липня
  • 15:41
    Як у Станиславові зі шкідливими комахами боролися
  • 12:53
    Ретроновина: магістрат і корова
  • Транспорт
    У Польщі з’являться перші автобуси на водневих паливних елементах
  • 10:12
    Прикарпатці заборгували за спожитий газ понад пів мільярда гривень
  • 09:25
    Кримінальні історії: «злодій-інтелігент»
  • Суспільство
    Суспільство
    Української стає більше: мовні норми, обов’язкові з 16 липня
  • 15 Липня
  • Карантин
    Що потрібно знати про симптоми штаму «Дельта»
  • Залишити коментар

    Ваша електронна пошта не буде опублікована.