Василь ДОБРЯНСЬКИЙ: «Якщо хочете знайти відповіді, шукайте їх в історії»

Василь ДОБРЯНСЬКИЙ: «Якщо хочете знайти відповіді, шукайте їх в історії»

У відомого прозаїка Василя Добрянського з часу оголошення карантину у популярних видавництвах «Клуб сімейного дозвілля» і «Фоліо» вийшли три ретроромани – «Помилка капітана Жеграя», «Вибір капітана Котляревського», «Трибунал апостолів». Видавництво «Богдан» оголосило про випуск ще одного детективу Бориса Крамера (Василя Добрянського) – «Зруйноване гніздо Шуліки». Таким чином, за доволі короткий період у нашого земляка побачили світ чотири книги.

– Василю Васильовичу, у вас карантин – це аж ніяк не творчий застій. Ви пишете, а видавництва охоче друкують. З чим це пов’язано? З жанровим вибором, із тематикою ваших творів?

– Все просто. Я хочу, щоб мене читали якомога більше читачів. Це бажання, звісно, співпадає з планами видавництв. Сьогодні читач виявляє інтерес до ретророману й детективу. Дуже мало авторів працюють у цих жанрах. Що таке ретророман? Історія й пригоди. Якраз те, чого, відверто кажучи, не вистачає людям у цей нудний і збіднений політикою та гаджетами час. За влучним висловом, здається, Богдана Коломійчука, ретророман – це історично-кримінальний твір, у якому поєднуються історія й розслідування злочинів. Причому, автор може зробити наголос, як на першій складовій, так і на другій. Ідеальний варіант, коли історичне тло й слідство органічно сплітаються в стрімкий і захопливий сюжет.

Якщо хочете знайти відповіді на питання, що виникають сьогодні, шукайте їх в історії. Там уже все було. Тільки, на жаль, ми не знаємо свого минулого. З багатьох причин. Але передусім тому, що не скинули з себе досі пут трьохсотлітнього рабства, нав’язаного нам Московською державою.

Ось візьмемо для прикладу мою серію ретророманів про 1918 рік, короткий восьмимісячний період гетьманату Павла Скоропадського. Їх буде три або чотири. Два вийшли. Третій – «Скриня з варенням для гетьмана» – готується до друку. Вся радянська пропаганда була спрямована на те, щоб дискредитувати гетьмана й Українську державу, що постала в той час. Йому приписують всі гріхи, які може придумати ворог. А між тим, Павло Скоропадський зробив для української ідентифікації дуже багато. Перевів діловодство на українську мову. Створив Національну Академію Наук. Відкрив кілька навчальних закладів, які існують до цих пір. Він, до речі, наполягав, що Крим має бути українським. Називав Україну без Криму тулубом без ніг. Кайзерівська Німеччина була схильна дослухатися до його слів.

А російських попів прозивав чорносотенцями, які ніколи не визнають Української держави. Просив у московського митрополита Никона автономії для української православної церкви. Писав листи, щоб зняли анафему з гетьмана Івана Мазепи. Натомість чорносотенці з хрестами швиденько зібрали собор і обрали на київську катедру відвертого чорносотенця митрополита Антонія, в миру Олексія Храповицького. Він не пішов на жодні релігійні поступки українцям.

Росія – чи то біла, чи то червона, чи то монархічна – не уявляла себе без України. Коли готувався офіційний візит гетьмана у Берлін, десь під Таганрогом зібралося 28 червоних терористів, аби вирішити, хто поїде в Німеччину, щоб знищити Скоропадського. А якщо вдасться, то й кайзера Вільгельма Другого. Мусили тягнути жереб, так кортіло всім пустити кров гетьману. Випало двом. Їх імена відомі, зафіксовані в донесеннях гетьманської розвідки. Терористи тихцем пробралися в Берлін. Однак там зазнали фіаско. Чому? Читайте про це в третьому романі «Скриня з варенням для гетьмана».

Тепер перекинемо місток до гетьмана Мазепи. Про нього йдеться в романі «Трибунал апостолів». Його бойовим осідком довгий час була Біла Церква, де відбувається дія роману. Він був останнім, хто дав серйозний бій московітам. За сим почалася руйнація будь-яких засад українства. Москва не зняла прокляття до цих пір. Та най їм!.. Українська православна церква більше не належить до їхньої юрисдикції. Вона має Томос і незалежність. Шкода тільки, що кілька мільйонів українців досі цілують цим попам руки.

Цікаво, що в момент поразки Івана Мазепи, за влучним висновком одного польського історика, поляки не почули російську дудку, яка грала біля їхнього вуха. Вони й далі ворогували з українцями, щоб нарешті опинитися біля розбитого корита. В 1794 році відбувся третій розподіл Речі Посполитої й вона зникла з карти Європи. Росія по куску роздерла спершу Україну, потім Польщу. Аж тоді наші західні сусіди зрозуміли, хто їхні справжні друзі і справжні вороги. Та було пізно. Про це йдеться в моєму романі «Вибір капітана Котляревського». Французький імператор Наполеон Бонапарт рушив військом на Москву, перед тим відновивши Варшавське Герцогство. Українство теж мало можливість відродитися. Але воно вже було настільки задавлене московським полоном, що навіть не поворухнулося назустріч французам. До речі, що цікаво. У 1811 році, за рік до того, як москалі спалили свою Москву, вони знищили Київ. У липні 1811 року згоріла дотла українська столиця. Про це мало пишуть і згадують. Пішли з димом ще зо два десятки міст і містечок, де стояли російські частини. Російський цар Олександр Перший наклав цензуру на документи Подільської пожежі, яка була знята лише через сто літ, у 1911 році. Як ви гадаєте, чому сховали документи? За версією деяких істориків, тому, що згоріли міста, де московські злодії розікрали війська. І таким чином приховали свої злочини. Я пробую дослідити той доволі невідомий період у романі «Убий мене, коли я упаду», який щойно закінчив. Це буде другий роман із серії «Нотатки про палаючу Європу».

Всі історичні події в моїх книгах, звичайно, відбуваються на фоні погонь, убивств, світських раутів і підступних змов, зрад. Як і має бути в історично-кримінальних романах.

– А що відбувається в новому детективі, виданому під вже відомим псевдонімом Борис Крамер?

– Добре, що згадали. Там також є частина нашої історії. Вже радянської. Вона трагічна. Особіст і кат довгі роки ґвалтував свою жертву – сусідку, яку заманив у військову частину, а потім посадив у тюрму. З проголошенням незалежності колишній кат-генерал Шуліка раптом став «патріотом». Захотів собі пам’ятник на малій батьківщині. Це слово неодмінно слід взяти у лапки, бо надто багато є зараз осіб, котрі хочуть скомпрометувати патріотизм і людей, які щиро його сповідують. Та не вдалося. Генерала застрелили. Хто?.. Відповідь читач знайде буквально на останніх сторінках роману.

– Чотири новинки вийшли. Мабуть, візьмете тайм-аут для перепочинку?

– А я не втомився. Писання для мене – це своєрідна мандрівка в невідоме. Гра, що заряджає. Вилазка у невідомі й закинуті світи. Втома трапляється, однак тільки та, від якої дістаєш задоволення. Навіщо працювати, якщо ти не любиш свою роботу? А щодо нових книг, то відкрию таємницю, хоч не люблю наперед про це розповідати. Одне популярне видавництво взяло в роботу три поліцейські детективи, герої яких вже відомі читачам. Питають у соціальних мережах, коли буде продовження. Сподіваюся, що незабаром.

– Я вражений. Так багато творів за такий короткий час. Як ви працюєте? Що вас надихає? Де берете теми?.. Як плануєте свій робочий графік? Чи пишете кілька романів одночасно?..

– О! Ціла кулеметна черга запитань. Спробую відстрілятися. Щодо графіка. Коли не пишу – читаю чужі книги. Скажімо, Андрія Кокотюхи, Андрія Куркова, Юрія Винничука, Богдана Коломійчука, Ярослави Дегтяренко, Василя Краса. Із зарубіжних авторів – Тесс Геррітсен, Фолькер Кучер, Джон ле Карре та інші. Це те, що зразу згадаю. Є багато відкладених книг, які чекають своєї черги. Гарна книжка кличе за собою. А в нашій українській літературі працює чимало талановитих авторів. До речі, Наполеон вважав, що книжки, як солдати, теж беруть участь у боях. І хотів, щоб «Енеїда» (принаймні такі версії висловлюють багато дослідників і сам Іван Франко) була у нього в тилу, а не стояла супроти. Не судилося…

Теми виникають самі, де вони беруться, навіть не пробую розгадати. Іноді здається, що я знаю багато історій, тільки забув їх. Як сни, які до нас приходять незвані. Настає час – якийсь сон згадую, починаю розповідати, густо прибріхуючи (сміється). У письменника, як у рибалки, найбільша й найкраща риба.

Коли починаю писати, працюю щодень, не відриваючись від тексту, поки не закінчу роман. Поспішаю, щоб не охолонути й не забути «сон». Нічого чужого тоді не читаю. Це доволі важко, якщо говорити про якийсь темп, який собі задаєш. Наприклад, півтори тисячі слів за робочий день. Пишу зранку і дуже мало після обіду. Я жайворонок. Лягаю спати після дев’ятої вечора. Кажуть, жайворонки ніколи не напишуть нічого трагічного й страшного, темного, нічного, бо вони в цей час сплять. То притаманно лише совам. Жартую…

Обираю темп і день у день, не відриваючись, працюю, поки не дійду до фіналу. Хоч карантин цьому сприяє, та іноді хутірська самотність дістає. Хочеться до людей, провести презентацію, просто поспілкуватися, випити каву чи щось до кави. Та зась. Недавно провів дві зустрічі з читачами і так зрадів, немов у кіно сходив із великим екраном. Чи в театр…

Мої нові книги стали заручниками пандемії. Вони є в книгарнях, але без мене. Промотури від видавництв і зустрічі із читачами все ще залишаються мрією.

Що мене надихає? Мабуть, ті світи, яких я не знаю, ті персонажі, які раптом оживають у моєму тексті. Ця загадкова таїна може тримати так, що не відірвешся. У когось із письменників прочитав, що ніколи не треба планувати фінал твору. Дозвольте це зробити героям, які до нього дійдуть. Точно!.. Саме це й відбувається. На мій подив. Із цих таємничих для мене причин ніколи не пишу два чи три тексти зразу. Не можу. Боюся змішати різні світи.

– Над чим зараз працюєте?

– Переглядаю бібліотеку, сайти видавництв. Обираю, що читатиму. А там час покаже…

Інтерв’ю взяв Володимир БОДАК

Останні новини

  • 11:51
    Діти з Харківщини оздоровлюватимуться на Прикарпатті
  • Довкілля
    В селі Угринів підтверджено факт забруднення води
  • 10:45
    У Вигоді серед ночі трапилась пожежа в будівлі недіючої школи-інтернат (ФОТОФАКТ)
  • Надзвичайні ситуації
    Вогнеборці ліквідували пожежу будинку в селі Підпечери (ФОТОФАКТ)
  • 09:58
    Від початку повномасштабного вторгнення на Прикарпатті послуги з реабілітації отримали понад 4 000 військовослужбовців
  • Благодійність
    Благодійність
    Благодійники передали Калуській ЦРЛ карету швидкої допомоги
  • Армія
    Двічі добровільно став на захист України і продовжує служити їй: історія військового одного з ТЦК та СП Івано-Франківщини
  • 08:20
    Сьогодні в Івано-Франківську проходитиме виїзна акція «День здоровʼя»
  • Ветеранська політика
    Ветеранська політика
    У Коломиї за сприяння благодійників створять громадський простір для ветеранів
  • 27 Березня
  • Наші Герої
    Евакуював побратимів під Бахмутом: історія пораненого прикордонника “Пулі” з Івано-Франківська
  • Шахрайство
    Шахрайство
    «Підпишіть петицію. Залишилося зібрати зовсім небагато» – в поліції повідомляють про нову шахрайську схему
  • Наші Герої
    Наші Герої
    В Івано-Франківську відкриють анотаційну дошку полеглому захиснику Віталію Мерінову
  • 17:50
    Воїна Юрія Пурдика із Надвірної відзначили “Золотим хрестом”
  • Надзвичайні ситуації
    У Коломиї горить багатоповерхівка (ФОТО, ВІДЕО)
  • 16:24
    20 студентів з Прикарпаття отримали обласні стипендії від 25 до 33 тисяч гривень
  • Залишити коментар

    Ваша електронна пошта не буде опублікована.