Зараз українці сконцентровані на досягненні однієї спільної мети – перемогти ворога та як вижити в умовах постійної загрози ракетних обстрілів. Останнім часом у суспільстві панує думка, що після перемоги одразу все стане добре. Втім, як засвідчує світова історія, післявоєнний час буває ще важчим, аніж воєнний. Адже доведеться вирішувати безліч проблем, що є наслідком війни, у всіх галузях суспільного життя.

То ж про які речі варто попіклуватись вже зараз, аби пришвидшити процес повоєнного відновлення й запобігати негативним наслідкам війни? Чому необхідно вже зараз займатися психологічною реабілітацією військових, їхніх родин та внутрішньо переміщених осіб? Чого рідним та друзям варто уникати у спілкуванні з воїнами, які повернулись із зони активних бойових дій?

Про це «Західний кур’єр» поспілкувався з психологом-переселенцем із Харкова Андрієм Росою, який надає психологічну допомогу у Першому добровольчому шпиталі «Брасс» родинам захисників України, внутрішньо переміщеним особам, працівникам компаній, які працювали на окупованих територіях, а також членам сімей, які втратили на війні близьких.  

Ми проживаємо «ментальний Чорнобиль»

Перший добровольчий шпиталь «Брасс» із перших днів війни переформатувався на базі клініки у волонтерський госпіталь. Медичний «батальйон» закладу – це професійні та досвідчені хірурги, травматологи, терапевти, педіатри, психологи. Частина персоналу – це лікарі-ВПО, які переїхали до Івано-Франківська з Маріуполя, Харкова, Бучі, Херсона. Перші шість місяців медики працювали у добровольчому шпиталі без заробітної плати. Нині тут на лікуванні та реабілітації перебуває 14 військовослужбовців із травмами різного ступеня. Лікування у шпиталі охоплює повний цикл фізичної та психологічної реабілітації хворих.

У зв’язку з повномасштабною війною психолог Андрій Роса разом із родиною переїхав із Харкова до Івано-Франківська в грудні минулого року, а з січня 2023 року долучився до команди добровольчого шпиталю. Відповідальність, розуміння та співчуття – ключові принципи, які використовує Андрій Роса у своїй роботі. З початку року тренінги психолога відвідали більше 100 осіб, кілька десятків отримали індивідуальні консультації.

«Коли трапилась Чорнобильська катастрофа, теж спочатку не було розуміння, як боротись із опромінюванням та іншими наслідками впливу радіації на фізичне та психологічне здоров’я людей. На жаль, сучасні воєнні реалії, які відбуваються в Україні, можна прирівняти до «ментального Чорнобиля». Величезна кількість людей – і військові, і вимушені переселенці – багато разів втрачали реальність, втратили свій дім, своїх рідних, життєві цінності… Це трагедія великого масштабу. Травмуючі події у великій кількості накопичуються, і люди просто не мають змоги з цим впоратись. Це впливає на ментальне здоров’я українців», – говорить Андрій Роса.

За словами психолога, кожна людина по-різному реагує на події, тому зі співрозмовниками треба, без перебільшення, застосовувати індивідуальний підхід: «Для когось трагедія –- це змінити місце проживання, а для когось – втратити кілька гривень. Але тільки людина може вважати, що для неї трагічно і що важливо».

Спеціаліст  уточнює, що найважливіше в роботі психолога – це  дати  зрозуміти пацієнту або нагадати, що сила знаходиться в ньому, не залежно від того, що людина пережила і що з нею трапилося в житті.

«Сила і енергії знаходяться всередині нас, тільки треба бути відкритим для них. Кожна людина сама здатна себе зцілити», – впевнений Андрій Роса.

Як мені жити далі?  

Як мені жити далі? Де черпати сили, щоб розпочати все спочатку? Саме з такими запитаннями найчастіше звертаються до психолога люди, що змушені через війну покинути власні домівки.

«Сили черпати потрібно в собі. Спочатку варто задовольнити базові потреби та дати людині відчуття безпеки та захисту. Далі варто позбутись відчуття втрати. Для цього треба усвідомити, що вплинути на те, що трапилось, ми не в силі. Не продовжувати страждати, горювати і руйнувати себе та стосунки з ближніми, а побачити в цьому початок чогось нового. Можливість вдосконалитись, розвинути свої вміння чи отримати нові професійні навички, вчити мову, робити щось корисне для себе і для оточення».

У роботі з ВПО спеціаліст намагається обережно ставитись до емоцій, бо повторне переживання ще більше може занурити людину в травматизацію.

«В травматизації людина дуже вузько бачить світ, і в цей момент психологам важливо дати підтримку людині та запропонувати можливості, де цю підтримку можна отримати. Треба зробити все, щоб у людини з’явилося розуміння, що вона не одна», – наголошує співрозмовник.

Андрій Роса говорить, що психологи не «лікують мізки», а в першу чергу допомагають словом, а не ліками.

 «Страх невизначеності – це втрата контролю. І в такому випадку треба запитати в себе: що я можу контролювати, що мені зараз підвладне. А на що я не маю впливу. І почати шукати точки опори, способи, де можна застосувати свої навички. Розглядати це, не як кінець, а як початок нового етапу в житті».

Найвразливішою категорією співрозмовників Андрія Роси є родичі загиблих на війні військовослужбовців та дружини воїнів.

«Кожна людина – це особистість. Якихось загальних порад, як пережити втрату, перелічити не можна. Тільки індивідуальний підхід, розуміння, чутливість, обережність, увага. Вміння не тільки слухати, а й почути людину, зрозуміти її психологічний стан і глибину травми, а вже потім вибудовувати стратегію, як упоратись із цим горем», – говорить психолог.

Не варто ставити діагнози суспільству наперед   

Зараз, мабуть, немає жодного українця, у якого б хтось із близьких не був на фронті, – родич, друг, колега. У спілкуванні з військовослужбовцями, які повернулись із фронту, психолог радить уникати невиправданої цікавості та зберігати толерантність, щоб ще більше не травмувати воїна.

«Кожен військовослужбовець, який повертається з зони активних бойових дій, буде вже іншим. У нього змінюється світогляд, пріоритети та цінності. Воїни звикли довіряти побратимам, цінують вірність. Хлопцям, які повертаються з чорно-білого світу війни у різнобарвний світ тилу, потрібен певний час, щоб адаптуватись до соціуму. Це треба враховувати при спілкуванні з військовослужбовцями. Найголовніше – «не підходити зі спини», зненацька. І не задовольняти власну цікавість, мовляв, розкажи, як там було, чи бачив ти смерть, чи вбивав тощо. Не можна змушувати людину знову до цього повертатись, згадувати пережите, яке завдаватиме нових переживань. Чим менше буде чинників, які провокують страждання, тим легше військовому влитись у соціум. Звертатись із любов’ю, теплом, розумінням та повагою. Давати відчуття безпеки теперішнього моменту», – наголошує Андрій Роса.

На переконання спеціаліста, людина здатна впоратись із будь-якими труднощами.

«Немає визначеного наперед, що нам під силу, а що ні. Але негатив у таких великих обсягах, який переносять наші захисники, подолати самостійно важко, багатьом потрібна допомога фахівців. І роль психолога не в наданні порад, а в допомозі подивитись на певні обставини, які не задовольняють конкретну людину, з іншої точки зору, дати інструмент, щоб людина потім могла сама себе підтримувати», – говорить психолог.

Симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР) різні. Може бути роздратування, злість, поведінкові реакції, погіршення сну та апетиту, втрата контролю.

«Чи у всіх військовослужбовців буде ПТСР? Не факт. У когось може бути більш гнучка адаптованість. Це залежить від різних факторів та від того, як людина може справлятися зі стресом», – каже спеціаліст.

У пригнічених станах психолог рекомендує запитати в себе: де я можу бути корисним? Коли людина приносить користь, це дарує ресурс для відновлення.

«Кожен може запобігти цим проявам, приділяючи увагу самому собі. Чим більше особа наділена здатністю до вольових вчинків, усвідомленням себе як людини, що відповідає за своє життя, то менше шансів на формування у неї посттравматичних розладів. А також більше шансів пережити війну й нестабільність без згубних наслідків для психіки. Тому у кожного нині є можливість вийти з періоду військового стану сильнішими й ефективнішими».

Раніше у ВООЗ заявляли, що кожному четвертому українцеві через війну загрожує психічний розлад, і до 2030 року в Україні пануватиме післявоєнна депресія. Чи справді посттравматичний синдром може бути в такої кількості людей?

«Не варто ставити діагнози суспільству наперед. Так, легко не буде, можливо, після війни буде ще тяжче, ніж зараз, але нічого не може бути визначено наперед. Увага, розуміння і багато любові. Один до одного і до самого себе. Коли кожна людина на своєму місці буде приділяти трохи більше уваги професійним навичкам, розвивати себе, допомагати іншим, то ми зможемо швидше подолати післявоєнні наслідки. Війна зробила українців згуртованими й активними, вони готові відстоювати свою позицію та право на життя. Нині не абстрактна держава, а самі люди підтримують і захищають одне одного, це дуже значний здобуток. Війна триває, тож реальні наслідки для психіки наших громадян ми побачимо лише згодом, коли ситуація стабілізується. Та я вірю, що все пережите стане поштовхом для психологічного зростання, кращої взаємодії між людьми й людини із собою», – говорить психолог.

Мар’яна РИНДИЧ